Book: Актуальні питання психотерапії та психології. Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції з міжнародною участю



Актуальні питання психотерапії та психології. Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції з міжнародною участю

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ДЕРЖАВНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД УКРАЇНИ

«БУКОВИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

УКРАЇНСЬКА СПІЛКА ПСИХОТЕРАПЕВТІВ


АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ

ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ


Збірник матеріалів

ХХІV науково-практичної конференції

з міжнародною участю

29 червня – 01 липня 2018 року

Чернівці, 2018

1


УДК 616.89(063)+159.9(063)

АЗ : А 43


Редактори-упорядники: Юрценюк О.С., Карвацька Н.С.


ОРГАНІЗАТОРИ КОНФЕРЕНЦІЇ:

Українська спілка психотерапевтів (Чернівецька філія), кафедра

нервових

хвороб,

психіатрії

та

медичної

психології

ім. С. М. Савенка, кафедра психології та філософії, медико-

психологічний центр Вищого державного навчального закладу

України «Буковинський державний медичний університет»


Актуальні питання психотерапії та психології : Збірник

АЗ:А43 матеріалів ХХІV науково-практичної конференції з

міжнародною участю (Чернівці, 29 червня – 1 липня 2018). –

Чернівці, 2018. – 172 с.


Оргкомітет не несе відповідальності за зміст опублікованих тез.


© Вищий державний навчальний заклад України

«Буковинський державний медичний університет»

© Українська спілка психотерапевтів

© Автори статей, 2018

2

ЗМІСТ

Андрієнко О. В. ПОСТСВІДОМЕ ЯК КАТЕГОРІЯ


ПСИХОЛОГІЇ В ЕПОХУ ВІРТУАЛІЗАЦІЇ ………………. 7

Баннікова Ж. ЧИ ВДАСТЬСЯ НАМ ПІДНЯТИ


“РУКАВИЧКУ” ЧАСУ? ……………………………………. 11

Бежук Ю. М., Сікора А. Б. ДОСВІД ФОКУСНОЇ


ГРУПОВОЇ ПСИХОТЕРАПІЇ В ЛІКУВАННІ


ПАНІЧНОГО РОЗЛАДУ …………………………………… 18

Bilous I.І. PSYCHOEMOTIONAL DISORDERS IN


PATIENTS WITH PRIMARY HYPOTHYROIDISM ……… 20

Колесник Н. В., Блажіна І. Ю., Григор’єва С. В.,


Іванова Л. А., Кондира С. В., Єфімова А. О., Бежук Ю. М.

ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ ІНТЕРВІЗІЙНОЇ ГРУПИ ПО


СКАЙПУ. ПСИХОАНАЛІТИЧНИЙ ПОГЛЯД ………….. 23

Богуцька Н. К. ОСОБЛИВОСТІ МЕДИКО-


ПСИХОЛОГІЧНОГО КОНСУЛЬТУВАННЯ ДІТЕЙ ІЗ


КАРДІОВАСКУЛЯРНИМИ ТА РЕСПІРАТОРНИМИ


ЗАХВОРЮВАННЯМИ …………………………………….. 28

Бойчук І.І. ПСИХОЛОГІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ


КОНЦЕРТНОГО ВИСТУПУ МУЗИКАНТА-


ІНСТРУМЕНТАЛІСТА ……………………………………. 30

Бондаренко Г. Г. ПСИХОЛОГІЧНІ МЕЖІ


ОСОБИСТОСТІ В ТРАНСУЛЬТУРАЛЬНОМУ ПІДХОДІ 33

Горошко О. М., Паламар А. О., Василинчук О. Я.,


Матущак М. Р. ВПЛИВ АДАПТАЦІЇ СТУДЕНТІВ


ПЕРШИХ КУРСІВ НА ПСИХІКУ ТА НАВЧАННЯ …….. 37

Григор’єва С. В. ДОСЛІДЖЕННЯ ЛАТЕРАЛЬНОСТИ В

ДІАДІ МАМА-ДИТИНА

41

Grinko N. V., Sumariuk B. M. PSYCHOLOGICAL


PECULIARITIES OF PERSONS WITH ORTHOREXIA


NERVOSA …………………………………………………… 44

Живецька О. І. КОНТРПЕРЕНОС ПРИ «ТЛУМАЧЕННІ

СНОВИДІНЬ» У ТЕРАПЕВТИЧНОМУ ПРОСТОРІ


(ВОРКШОП) ………………………………………………... 46

3


Жівілова Я. С. СИСТЕМА ПСИХОСОЦІАЛЬНОЇ


РЕАБІЛІТАЦІЇ ХВОРИХ НА ОРГАНІЧНІ УРАЖЕННЯ


ГОЛОВНОГО МОЗОКУ В УМОВАХ ЛІКАРНІ З


СУВОРИМ НАГЛЯДОМ …………………………………... 48

Заболоцька С. І. ПСИХІЧНЕ ЗДОРОВ’Я ПЕДАГОГА


ЯК ЗАПОРУКА ЗДОРОВОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 52

Завгородня Н. І. ВІРТУАЛЬНИЙ СВІТ У СВІТІ


ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНИХ ВІДНОСИН ………………… 56

Зорій Н. І. ОСОБЛИВОСТІ НАУКОВОГО ПІЗНАННЯ


В СОЦІАЛЬНІЙ ПСИХОЛОГІЇ …………………………… 57

Іванова Н. М. ЗНАЧЕННЯ РОЗПІЗНАВАННЯ


АНАЛІТИКОМ РЕІНТЕРПРЕТАЦІЇ ПАЦІЄНТА В


АНАЛІТИЧНОМУ ПРОЦЕСІ ……………………………... 62

Карвацька Н. С. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ


ОСІБ ІЗ ПАРАСУЇЦИДАЛЬНОЮ ПОВЕДІНКОЮ …….. 66

Карікаш В.І. ФОРМУВАННЯ ІДЕНТИЧНОСТІ


ПСИХОТЕРАПЕВТА ТА ДИНАМІКА СТОСУНКІВ З


ПРОФЕСІЙНОЮ СПІЛЬНОТОЮ НА ШЛЯХУ


ПРОФЕСІЙНОЇ ЗРІЛОСТІ ………………………………… 70

Ковалишин І. І. ЖИТТЯ ПЕРЕД ОСТАННІМ


ВИДИХОМ ………………………………………………….. 73

Коростій В. І., Поліщук О. Ю., Місмаль І.,


Пендерецька О. М., Крапівнік Г. О. ДОСВІД


ПСИХОСОЦІАЛЬНОГО ОНЛАЙН-КОНСУЛЬТУВАННЯ

В УКРАЇНІ НА ПЛАТФОРМІ IPSO-CARE ………………. 78

Коршняк В. О. ВИЗНАЧЕННЯ РОЛІ


ПСИХОЕМОЦІЙНИХ РОЗЛАДІВ В


ДИЗРЕГУЛЯЦІЙНІЙ ПАТОЛОГІЇ У ХВОРИХ З


ВІДДАЛЕНИМИ НАСЛІДКАМИ ЛЕГКОЇ ЗАКРИТОЇ


ЧЕРЕПНО-МОЗКОВОЇ ТРАВМИ ………………………… 81

Коршняк О. В., Коршняк Т. В. ІНДИВІДУАЛЬНО-


ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ХВОРИХ НА


НЕПСИХОТИЧНІ ПСИХІЧНІ РОЗЛАДИ ВНАСЛІДОК


ТРАВМАТИЧНОГО УРАЖЕННЯ ГОЛОВНОГО МОЗКУ 85

4

Лазаренко О. В. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ


АНАЛІЗ СИМПТОМІВ РОЗЛАДІВ ХАРЧОВОЇ


ПОВЕДІНКИ З ПОЗИЦІЇ ГЕШТАЛЬТ-ТЕРАПІЇ ……….. 87

Львов О. О. МУЗИЧНА ІМПРОВІЗАЦІЯ - «VIA REGIA»

ДО НЕСВІДОМОГО ……………………………………….. 92

Любіна Л. А. ЕМОЦІЙНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ЯК


ПОКАЗНИК ЦІЛІСНОГО РОЗВИТКУ СОБИСТОСТІ


СУЧАСНОГО ЛІКАРЯ …………………………………….. 96

Матяш М. М. УКРАЇНСЬКИЙ СИНДРОМ:


ОСОБЛИВОСТІ ПЕСИХОТЕРАПІЇ УЧАСНИКІВ


БОЙОВИХ ДІЙ ……………………………………………... 100

Михайлов Б.В., Сарвір І.М., Романова І.В., Андрух П.Г.,

Андрух Г.П., Криворотько Я.В., Кудінова О.І.,


Вашкіте І.Д., Алієва Т.А. , Вязьмітінова С.О., Лісова


Є.В., Селюкова Т.В. ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ


МЕДИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ І ПСИХОТЕРАПІЇ В ПЕРІОД

