Book: Як Вейцман і Гітлер Ізраїль творили



Павло Чемерис

ЯК ВЕЙЦМАН І ГІТЛЕР ІЗРАЇЛЬ ТВОРИЛИ

Відома сіоністська діячка Голда Меїр писала у своїх мемуарах «Моє життя» про Хаїма Вейцмана, який під час Другої світової війни очолював дві найважливіші жидівські організації — ВСО і жидівське агентство для Палестини: «Для жидів цілого світу то був «Цар юдейський…» він був живим втіленням сіонізму… і вплив його був величезний».

Однак є й інша оцінка Хаїма Вейцмана. В книжці американського рабина М.Шонфельда «Жертви голокосту обвинувачують. Документи і свідчення жидівських військових злочинців» (Нью-Йорк, 1977) Вейцман атестується як головний із цих злочинців. Особлива увага там звернена на заяву Вейцмана ще 1937 року: «Я ставлю запитання: «Чи здатні ви переселити сім мільйонів жидів у Палестину»; я відповідаю: «Ні». З трагічної безодні я хочу врятувати молодих… А старі мають зникнути… Вони — пил, економічний і духовний, в жорстокому світі… Лише молода гілка буде жити».

Отож передбачалося, що чотири мільйони європейських жидів мають загинути.

Вражає сама необхідність пронозу. Адже до 1937 року жоден жид не загинув від рук нацистів за звинуваченням втім, що він жид. І все ж Вейцман впевнено прогнозує акцію, яка розпочалася аж через п’ять літ.

Угорський рабин В.Шейц, ніби розвиваючи думку Вейцмана, писав 1939 року: «Расистські загони, які нині застосовуються проти жидів, можуть виявитись важкими і згубними для тисяч і тисяч жидів, але жидівство назагал вони очистять, розбудять і омолодять».

24 квітня 1966 року ізраїльська газета «Маарів» опублікувала дискусію, в ході якої один з командирів «Кагани» (сіоністська військова організація), депутат кнесету Хаїм Ландау говорив: «Це факт, що 1942 року Жидівське агентство знало про знищення… Правда полягає в тім, що вони не тільки мовчали про це, а й примушували, мовчати тих, хто знав про це також». І зазначав, як один з керівних сіоністських діячів, Іцхак Грибам, сказав йому: «Коли мене спитали, чи дасиш ти гроші, щоб врятувати жидів у країнах діаспори, я сказав: «Ні!» Я вважаю, що потрібно протистояти цій хвилі, вона може залити нас і відсунути нашу сіоністську діяльність на другий план».

У своїх мемуарах Голда Меїр зазначає, що на момент літа 1943 року жидівська армія в Палестині налічувала 130 тисяч осіб, і в той же час лише раз було вирішено закинути на окуповану німцями територію… 32 бойовиків для допомоги європейським жидам, і пише восени 1944 року ці Зойовики дісталися Європи. Сформована 130-тисячна армія вела боротьбу не проти нацистів, а з палестинськими арабами; сіоністи вели переговори з нацистами про створення жидівсько-нацистського союзу проти Великої Британії. Йшлося про неймовірне явище — про взаємодію сіоністів і нацистів, про єдність у діях Вейцмана і Гітлера.

Історик сіонізму Ліонель Дадиані писав у своїй праці: «Критика ідеології і практики соціал-сіонізму» (Москва, 1986), що невдовзі після приходу Гітлера до влади сіонізм «підписав з гітлерівцями угоду… про переправку з Німеччини в Палестину в товарній формі майна відбулих туди німецьких жидів. Ця угода зірвала економічний бойкот нацистської Німеччини і забезпечила її чималою сумою у конвертованій валюті. Крім того, в 30-х роках, як повідомляє Давид Сойфер, «сіоністські організації передали Гітлеру 126 мільйонів доларів», тобто, за нинішнім курсом, набагато більше мільярда.

І не менш неймовірне: в документі нацистської служби безпеки (СД) про переговори з Полкесом (документ цей опубліковано у № 3 німецького журналу «Horisont», 1970) подано запевнення Адольфа Ейхмана цьому Фейфелю Полкесу, згідно з яким на жидів буде «робитися тиск, щоб емігранти брали на себе зобов’язання відправлятися тільки в Палестину». Співробітництвом Ейхмана з Полкесом безпосередньо керував Гейдріх, а за ним, зрозуміло, стояв сам Гітлер. Це співробітництво тривало і 1942 року, вже після проголошення т. зв. «остаточного вирішення жидівського питання». Отже, йдеться про безсумнівну взаємодію царя юдейського і німецького фюрера.

Нарешті заслана бойова група восени 1944 року в Угорщину була «викрита» місцевим представником жидівського агентства Рудольфом (Ізраїлем) Кастнером і безжалісно передана нацистам, бо вона могла перешкоджати взаємодії сіоністів і нацистів.

Спадкоємець Хаїма Вейцмана Наум Гольдман у брошурі «Куди йде Ізраїль?» (1975 р.) писав: «Я сумніваюсь, що без знищення шести мільйонів жидів (тепер відомо, що це «колосальне шахрайство») «більшість в ООН проголосувала б на користь створення жидівської держави».

Цілий ряд фактів та їхня логіка засвідчують, що Гітлер працював на Вейцмана, і останній вже 1937 року обмовився про це. існує погляд, що і Гітлер, і його головний сподвижник Гейдріх, які мали жидівських предків, «цілком закономірно» брали участь у «спільній справі» з Вейцманом. Надто вже багато дивних збігів в історії сіонізму і нацизму. Як могло статися так, що на чолі ніби непримиренного до жидів нацизму опинились люди з жидівською кров’ю.

…У 70-х роках минулого століття у світових ЗМІ промайнуло повідомлення, що на 93-му році пішов з життя Адольф Гітлер. За яких обставин і в якій країні це сталося не повідомлялося. Було зрозуміло, що офіційна версія загибелі А.Гітлера (самоотруєння) не відповідає дійсності.

У заповіті Гітлера є «дивний» момент: все моє майно я заповідаю партії. Якщо її не буде, то державі. Якщо не буде держави, то моє рішення не має сенсу».

Як же німецької держави могло не бути, коли вона існувала впродовж століть? Інша річ — держава Ізраїль, яка мала виникнути і якій Гітлер заповідав своє майно.

1970 року, як писав німецький журнал «Шпігель», коли головою КДБ СРСР був Ю.Андропов, він розпорядився викопати ящики з останками Гітлера, Єви Браун і Геббельса на території однієї з частин совєтських військ в Німеччині, спалити їх, а потім підняти в повітря і розсіяти з літака, щоб таким чином усунути всяку можливість встановити, що останки не належали Гітлеру.

Тепер відомо, що заступник Гітлера по партії — Мартін Борман після війни жив у Москві, бачили його і в Лондоні.

Едуард Ходос (Еврейский фашизм, или Хабад — дорога в ад. — К., 2005) пов’язує феномен злету Хабаду наприкінці XX — початку XIX століття — «изуверской иудео-нацистской секты» з передачею їй (Борманом?) золота нацистської партії. «И почему… не рассказывают нам, как всемирные сионистские организации шли на контакт с нацистами и СС, чтобы «способствовать» массовому исходу евреев из Европы? И почему не говорится, как иудеи-ортодоксы торговали своими «единокровными братьями», встречаясь с Эйхманом и Гимлером, и как Эйхман видел себя «генералом-губернатором» еврейского государства» (с.68).

Ігор Бунич («Золото партії») зазначає, що незаконно роджена донька Гітлера вийшла заміж за рабина, виїхала з Німеччини й поселилась в Ізраїлі.

…Історія Другої світової війни подібна до каламутної калюжі. Потрібен час і спокій, щоб вона відстоялась, очистилась, і тоді окресляться контури дійових осіб як майстрів закулісних цілей. Чи спричинилися вейцмани до чогось людського і вартісного? — відповідь однозначна. Адже вони тільки підминали новий матеріал під «протоколи» Старого Заповіту.





home | my bookshelf | | Як Вейцман і Гітлер Ізраїль творили |     цвет текста   цвет фона   размер шрифта   сохранить книгу

Текст книги загружен, загружаются изображения



Оцените эту книгу