РЕФОРМУВАННЯ ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ……. 104

Наконечна А. В. ПСИХОСОМАТИЧНІ РОЗЛАДИ В


РЕПРОДУКТИВНІЙ ФУНКЦІЇ ЖІНКИ ………………….. 108

Никоненко Ю. П. РОЛЬ ПСИХОТЕРАПІЇ В


ПСИХОЛОГІЧНІЙ РЕАБІЛІТАЦІЇ ДІТЕЙ ХВОРИХ НА

ПСИХОСОМАТОЗИ ………………………………………. 109

Osypenko V.А., Oksina N. V. EXPERIENCE IN USING


THE PLAYBACK-THEATER PRACTICE IN A


STUDENT’S ENVIRONMENT …………………………….. 114

Осипенко В. А. ВИКОРИСТАННЯ ПСИХОДРАМИ В


РОБОТІ З ОПТИМІЗАЦІЇ АДАПТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ


СТУДЕНТІВ-МАЙБУТНІХ ЛІКАРІВ ……………………. 116

Павлюк О. І. САМОВИЗНАЧЕННЯ ЯК АСПЕКТ


ПРОЦЕСУ ПРОФЕСІЙНОГО СТАНОВЛЕННЯ


ОСОБИСТОСТІ ПІД ЧАС НАВЧАННЯ …………………. 121

Поліщук О. Ю. ОБГРУНТУВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ


БІОФІДБЕК-ТЕРАПІЇ У ЛІКУВАННІ ТРИВОЖНО-


ДЕПРЕСИВНИХ РОЗЛАДІВ У ПАЦІЄНТІВ ІЗ


ЗАХВОРЮВАННЯМИ СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ


СИСТЕМИ …………………………………………………... 125

5


Пришляк В. І. ДЕЯКІ ПСИХОДИНАМІЧНІ АСПЕКТИ

КЛІНІКИ І ПСИХОТЕРАПІЇ ЗАЛЕЖНИХ ………………. 127

Нікоряк Р. А., Русіна С. М. ВПЛИВ ПРОЦЕСІВ


АДАПТАЦІЇ НА ПСИХІЧНЕ ЗДОРОВ’Я ТРУДОВИХ


МІГРАНТІВ …………………………………………………. 132

Савка С. Д. ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНЕ ЛІКУВАННЯ


ПАЦІЄНТІВ З КОМОРБІДНИМИ НЕПСИХОТИЧНИМИ

ПСИХІЧНИМИ РОЗЛАДАМИ ПРИ РЕВМАТОЇДНОМУ

АРТРИТІ …………………………………………………….. 135

Савчин М. В. ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОТЕРАПІЇ СІМ’Ї В

КОНТЕКСТІ ДУХОВНОЇ ПАРАДИГМИ ПСИХОЛОГІЇ .. 137

Срібна І. Б. SANDPLAY-ТЕРАПІЯ В РОБОТІ


ДИТЯЧОГО ПСИХОТЕРАПЕВТА ……………………….. 142

Старков Д. Ю. ПСИХОТЕРАПІЯ АДИКТИВНОГО


РОЗЩЕПЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ УЗАЛЕЖНЕНИХ


КЛІЄНТІВ …………………………………………………… 147

Тимофієва М. П. ДОСЛІДЖЕННЯ РІВНЯ


СФОРМОВАНОСТІ СТРУКТУРНИХ КОМПОНЕНТІВ


Я–КОНЦЕПЦІЇ У СТУДЕНТІВ – МЕДИКІВ …………….. 150

Хан Д. Ю. КОНВЕРСІЙНА КАТАПЛЕКСІЯ ПРИ


БІПОЛЯРНОМУ РОЗЛАДІ З СУЇЦИДАЛЬНОЮ


ПОВЕДІНКОЮ ……………………………………………... 155

Ханецька Н. В. ПОЗИТИВНА ПСИХОТЕРАПІЯ ТА


ПОЗИТИВНА ПЕДАГОГІКА ЯК ШЛЯХ ДЛЯ


ВІДТВОРЕННЯ БАЛАНСУ В СИСТЕМІ ОРГАНІЗАЦІЇ


ОСВІТИ ……………………………………………………… 159

Шеховцова В. Б. АКТУАЛЬНІСТЬ НАДАННЯ


ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНОЇ ДОПОМОГИ В


НАРКОЛОГІЇ, ПЕРЕВАГА ТВЕРЕЗОГО СПОСОБУ


ЖИТТЯ ………………………………………………………. 162

Юрценюк О. С., Пашковський В. М. ПСИХОТЕРАПІЯ

НЕПСИХОТИЧНИХ ПСИХІЧНИХ РОЗЛАДІВ У


СТУДЕНТІВ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ……. 167

Yurtsenyuk О. PSYCHOTHERAPY PHOBIAS ………………. 170

6

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

ПОСТСВІДОМЕ ЯК КАТЕГОРІЯ ПСИХОЛОГІЇ

В ЕПОХУ ВІРТУАЛІЗАЦІЇ


Андрієнко Олена Валеріївна

oascientist@ukr.net

к. психол.н., керівник юридичного відділу

Дочірнього підприємства «ССМ»

м. Київ, Україна


Оксфордський словник визнав міжнародним словом 2016

року прикметник «постправдивий» (post-truth), якому дає

наступне визначення: «який стосується або позначає обставини, в

яких об’єктивні факти є менш впливовими у формуванні

громадської думки, ніж звернення до емоцій та особистих

переконань» [1].

І це лише вершина айсберга, оскільки масова свідомість

незалежно від геополітичної приналежності наразі оперує

великою кількістю термінів із часткою «пост-»: постлюдина,

постлюдство [2], постфілософія [3], постісторія.

Така зміна парадигми вказує на різко зростаючу роль

суб’єктивної картини світу носіїв психіки різного масштабу в

розвитку людства. І можна прогнозувати, що по мірі міграції

людства у віртуальну реальність роль психічного ставатиме все

вагомішою. Адже дистанція між образом, народженим

свідомістю, і його матеріалізацією у тій чи іншій формі стрімко

скорочується завдяки розвитку широкого спектру інструментів,

які стають доступними для індивідуального самовираження: від

смартфонів (що дозволяють створювати фото-, аудіо- та

відеотвори різного рівня складності та афективної сили впливу)

та стрімінгових сервісів (які роблять створене миттєво доступним

майже необмеженій аудиторії), до 3D принтерів, котрі

дозволяють матеріалізувати чим далі складніші ідеї. Водночас

стрімко розвиваються нові професійні та комунікаційні ніші:

блогерство, просування найрізноманітніших об’єктів (причому не

лише матеріальних товарів, але й ідей) у пошукових системах та

соціальних мережах тощо. Такий розвиток дарує як нові

можливості, так і створює нові складнощі з раніше не знаними

формами хворобливої залежності (зокрема, від гаджетів,

7

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

соціальних мереж та ігроманії), недобросовісної маніпуляції та

новими формами злочинів (на кшталт діяльності сумнозвісного

«Синього кита») включно. А це у свою чергу підштовхує до

формування у соціуму нових видів психологічного імунітету.

При цьому ключовим засобом формування нових рівнів

віртуальної реальності є знак, зокрема, в одній із його науково

найдослідженіших форм – у формі слова, з огляду на що цілком

іншого значення набуває біблейське: «Споконвіку було Слово, а

Слово в Бога було, і Бог було Слово (Ів. 1:1). Усе через Нього

повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього (Ів. 1:3).»

[4, с. 112].

Безумовно, психологія не може залишатися осторонь цього

процесу. Навряд чи колись йтиметься про постпсихологію, адже

за визначенням її предметом є суб’єктивне, – хіба що трапиться

спроба повернутися до жорсткої об’єктивності зовнішніх проявів

на кшталт раннього біхевіоризму чи сучасних нейронаук. Проте

час вимагає оновлення категоріального апарату психології і

введення в науковий обіг категорії постсвідомого.

Передусім звернемося до семантики префіксу «пост-».

Його латинське коріння має прозоре значення: «1) ззаду; позаду;

2) потім; згодом; після; пізніше» «1) за; поза; 2) після; опісля;

після закінчення» [5, с. 478]. Проте ця ж морфема вражає

багатозначністю в англійській мові, через яку вона поширилася у

світі. Йдеться про широке семантичне поле з кількома піками: 1)

металічний маркер, оприлюднення інформації онлайн, певного

досягнення, через 2) поштову службу, власне пошту і кур’єрів,

внесення до облікових записів, поспіх; та 3) посаду чи пост та

призначення на них; до прийменника 4) після (слід підкреслити,

що це значення з’явилося лише у 1960-х роках) [6]. В

узагальненому вигляді слово «пост-» отримує значення стану,

який виникає після стрімкого поширення і фіксації інформації,

яка має вплив.

У свою чергу, свідомість – це вища з відомих наразі

людству форм психіки, яка вирізняється здатністю до довільного

смислопокладання, бо смисли є тими маяками, орієнтуючись на

які відбуваються переходи між рівнями віртуалізації.

Різні рівні складності спонукають матеріальний світ

створювати різні рівні віртуалізації, тобто квантуватися у різних

8

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

просторово-часових масштабах та з різними ступенями свободи.

Такі рівні відрізняються між собою набором базових елементів та

конкретними їх поєднаннями й проявами.

Згідно зі словниковим визначенням «віртуалізація – це

перехід на вищий рівень абстракції в управлінні конкретними

конфігураціями обчислювальної системи» [7; с. 189]. У той же

час «процедурна абстракція – принцип, згідно з яким будь-яку

операцію, що досягає чітко визначеного результату, користувач

може розглядати як цілісний об’єкт» [7, с. 3].

Свою етимологію «віртуалізація» веде від латинського

virtus, яке має кілька значень: 1) мужність; хоробрість; стійкість,

енергія; сила, доблесть; 2) доблесні справи; героїчні подвиги

3) найвища якість; відмінні властивості; вартість, талант; дар [5,

с. 685].

З огляду на це, слово «віртуалізація» видається найбільш

коректним для позначення квінтесенції попереднього рівня

розвитку, що отримує свій стрибкоподібний розвиток на

наступному рівні віртуалізації (у відповідності із другим законом

діалектики).

У

глобальному

масштабі

Всесвіт

зазнав

щонайменше п’ять таких переходів між рівнями віртуалізації

енергетично-інформаційного обміну: формування та розвиток

матерії, галактик з їхнім вмістом, органічного життя, носіїв

психіки, мови, свідомо керованих носіїв інформації (писемності,

книгодрукування,

засобів

обчислювальної

техніки

та

комунікації). І кожен із переходів відбувався у тісній взаємодії із

розвитком психіки, а, можливо, і завдяки йому.

Отже, свідомість як вищу форму психіки можна визначити

як суб’єктивний досвід фокусування і рефлексуючої взаємодії зі

світом і самим собою на поточному (актуальному) рівні

віртуалізації.

У такому випадку інформація про сусідні рівні віртуалізації

будуть знаходитися у сфері або несвідомого, або постсвідомого.

Несвідоме – це інформація про рівень віртуалізації, до якого

носій психіки наближається, тобто наступний (хоча й із різним

ступенем віддаленості) для усвідомлення, тобто це зона

найближчого розвитку у термінології Л. С. Виготського.

А от у випадку відображення рівня віртуалізації, який носій

психіки нещодавно проминув у своєму розвитку, можна вести

9

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

мову про постсвідоме. Тобто постсвідомість – це слід у формі

навичок, установок, імпліцитних (неявних) знань тощо, котрі

засвоєні у ході взаємодії з попереднім рівнем віртуалізації,

котрий носій психіки уже проминув у своєму розвитку і які

мають визначальний вплив на особистість та її подальшу

поведінку. При цьому, як правило, зміст постсвідомого може

бути порівняно легко актуалізований суб’єктом.

Окремо хотілося б згадати про два чим далі поширеніших

інструменти в усвідомленні двох суміжних до психоформи рівнів

віртуалізації і набуття досвіду постсвідомого в їх осягненні. По-

перше, йдеться про індивідуальні пристрої зворотного

біологічного зв’язку (наприклад, браслети, що дозволяють

відстежувати рівень фізичного навантаження та кількість сну)

для рефлексії стану власної біоформи на якісно новому рівні. По-

друге, слід згадати роботу з великим даними, які допомагають

формувати та розвивати категоріальний апарат щодо соціоформ

різного масштабу та закономірностей їх розвитку.

Отже, впровадження в науковий обіг терміну постсвідоме (з

метою диференціації з несвідомим) виступає не лише засобом

синхронізації з поточним станом масової свідомості, що сприяє

ефективнішому осмисленню та конструюванню різних видів

віртуальної реальності. Поняття постсвідомого також виступає

індикатором переходу на новий рівень віртуалізації, що дозволяє

знімати полярності та конфлікти попереднього рівня та ставати

передумовою для подальшого розвитку людства.

Література:

1. https://en.oxforddictionaries.com/definition/post-truth

2. Хейлз Н. Кетрін. Як ми стали постлюдством: Віртуальні тіла в

кібернетиці, літературі та інформатиці. – 2-ге вид., випр. / Пер. з англ.

Є. Т. Марічева. – К.: Ніка-Центр, 2013. – 426 с.

3. Александр Дугин. Постфилософия. Три парадигмы в истории

мысли. – М.: „Евразийское движение”, 2009. – 744 с.

4. Біблія або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту із

мови давньоєврейської та грецької на українську наново перекладена. – М.:

Видання Московського патріархату, 1988. – 1255 с.

5. Трофимчук Мирослав. Трофимчук Олександра. Латинсько-

український словник. – Львів: Видавництво ЛБА, 2001. – VIII + 694 с.

6. https://en.oxforddictionaries.com/definition/post

7. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і

голов. ред. В. Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2007. – 1736 с.: іл.

10

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

ЧИ ВДАСТЬСЯ НАМ ПІДНЯТИ “РУКАВИЧКУ” ЧАСУ?


Баннікова Жанна

evelianna103@gmail.com

лікар-психіатр, психотерапевт, дійсний член

ЄАП, навчаючий терапевт УСП, тренінговий аналітик УКПП та

ЄКПП в індивідуальному психоаналізі,навчаючий ко-терапевт в

груповому психоаналізі, член Секретаріату УСП

м. Дніпро, Україна


В сучасних умовах перед фахівцями допомагаючих

професій стоять цілком певні виклики – допомагати іншим

справлятися зі стресами сучасності та самим виживати в

мінливих умовах.

Специфіка сучасності – це світ мерехтливої реальності, яку

відомий соціолог, класик сучасності Зігмунт Бауман назвав

точковим часом. Його концепція часу узгоджується з трьома



історичними трактуваннями часу: циклічним, лінійним та

сучасним часом як сукупністю миттєвостей.

Концепція циркулярного часу – це час в світі, де немає

технічного прогресу, де час йде по колу, і ми живемо так само, як

жили наші предки багато років тому. Цей час ще можна назвати

аналоговим часом. Коли з’являється науково-технічний прогрес,

з’являється лінійний час, оскільки відтепер з’являється пряма

лінія, яка називається прогресом. В лінійний час люди живуть по-

іншому, ніж жили їхні батьки. В епоху науково-технічного

прогресу постійно з’являється щось нове, але якщо швидкість

збільшується, то ми потрапляємо в зону турбулентності, коли

швидкість змін настільки велика, що ми не можемо сприймати

час як лінійний процес, а сприймаємо його як процес точковий.

Цей час Бауман називає точковим, який узгоджується з сучасним

розумінням часу як сукупністю миттєвостей. Це час, в якому ми

зараз живемо: точковий або фрагментований час.

Іншими словами, світ так швидко змінюється, що ми за ним

просто не встигаємо. Світ як ніби «стискається», причому не

тільки в часі, але і в просторі, в якому всі існуючі територіальні

кордони стають умовними. Відстані скорочуються до мізерно

малих величин і обчислюються відстанню до кнопки в

11

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

комп’ютері, яку потрібно натиснути, щоб переміститися в інший

кінець земної кулі.

Точковий час – це «кінець географії» в традиційному

розумінні цього слова, оскільки відстані перестають мати

значення, межі все важче підтримувати, а лінії, що розділяють

континенти – всього-на-всього функції відстаней, яким

примітивні засоби транспорту і труднощі подорожей колись

надали характер незаперечної реальності. Тобто, зараз поняття

«відстані» - це не об’єктивна фізична «даність», а соціальний

продукт, протяжність якого залежить від швидкості, з якою ми її

долаємо. Тобто, відстань обчислюється не традиційними

кілометрами, а швидкістю та вартістю її подолання, а також

потужністю апаратури та інноваційністю технологій, що

застосовуються для подолання цієї швидкості. Коли час

стискається, простір перестає грати ту роль, яку відігравав

раніше. Точковий час означає, що вся багата палітра нових явищ

нашаровується одна на одну та стає стресом, з яким непросто

справлятися, так як швидкість появи нового настільки велика, що

ми просто не встигаємо адаптуватися до нього. Світ навколо нас

змінюється катастрофічно швидше, ніж ми встигаємо

пристосуватися до нього. Це одна з основних складнощів, з якою

доводиться справлятися в даний час: інформаційні лавина, яка

обрушується на нас.

Інтенсивність сучасного життя нелегко переноситься

психікою, тому що психіка формувалася тисячоліттями, в умовах

більшої розміреності та дозованості психічного навантаження.

Колись ми писали один одному листи, ходили в гості. Зараз весь

світ сидить в Інтернеті, контактує в Скайпі, дуже багато

віртуальних комунікацій. Та психіка, яка формувалася

тисячоліттями відповідно біологічному життю на планеті не

витримує такого темпу. Зараз багато чого має бути засвоєно

швидко, стрімко і в цьому – специфіка нашого часу, причому

інформація безперервно оновлюється; в даний час інформація

подвоюється кожні 2,5 місяці.

Внаслідок інформаційного вибуху людина перестає бути

представником людства та стає певним підкласом людського

роду, оскільки просто не встигає обробити всю інформацію, яка

обрушується на неї. «Будучи нездатною проникнути в глибину,

особливість та сенс в інших сферах, сучасна людина

12

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

задовольняється поверхневим дилетантизмом, знімаючи з усього

піну та не чіпаючи змісту». Іншими словами: кожна людина

зокрема відстає від людства в цілому, оскільки інформаційне

виробництво людства випереджає інформаційне споживання. Це

створює кризу ідентичності людського роду як виду. Чи зможе

людина сама себе зрозуміти, охопити своїм окремим розумом те,

що створено розумом роду людського?

Лавина інформації та фрагментація часу унеможливлюють

планування та фрагментують уявлення про себе та світ. На даний

момент це ставить під сумнів мету психотерапії як стабілізації

психіки та фокусує наші зусилля швидше на "гнучкості" психіки

як способу адаптації, аніж на стабілізації. Найкраще, що можна

робити зараз, це вкладатися у власну адаптованість. В

мерехтливий час, коли події змінюються з катастрофічною

швидкістю, нам всім точно знадобиться саме гнучкість психіки,

щоб пережити зміни та скористатися їх плодами.

Одна з важливих рис такого явища сучасності як

глобалізація – це одночасне зі створенням комп’ютерної мережі

створення і віртуальної реальності Інтернету. Специфіка

віртуальної реальності Інтернету в тому, що з її появою у людини

з’явилася ще одна форма психічного відображення реальності,

якої раніше не було. В результаті, психологічний зміст

віртуального світу – це продовження інтрапсихічного світу

людини, а тому перебування людини у віртуальному просторі

впливає на її суб’єктивність, на пізнання якої якраз і спрямована

психотерапія. Тобто, внутрішній світ користувачів Мережі

однозначно змінюється внаслідок отримання місця проживання в

ній.

В традиційних суспільствах простір організується навколо

безпосередніх можливостей тіла людини, в кіберпросторі ж тіла

не мають значення.

Поява засобів, що дозволили здійснювати дії, які набагато

перевищують фізичні можливості людини, змінила ситуацію до

невпізнання. Простір звільнився від фізичних обмежень тіла

людини, і з цього моменту утворився кібернетичний простір,

який немає просторових вимірів, однак має моментальне

поширення. З цього моменту неможливо розділити людей

відстанню або часом. Різниця між тут і там, опосередкована

комп’ютерними відеомоніторами, втрачає будь-який сенс,

13

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

оскільки віртуальний світ в Мережі немає фізичних кордонів,

віртуальний час не дорівнює фізичному, межі особистості жителя

Інтернету не включають його тілесне Я.

Комп’ютерний світ став схожим на наш соціум, з тією лише

різницею, що там немає тимчасово-просторових меж. На даний

час Мережа завоювала статус повноцінної субкультури.

Як будь-яка субкультура, Інтернет об’єднує великі групи

населення, формує коло інтересів та спілкування, стимулює

розвиток міжособистісних відносин та впливає на індивідуальну

психіку своїх членів. Так наприклад, з’являються нові Інтернет-

феномени, наприклад, своєрідний лінгвістичний феномен –

зафіксована за допомогою електронних технологій мова, певний

новий функціональний підстиль: з одного боку, така мова має

багато характеристик розмовної мови – спонтанність,

безпосередність, контекстна зумовленість, а з іншого – має

письмову форму фіксації.

Або такий новий феномен Інтернет-мислення як кліпове

мислення і як спосіб мислення є важливою характеристикою

психіки людини, з якою якраз і має справу психотерапія. Кліпове

мислення – це тип мислення, який в своєму сприйнятті

орієнтується на кліпову форму. Сlipp означає обрізати, відсікати,

стискати, ковтати (якщо мати на увазі літери чи склади).

При кліповому монтажі розвиток не підпорядковується

послідовності

причинно-наслідковому

зв’язку,

а

підпорядковується погляду в цілому. Тобто, ми зіштовхуємося не

з послідовною розповіддю, пов’язаною з логікою, а з якимсь

іншим типом мислення, який за своєю суттю зводиться до так

званого інкорпорованого мислення, яке, в свою чергу, пов’язане з

інкорпорованою мовою. Інкорпороване мислення походить від

першої стадії розвитку мови і відноситься до пралогічного

мислення. Інкорпорація - від латинського виразу “in corpore”, що

означає «цілком», «без поділу» – є першою стадією розвитку

мови а, відповідно, і мислення.

Зрозуміло, що кожен процес має оптимальну точку

складності. Якщо випускати з виду цю оптимальну точку та

почати переускладнювати та нескінченно модернізувати,

неминуче почнеться регрес – наприклад, регрес в мисленні, як це

і виглядає при кліповому мисленні, яке стає все більше і більше

схожим на пралогічное мислення. Тобто, додаткові «навороти»

14

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

нівелюють основну функцію процесу. В даному випадку в

наявності регрес по відношенню до людини. Сучасна техніка

цілеспрямовано диктує своє розуміння людини як пікселя, як

кліпової людини, зібраної з різних частин за допомогою сучасних

програм. Техніка моделює людину своїми засобами. При цьому

зникає психологізм самого людського існування в часі.

Тобто, в сучасних умовах формується сучасна людина, яка

може почати мислити пралогічно.

Звертає на себе увагу те, що всім негативним аспектам

кліпового мислення відповідають такі його характеристики, які

забезпечують адаптацію людини та її мислення до сучасної

глобальної інформатизації суспільства, колосального обсягу

інформації та швидкості її обміну. В цьому значенні, кліпове

мислення виглядає захистом організму на інформаційне

перевантаження, коли одні когнітивні навички розвиваються за

рахунок інших та здійснюють динаміку в пізнавальній діяльності.

Складається враження, що саме висока швидкість

інформаційного потоку, що обрушився на сучасну людину,

різноманітність, фрагментарність та поліфонічність інформації,

яка надходить до людини, є головними факторами формування

кліпового мислення. Обробка цієї інформації відбувається

різноманітними способами, доповнюючи звичну розсудливість та

логіку алогічними, неочевидними судженнями та висновками.

Такий стан породжує ситуацію загального «втрачання змістів»,

однак водночас – постійний пошук та породження нових змістів.

В зв’язку з цим неоднозначно зводити специфіку та сутнісні

характеристики кліпового мислення тільки до того, що воно

призводить до розсіювання, затруднення концентрації уваги та

відсутності аналітичної компоненти. Лунають голоси, що

визначають сучасний тип мислення як кліпово-концептуальний,

вважають його відповідним наступному, більш високому щаблю

розвитку людського інтелекту та показують, що кліпова

свідомість, що формується в процесі «кліпової» подачі

інформації – необхідна умова ефективного концептуального

осмислення буття.

Прихильники такої точки зору вважають, що кліповий

характер надходження інформації вимагає нового характеру її

обробки та породжує інший тип мислення - кліпово-

концептуальний, коли функції аналізу та синтезу не зникають, а

15

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

переходять на інший рівень виявлення змістів. Концептуальне

осмислення виникає в процесі «кліпового» сприйняття

інформації, а тому кліповий та концептуальний типи мислення –

це просто різні рівні процесу мислення. Сутнісною

характеристикою кліпово-концептуального типу мислення є

візуалізація інформації в образах-концептах.

Викликом сучасності також є технологізація психотерапії,

яка відбувається паралельно з технологізацією людства в цілому.

Все це створює технологічні загрози для людини як певного

виду, атакує її ідентичність та впливає на її суб’єктивність.

Психотерапія як і медицина, рухається в сторону

стандартизації.

Технологізація

психотерапії

намагається

трансформувати психотерапію в поверхневі підходи, а свідомість

редукувати до поведінкових алгоритмів. Іншими словами,і снує

реальна небезпека заміни психотерапії поверхневими підходами

або психотерапевтами-ботами. Якщо не стояти на сторожі цього

живого,

нероботизованого

процесу,

то

технологічний

постпостпостмодерн

запропонує

симулякри

поліпшення

поліпшень, зі зрушенням мотиву на мету, де мета, відщепившись

від початкового мотиву, стає цінною сама по собі і вихолощує

сам процес поліпшень. Це схоже на вирішення завдання

ліквідації пробок, що ускладнюють рух, зупинкою самого руху.

Технологізація сучасної психотерапії створює загрози

вихолощення її сутності, оскільки домінування технологічних

підходів не сприяє пізнанню суб’єктивності людини, а нівелює її

до рівня симптому або рядка в класифікації. Психотерапія як

спосіб самопізнання не надто вписується в сучасний

технологічний процес, більше орієнтований на вартість терапії,

аніж її цінність.

В результаті, оцінка психотерапій стає націленою на

усунення симптомів, а не на глибокі та корінні зміни у

внутрішньому світі людини та поліпшення її функціонування в

цілому.

Складності

організації

досліджень

ефективності

психотерапій, які б враховували безліч чинників міжособистісної

взаємодії пацієнт-психотерапевт цілком зрозумілі. Очевидно, що

динамічні елементи комунікації важко втиснути в застиглі

параметри протокольних досліджень, адже сухий протокол має

на увазі максимальне звуження дослідження до рівня зазначеного

16

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

параметру та ретельний підбір пацієнтів за цим параметром. У

разі ж порівняльних досліджень пацієнтів, які демонструють

виражену схильність до певних психотерапевтичних методів,

контроль виявляється неможливим, а рандомізація – сумнівною.

Сухий протокол просто не в змозі врахувати безліч змінних

складових в складній міжособистісній взаємодії. "Золотий

стандарт" формату контрольованих перевірок, який добре працює

для симптоматичних психотерапій може виявитися абсолютно

непридатним

для

оцінки

ефективності

психотерапій,

спрямованих на покращення загального функціонування. Брак

даних c контрольованою перевіркою ефективності таких терапій

часто прирівнюється до «свідчень проти». Однак вихолощення

сутності психотерапії та заміна її технологіями можуть призвести

до того, що не за горами той час, коли більшість населення

цілком справедливо буде вважати психотерапію абсолютно

марним заняттям.

Правда тут в тому, що психотерапії насправді не вистачає

нових організаційних принципів досліджень та розроблених

методів контролю; при спробі очистити опис, не використовуючи

контроль, неможливо відрізнити суб’єктивні значення від фактів,

тому що ми досліджуємо суб’єктивне, а в суб’єктивному -

суб’єктивні значення та факти рівноцінні між собою. Це створює

проблему, оскільки предмет, яким ми займаємося, немає

достатньої методологічної бази досліджень, тому викликом для

сучасної психотерапії є також пошук способів доказовості своїх

теорій. Існуючі на даний час дослідження результатів

психотерапії показують, що ефективність психотерапії значно

вища у мотивованих клієнтів, бюрократичні приписи для

психотерапії "вбивають мотивацію", обмеження прав пацієнтів на

вільний вибір психотерапевта помітно погіршують успіх

психотерапії.

Окрім того, зараз ми також маємо різні психотерапевтичні

напрямки

та

безліч

різних

психотерапевтичних

шкіл.

Психотерапія розпалася на багато субспеціальностей, не

встигнувши оформитися в єдиний напрямок. Одна з непрямих

причин існування різних методів психотерапії - це відсутність

досить переконливих критеріїв більшої ефективності одних

методів в порівнянні з іншими. В зв’язку, з цим розуміння

загальних

факторів

ефективних

психотерапій

різного

17

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

спрямування дозволить згуртованим рядам психотерапевтів

працювати на благо тих, для кого психотерапія, власне, і існує, а

не вправлятися в схоластичних дебатах яка психотерапевтичний

напрямок є найкращим, адже викликом нашого часу є також і

конкуренція різних психотерапевтичних шкіл, методів та

напрямків.

Важливо, щоб кожен з нас, будучи прихильником обраного

методу, розумів, що так само як немає найкращого способу

викладати той чи інший предмет, так само не існує найкращого

психотерапевтичного підходу, що дозволяє лікувати всіх людей,

у всіх умовах, від усіх захворювань. Окрім того, важливо

пам’ятати, що психотерапія – це мистецтво в руках науково

освічених фахівців.


ДОСВІД ФОКУСНОЇ ГРУПОВОЇ ПСИХОТЕРАПІЇ

В ЛІКУВАННІ ПАНІЧНОГО РОЗЛАДУ


Бежук Юрій Михайлович

jbezhuk@ukr.net



к. мед. н., доцент кафедри психіатрії, наркології

та медичної психології

Сікора Анастасія Богданівна

асистент кафедри психіатрії, наркології та медичної психології

ДЗ «Івано-Франківський національний медичний університет»,

м. Івано-Франківськ, Україна


Сьогодні відмічається зростання панічного розладу, що

потребує удосконалення існуючих методів лікування і пошуку

нових стратегій.

Аналіз застосування групової психотерапії у фокусному

форматі для лікування хворих на панічний розлад.

В дослідження були включені 10 осіб, що звернулись до

психотерапевта, у віці від 24 до 40 років, середній вік складав

(М ± σ) (34,2 ± 2,1). З них чоловіків було 4 (40 %), жінок — 6

(60 %). Вісім респондентів знаходились в індивідуальній

психотерапії та приймали медикаменти.

18

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

Для верифікації результатів було застосовано два тестових

дослідження: 1) госпітальна шкала, що визначає рівень тривоги і

депресії; 2) якість життя, що оцінювалась за допомогою

опитувальника ВООЗ ЯЖ 100 (WHOQOL 100). Цей загальний

опитувальник містить 100 питань, об’єднаних в 6 шкал, кожна з

яких у свою чергу об’єднує разом від 3 до 8 областей по 4

питання. Кожне питання використовується в обробці балів однієї

з шкал: фізичного, психологічного функціонування, рівня

незалежності, соціальних взаємостосунків, навколишнього

середовища і духовності.

Статистична обробка матеріалів досліджень проводилась з

використанням методів варіаційної статистики, реалізованими в

пакетах програм Excel 2003, Біостатистика. Порівняння групових

значень та оцінка достовірності відмінностей проводилась за

критеріями Стьюдента і Хи квадрат (χ2). Для оцінки

взаємозв’язку між ознаками розраховувались коефіцієнт лінійної

кореляції Пірсона і рангової кореляції Спірмена (r).

Як контрольну групу було взято 10 здорових осіб, без

жодних скарг щодо свого психічного стану. Вік осіб контрольної

групи коливався від 20 до 36 років, середній вік склав (М ± σ)

(28,07 ± 2,42), з них чоловіків було 3 (30 %), жінок 7 (70 %).

Анкетування проводилося на першій та на останній груповій

терапевтичній зустрічі.

Результати дослідження. У обстежених, що звернулися за

психотерапевтичною допомогою мають значне зниження ЯЖ в

цілому та по всіх сферах (р<0,05). Результати дослідження

показали, що ці пацієнти оцінюють якість свого життя по

більшості параметрів, як середнє, крім сфер психологічної і

соціальних взаємостосунків, які були оцінені поганими. По

жодному з параметрів не відзначено полярних оцінок (дуже

погане або дуже добре). Загальна оцінка ЯЖ у осіб, що

звернулися за психотерапевтичною допомогою виявилася в

середньому в 1,4 рази нижче, ніж у здорових осіб контрольної

групи. Результати аналізу госпітальної шкали засвідчили

достовірне зниження рівня тривоги і депресії.

Досвід індивідуальної психотерапії дозволив з першої

зустрічі перейти на третю фазу групового процесу, що

характеризується

структурування

групи,

формуванням

19

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

згуртованості, взаємодопомоги та взаємопідтримки. Уже на

третій зустрічs це була сформована «робоча» група.

Хворі, що вживали вортіоксетин мали більш стабільну

емоційну реакцію, якісніший зворотній зв’язок і кращі показники

якості життя.

Висновки. Застосування фокусної групової психотерапії є

ефективною для лікування хворих на панічний розлад в

комбінації з індивідуальною психотерапією і прийомом

Вортіоксетину.

Література:

1. Томэ Х., Кэхеле Х. Современный психоанализ / Пер. с англ. – Т.1,

2. – М.: изд.группа “Прогресс” – “Литера”, 1996. – 576 с.

2. Мак-Вильямс Н. Психоаналитическая диагностика: Понимание

структуры личности в клиническом процессе. – М., 1998.

3. Гринсон Р. Техника и практика психоанализа / Пер. с англ. –

Новочеркасск: САГУНА, 1994. – 462 с.

4. Старшенбаум Г.В. Психотерапия в группе. – М.: Изд-во

Института психотерапии, 2005. – 320 с.

5. Вітенко І.С., Лазук-Бендас Т.І. Основи психоаналізу: Навчальний

посібник. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2006. – 144 с.


PSYCHOEMOTIONAL DISORDERS IN PATIENTS

WITH PRIMARY HYPOTHYROIDISM

Iryna Bilous

Iryna.bilous2017@gmail.com

Department of Nervous Diseases, Psychiatry and Medical Psychology

HSEEU “Bukovinian State Medical University»

Chernivtsi, Ukraine

Introduction. Neurological disorders make up a clinical picture

for virtually all thyroid diseases, and in some cases they form a

syndromic nucleus, being significantly ahead of other manifestations

of the disease [1, 4, 5].

However, the issues of the connection between the two systems

in the clinical picture is not paid enough attention. The development

of cretinism in children, which manifests itself as a delay in

psychoneurological and physical growth is the most severe

20

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

complication of hypothyroidism. Psychoneurological disorders in

children suffering from congenital hypothyroidism are far from having

a constant tendency to reverse development, even with the early

administration of the substitution therapy. This is due to the

significant influence of thyroid hormones during the period of the

prenatal development of the nervous system and to the inability to

eliminate the defect in newborn infants [2, 3].

The aim of the study. To improve the effectiveness of medical

care for patients with neurological disorders in those with endocrine

pathology by studying pathogenetic mechanisms and clinical features

in patients with thyroid gland dysfunction, taking into account

psychoemotional disorders.

Objectives of the study. To study neurological disorders in

patients with endocrine pathology. To investigate emotional and

personality features of patients with endocrine pathology.

Materials and methods. Patients with neurological disorders

secondary to endocrine pathology. Methods: clinical-neurological and

psychodiagnostic ones. To assess the personal and reactive anxiety,

the Spielberger State-Trait Anxiety Inventory scale, adapted by Hanin

Yu.L., and the degree of depressive disorders was determined by the

Beck A.T. scale.

Research results discussion. The study involved 26 patients

with hypothyroidism as a result of AIT (autoimmune thyroiditis) and

20 patients with hypothyroidism without AIT. The control group

consisted of 20 practically healthy individuals. 34 (73.9%) of patients

were on synthetic derivatives of L-thyroxin substitution therapy, and

12 (26.1%) patients had subclinical hypothyroidism.

Neurosis-like syndrome was observed in 93% of the patients

under study. Patients complained of slight irritation and emotional

lability. In patients with hypothyroidism secondary to AIT neurosis-

like syndrome occurred in 91% of cases, in patients with

hypothyroidism without AIT - in 97%. The same number of patients

with subclinical and those with clinical hypothyroidism complained of

high irritability and tearfulness, but it was the patients with subclinical

hypothyroidism whose neurosis-like syndrome was more pronounced.

The incidence in them was 90%, and in those with clinical

hypothyroidism - 94%.

21

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

The level of personal anxiety that characterizes it as a character

trait on the Spielberg and Hanin scale of anxiety self-esteem had no

probable differences in the studied groups and was high in patients

both with and without AIT, as well as in patients with varying degrees

of severity of hypothyroidism. The average index of personal anxiety

in patients with hypothyroidism of the thyroid gland secondary to AIT

was 55.13 ± 9.62 points, and in patients with hypothyroidism without

AIT - 53.09 ± 8.24 points. In subclinical hypothyroidism, it was 54.90

± 9.10 points, and in clinical hypothyroidism - 55.30 ± 9.02 points.

The reactive anxiety allows evaluating anxiety as a transient

clinical condition. It was moderate in most patients with primary

hypothyroidism, regardless of its cause and severity. However, the

average index of reactive anxiety was higher in patients with AIT and

amounted to 45.13 ± 9.20 points, and in patients with hypothyroidism

without AIT - 32.72 ± 9.20 points. The reactive anxiety was also more

pronounced in patients with subclinical hypothyroidism and amounted

to 45,95 ± 8,10 points, and in patients with clinical hypothyroidism -

33,80 ± 8,20 points.

Conclusions. Neurosis-like syndrome in patients with primary

hypothyroidism was practically obligatory. Patients in most cases

complained of mild irritability, tearfulness, emotional lability. In the

majority of patients with primary hypothyroidism, regardless of its

cause and severity, there was a high personal anxiety, and the reactive

one was moderate. One of the features of neurosis-like syndrome in

primary hypothyroidism is the prevalence of its manifestations in

patients with autoimmune thyroiditis and in patients with subclinical

hypothyroidism.

References

1. Thvilum M, Brandt F, Almind D, Christensen K, Brix TH, Hegedüs L.

Increased psychiatric morbidity before and after the diagnosis of

hypothyroidism: A nationwide register study. Thyroid. 2014;24(5):802-8. doi:

10.1089/thy.2013.0555

2.  Bathla M,  Singh M,  Relan P. Prevalence of anxiety and depressive symptoms among patients with hypothyroidism. Indian J Endocrinol.

Metab. 2016;20(4):468-74. doi: 10.4103/2230-8210.183476

3. Saltevo J, Kautiainen H, Mäntyselkä P, Jula A, Keinänen-

Kiukaanniemi S, Korpi-Hyövälti E, et al. The relationship between thyroid

function and depressive symptoms-the FIN-D2D population-based study. Clin

Med Insights Endocrinol Diabetes. 2015;8:29-33. doi: 10.4137/CMED.S24111

22

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

4.  Dayan CM,  Panicker V. Hypothyroidism and depression. Eur Thyroid

J. 2013;2(3):168–79. doi: 10.1159/000353777

5.  Hage MP,  Azar ST. The Link between Thyroid Function and Depression. J Thyroid Res [Internet]. 2012[cited 2018 Mar 01];2012:590648.

Available from: https://www.hindawi.com/journals/jtr/2012/590648/ doi:

10.1155/2012/590648

6. Kalra S, Balhara YP. Euthyroid depression: The role of thyroid

hormone. Recent Pat Endocr Metab Immune Drug Discov. 2014;8(1):38-41.


ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ ІНТЕРВІЗІЙНОЇ ГРУПИ ПО

СКАЙПУ. ПСИХОАНАЛІТИЧНИЙ ПОГЛЯД


Колесник Наталія Володимирівна,

психоаналітичний психотерапевт, арт-психотерапевт, м. Київ

Блажіна Ірина Юріївна

blazhina9@gmail.com

лікар-психіатр вищої категорії, консультант психоаналітичного

напрямку, асистент кафедри нервових хвороб, психіатрії та

медичної психології ВДНЗ «Буковинський державний медичний

університет», м. Чернівці

Григор’єва Світлана Вікторівна

психоаналітичний психотерапевт, арт-терапевт, дитячий

психотерапевт ЄКПП, phD, м. Одеса

Іванова Людмила Анатоліївна

клінічний психолог, психоаналітичний психотерапевт, м. Одеса,

Кондира Стефан Володимирович

лікар-психотерапевт психоаналітичного напрямку, гіпнотерапевт

директор приватного «Центру психоаналізу та психокорекції»

м. Теребовля, Тернопільської області

Єфімова Антоніна Олександрівна

клінічний психолог, м. Чернівці,

Бежук Юрій Миколайович

психотерапевт, к.мед.н., доцент кафедри психіатрії Івано-

Франківського національного медичного університету

м. Івано-Франківськ


Цей звіт заснований на матеріалах трьохрічної роботи однієї

інтервізійної групи по скайпу, та доповнений даними з різних

23

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

праць, автори яких аналізували завдання, функції, правила та

регламент інтервізіонних груп, а також особливості організації

групового простору в скайпі і можливий вплив цих особливостей

на характер взаємодії в групі.

У фаховій літературі, як і в навчальних процессах,

інтервізійним групам приділяється мало уваги. А даремно.

Інтервізії

потрібні

психотерапевтам

для

того,

щоб

співвідношуючи свою професійну позицію з позицією колег,

отримувати і надавати методичну та емоційну підтримку.

Інтервізійна група – важлива форма професійної підтримки

терапевтів. Особливо цінними інтервізії є в умовах, коли

супервізійні зустрічі рідкісні або малодоступні для терапевтів.

Слід зазначити також відмінні властивості інтервізій. Якщо

у супервізора головне завдання - розкрити професійний потенціал

терапевта, допомогти йому виявити особистий стиль, то в

інтервізії – всі учасники рівноправні, кожен відповідає за себе, і,

в рівній мірі, за те, що відбувається в групі. Мета інтервізії -

підтримка професійної ідентичності кожного учасника, з повагою

до кордонів його особистості. Традиційно, в рамках роботи

інтервізійної групи, можуть розглядатися наступні завдання:

розбір випадку, методичний аналіз теоретичного матеріалу або

методики, тренування професійних навичок з обговоренням.

Зустрічі в скайпі, звичайно ж, мають свої переваги:

можливість зустрічатися з учасниками з інших міст та країн,

значна економія ресурсів – не потрібно витрачати час на дорогу

та фінанси на організацію зустрічі. Однак є й недоліки:

періодично зустрічаються проблеми зі зв’язком і учасник може

виключатися не тільки з процесу обговорення, але і з процесу

доповіді. Варто також звернути увагу на те, що в групі, яка

працює по скайпу, менше місця для неформального спілкування -

з одного боку, це уповільнює групову динаміку, з іншого боку,

ускладнює проходження динамічних моментів, так як в скайпі

простіше уникнути прямої комунікації.

Вибудовуючи формат роботи, група визначає права

модератора, котрий стежить за такими важливими процесами як:

дотримання

часового

формату,

дотримання

контракту,

послідовність дій. Обирається модератор, як правило,

доповідачем, до представлення випадку. І тоді на нього лягають

24

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

функції спостереження за дотриманням рамок часу та змісту, і

позначення цих рамок для інших учасників. Особливість

інтернет-коненту додає до функцій модератора обов’язок

стежити за відновленням в сеансі зв’язку «втрачених» учасників.

У той же час кожен учасник групи несе відповідальність за

технічне забезпечення своєї участі в сесії і робить все можливе,

щоб продовжити роботу яка перервалась. Часто існує

домовленість, що при обриві зв’язку учасник передзвонює

модератору.

Інтервізійна група має у своєму розпорядженні ресурси часу

і уваги колег, і хочемо ми того, чи ні, це предмет конкуренції між

учасниками. Часто піднімається тема професійного визнання, не

кажучи вже про те, що особистісні особливості і фон життя

кожного учасника також впливають на групові процеси. В рамках

даної доповіді ми б хотіли представити короткі психоаналітичні

роздуми про особливості роботи в скайпі.

Наша психоаналітична інтервізійна група була створена в

2015. У процесі формування до групи приєдналися інші

психоаналітики. Працюють сім терапевтів психоаналітичного

напрямку, з різних міст України, які отримували освіту в різних

проектах, мають психологічну та психіатричну базову освіту,

різний стаж психотерапевтичної роботи з клієнтами. Таке

різноманіття терапевтичного досвіду, освіти і знань стало

основою для всебічного аналітичного розгляду випадків надання

психотерапевтичної допомоги. Спільними зусиллями створено

толерантний, підтримуючий психотерапевтичний простір. Ми

переконалися, що робота з випадком в скайпі є не менш

ефективною.

Зустрічаючись

в

інтернет-просторі,

ми

задовольняємо

свої

потреби

в

зміцненні

професійної

ідентичності, отриманні підтримки і допомоги в роботі – без

необхідності оплачувати приміщення чи долати відстані до місця

проведення групи. Скайп дає можливість взаємодії і подолання

географічної відстані.

В якомусь сенсі інтернет-простір стає перехідним:

нейтральним полем досвіду, що дозволяє звільнитися від гніту

постійної необхідності співвідносити зовнішню і внутрішню

реальність.

25

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

Віннікотт відносить до феноменів цієї проміжної сфери

досвід гри, творчісті, філософію і релігію. Відтак, чому б не

глянути на зустрічі в скайпі як на досвід взаємодії в

нейтральному

просторі

(проміжному,

потенційному,

перехідному)? Здобуваючи властивості перехідного ігрового

простору, наша взаємодія в скайпі дає більше наближення до

внутрішньої реальності учасників групи, ніж це було би при

очній зустрічі. Без страху сепарації ми продовжуємо своє

університетське обговорення випадків, і в якомусь сенсі

анулюємо «злих вимогливих батьків», які залишили нас без

підтримки. Легкість інтернет-контакту надає широке поле для

можливості уникання депресивної тривоги і сумнівів. З іншого

боку, з часом, при відсутності контакту терапевтів наживо,

відбувається

розрізнення

учасників

групи,

що

може

відображатись у більш частих висловлюваннях з приводу втрати

зв’язків у пацієнтів, підсиленні реакцій переносу, що створює

опір для участі в груповому процесі і може призвести навіть до

припинення роботи групи.

У разі, якщо в групі не опрацьоване повторюване

переживання травматичної тривоги – воно закриває можливість

використання перехідного простору, вбиває символічну

активність творчої уяви, замінюючи її тим, що Віннікотт назвав

"фантазуванням" (Winnicott, 1971). Через обмеження скайп-сесії

ми частково втрачаємо контакт з реальністю своїх партнерів по

групі. Що цілком може залучати групу в фантазування в тому

сенсі, який має на увазі Томас Огден; який характеризує сферу

фантазії як область, позбавлену символічного, оскільки

символізм завжди вимагає, за його визначенням, "здатності

підтримувати психологічну діалектику" (Ogden, 1986).

У режимі скайп-вистави, в умовах меншої зв’язності -

учасники групи можуть переживати замість інтеграції

ментальних процесів - дезінтеграцію, і легше «розвтілюватися» в

уявлення часткового «помилкового Я», ніж це відбувається під

час очних зустрічей групи.

У зв’язку зі зменшенням емоційного контакту між

учасниками процесу, на перший план виступають переживання

пацієнта і терапевта. Більш чітко відслідковується розподіл між

26

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

учасниками аналітичного процесу внутрішніх об’єктів клієнта, і в

групі можуть звучати полярні, протилежні висловлювання та

емоційні реакції, які дають можливість практично бачити

стосунок між клієнтом та його рідними.

Доволі інформативним є аналіз того, як відбувається кожна

окрема сесія. Складається враження, що інтернет реагує на

історію пацієнта) Так, при представленні випадків більш

уражених пацієнтів відбувається фрагментація: переривання

інтернет-зв’язку, раптом, хтось з учасників не може доєднатись

до групи або зникає, у більшості випадків це відображається і у

переживаннях пацієнта, його стосунку з сім’єю.

З небезпек інтернет-спілкування очевидна також можливість

застрягати в безконфліктному позитивному перенесенні. Існує

ризик ідеальної прив’язаності до групи, ніби вона стає нашою

внутрішньою частиною. І ми боїмося з нею зустрічатися, тому що

тоді можемо відокремиться від групи. Ми залежні від неї і

боїмося власних негативних почуттів, як ніби зустрівшись,

випробуємо їх і зруйнуємо себе. Тоді з’являється опір

представляти нашу роботу на супервізії, обговорювати негативні

переживання, робити доповідь на конференції. Хочеться

залишити все як є і тримати ідеалізацію, ніякої конфронтації з

реальністю.

Вашій увазі були представлені теоретичні нариси про

складнощі, які ми переживали, і змогли подолати за допомогою

динамічних зустрічей і супервізій. Наостанок слід додати, що

чіткі рамки роботи групи, встановлений і дотриманий сеттінг,

ясна модальність і загальна теоретична база – дозволяють

інтервізійній групі безпечно працювати в будь-якому просторі, в

тому числі і за допомогою інтернет-зв’язку.


27

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

ОСОБЛИВОСТІ МЕДИКО-ПСИХОЛОГІЧНОГО

КОНСУЛЬТУВАННЯ ДІТЕЙ ІЗ КАРДІОВАСКУЛЯРНИМИ

ТА РЕСПІРАТОРНИМИ ЗАХВОРЮВАННЯМИ


Богуцька Наталія Казимирівна

nbohutska@ukr.net

к.фарм.н., доцент кафедри педіатрії та дитячих інфекційних хвороб

Вищий державний навчальний заклад України

«Буковинський державний медичний університет»,

м. Чернівці, Україна


Причиною звернення до медичного психолога дітей із

хворобами органів дихання та серцево-судинної системи

здебільшого є виникнення найрозповсюдженіших психологічних

розладів – агресивної поведінки, поганої успішності, проблем у

спілкуванні з однолітками, дитячої депресії тощо, однак залежно

від біопсихосоціальної адаптації (особистісних особливостей

пацієнтів, нозології та її тяжкості, сімейної взаємодії), існують

особливості спектру таких психологічних порушень [1, c.597].

У дітей, хворих на бронхіальну астму, вищий ризик

розвитку депресії, тривожних розладів і порушень поведінки,

причому подібні розлади відмічають і в батьків. У значної частки

дітей, хворих на бронхіальну астму, наявні емоційно-поведінкові

розлади незалежно від тяжкості хвороби [3, c.200].

Іноді соматоформні розлади виникають після соматичного

захворювання, що з’являються та фіксуються, але здебільшого

вони є первинним відображенням психологічної проблеми.

Психогенний стрес може спричиняти в дітей соматоформні

розлади з боку функціонування органів дихання та серцево-

судинної системи, що потребують дифіагнозу із хронічною

соматичною патологією [5, c.215]: психогенний або звичний

(безпричинний) кашель, порушення мови (дисфункція голосових

зв’язок), гіпервентиляція, задишка із зітханнями, тривога ядухи,

часте покашлювання з очищенням глотки тощо. У підлітків

можуть спостерігати синдром «дихального корсета» або

«солдатського серця» з вегетативно-невротичними розладами

дихання

і

серцевої

діяльності,

що

супроводжуються

пароксизмами гіпервентиляції із задишкою [2, c.92].

28

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

У дітей із соматоформною вегетативною дисфункцією

серцево-судинної та дихальної системи окрім респіраторної

симптоматики, ймовірними кардіоваскулярними проявами

внаслідок підвищеної тривожності є наступні фізичні ознаки:

запаморочення, туман перед очима, м’язова напруга, тахікардія,

серцебиття, біль у грудях, приплив крові до обличчя, заціпеніння,

потіння, втома тощо.

Нечастим „ускладненням” перенесеного захворювання

органів дихання або серцево-судинної системи в дітей є синдром

триваючої більше півроку хронічної втоми зі зниженням

когнітивної функції, однак встановлення цього діагнозу потребує

переконання у відсутності багатьох інших, подібних до нього.

Цілий спектр розладів адаптації в дитячому віці спричиняє

утруднене носове дихання: в грудному віці відсутність носового

дихання переважно спричиняє відмову дітей від смоктання

грудей та кольки, а в старшому – пригнічується функція кори

головного мозку, погіршується пам’ять, нюх, вимова, виникають

головні болі, порушення сну, зникає апетит, у важких випадках

порушується загальний розвиток дитини, може виникати

симптоматика синдрому сонних апное з агресивною поведінкою,

нічним енурезом та неспокоєм під час сну, який слід відрізняти

від опозиційного розладу поведінки дітей та синдрому

гіперактивності і дефіциту уваги [4, c.896].

Отже, медична адаптація до хронічного захворювання

дитини полягає у досягненні оптимальної рівноваги між

керуванням хворобою та достатньою якістю життя, на що має

бути спрямована допомога медичного психолога. Несприятливий

вплив серцево-судинних та респіраторних хвороб на психіку

дитини можливий як через соматогенний, так і психогенний

чинники.

Література:

1. Brill S. R. Psychosomatic disorders in pediatrics / S.R. Brill, D.R.

Patel, E. MacDonald // The Indian Journal of Pediatric. – 2001. – Vol.68, N7. -

P. 597-603.

2. Butani L. Functional Respiratory Disorders / L. Butani, E.J.

O’Connell // Annals of Allergy, Asthma & Immunology. – 1997. – Vol.79, N2.

– P.91-101. https://doi.org/10.1016/S1081-1206(10)63094-3

3. Grüber C. Somatoform respiratory disorders in children and

adolescents-proposals for a practical approach to the definition and classification

29

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

/ C. Grüber, C. Lehmann, C. Weiss, B. Niggemann // Pediatric Pulmonology. -

2012. – Vol.47, N2. – P.199-205. https://doi.org/ 10.1002 / ppul.21533

4. Niggemann B. How to diagnose psychogenic and functional breathing

disorders in children and adolescents / B. Niggemann // Pediatric Allergy and

Immunology.

-


2010.

Vol.21,

N6.

P.895-899.

https://doi.org/10.1111/j.1399-3038.2010.01060.x

5. Powell C. Psychological approaches to managing respiratory

symptoms in children and adolescents / C. Powell, A. Brazier //Pediatric

respiratory reviews. – 2004. - Vol. 5, N3. – P.214-224. DOI:

https://doi.org/10.1016/j.prrv.2004.04.010


ПСИХОЛОГІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ КОНЦЕРТНОГО

ВИСТУПУ МУЗИКАНТА-ІНСТРУМЕНТАЛІСТА

Бойчук Ірина Ігорівна

канд. псих. наук, доцент кафедри музики факультету педагогіки,

психології та соціальної роботи ЧНУ імені Юрія Федьковича,

м. Чернівці, Україна

Сьогодні дослідження науковців з питань музичної

психології набувають актуальності. Інтерес викликають

проблеми індивідуально-психологічних особливостей музиканта-

виконавця під час сценічного виступу. Успішний виступ

залежить не тільки від добре вивченого музичного матеріалу, але

й від здатності виконавця відтворити музичний Необхідно

постійно працювати над подоланням хвилювання перед виступом

на сцені, щоб максимально зануритись у зміст музичного твору.

Виконавська діяльність музикантів-інструменталістів

розглядається як у музичній педагогіці, психології, так і в

мистецтвознавстві. Теоретичні концепції дослідження стану

сценічного хвилювання знайшли відображення у працях

Л. Бочкарьова,

Ю. Цигареллі,

В. Петрушина,

Г. Ципіна,

Г. Нейгауза та інших учених.

Широкий спектр питань психології музики, музичного

виконавства, музикотерапії було представлено на Міжнародній

конференції “PsychoMuzy 2018”, що відбулася у Катовіце 24-25

травня. У доповідях видатних англійських учених Джейн

Гінсборг (Jane Ginsborg), Річарда Парнкатта (Richard Parncutt),

30

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

Джона Слободи (Johna Sloboda) та провідних музичних

психологів Польщі розглянуто коло зазначених питань.

Дослідження передконцертних емоцій та питань сценічного

хвилювання є важливим чинником професійно-особистісного

становлення фахівців музичного мистецтва. Підготовка до

виступу вимагає концентрації уваги на етапі вивчення твору,

роботи над технікою та музичною формою, усвідомлення

основного змісту твору, задуму композитора і, звісно,

особистісної інтерпретації.

Аналізуючи проблему сценічного хвилювання, педагоги-

музиканти зазначають, що багато залежить не тільки від

професійної підготовки виконавця, але и від його психологічного

стану, типу нервової системи, сили волі та здатності налаштувати

себе на успіх.

Важливою передумовою вдалого концертного виступу, на

нашу думку, є мотивація і навички саморегуляції. Як зазначають

науковці, мотивація виступає не тільки джерелом активності, але

й професійною якістю виконавця, що впливає на формування

стану психічної готовності до концерту [4]. Так, Л. Бочкарьов [1]

виділяє групу позитивних мотивів, пов’язаних зі ставленням

виконавця до публіки, мотиви професійного самовдосконалення

та мотиви самоактуалізації.

На думку В. Ражнікава, важливим внутрішнім мотивом як

умовою формування ідеальної концепції при підготовці до

виступу є можливість знайти в творі те, що найбільше відповідає

виконавській індивідуальності, художнім смакам музиканта [1].

Вагоме значення мають і зовнішні мотиви – бажання

самоствердитися через музичний твір, близький по духу і

настрою,

а

також

підтвердити

свою

компетентність

інтерпретатора. Репертуар як засіб формування стійкості й

вибіркової спрямованості особистості виконавця на твори певних

стилів відіграє велику роль. Зацікавленість музиканта у

виконанні твору, відповідність музики його смаку та

виконавському стилю сприяють більш глибокому проникненню в

авторський задум, поглибленій роботі над твором, стимулюють

формування творчого естрадного самовідчуття. Важливо вибрати

для виступу такі твори, які б дозволили максимально розкрити

виконавську індивідуальність студента-музиканта.

31

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

Важливу роль у формуванні стану психічної готовності до

виступу відіграють мотиви виконавця по відношенню до публіки.

Необхідно відзначити, що, крім художньо-естетичного впливу на

аудиторію, існує просвітницький, пізнавальний вплив, духовне

збагачення слухачів, ознайомлення публіки з цінностями

музичного мистецтва і досягненнями музичного виконавства.

При всій різноманітності мотивів підготовки до концертного

виступу провідною виконавською мотивацією є мотивація

музична, пов’язана з осягненням і творчим розкриттям

композиторського задуму.

Аналіз опитування студентів, проведеного спільними

дослідженнями

з

Ю. Каленською-Родзай

(Педагогічний

університет в м. Краків) щодо виявлення передконцертних

емоцій, дозволив констатувати, що зосередження людини на

музичному образі твору викликає рефлексію того, що досі нею не

усвідомлювалося і не відтворювалося, це в результаті може

призвести

до

активації

досі

не

доступних

аспектів

самосвідомості. Одним із дієвих засобів є тренінг з розвитку

уяви, який втілює принцип візуалізації музичної тканини і

дозволяє пробуджувати рефлексію свого досвіду та розвивати

здатність до саморегуляції передемоційного стану майбутнього

музиканта-виконавця.

Висновки. Аналізуючи дослідження науковців, потрібно

відзначити, що збереження рівноваги внутрішнього стану

музиканта-інструменталіста перед виходом на сцену – одне з

основних завдань педагога під час професійної підготовки у

вищому

навчальному

закладі.

Важливим

складником

проблематики є шляхи розвитку процесу саморегуляції та

рефлексії.

Література:

1.

Бочкарев Л. Л. Психология музыкальнои деятельности //

Л.Л. Бочкарев. – М. : Институт психологии РАН, 1997. – 352 с.

2.

Мартинсен К. Методика индивидуального преподавания игры

на фортепиано // Л. Роизман. – М. : „Музыка”, 1977. – 128 с.

3.

Мелешко С. Психолого-педагогічні передумови успішного

виступу юного виконавця / С. Мелешко, С. Бірюк // Естетика і етика

педагогічної дії. – 2016. – Вип. 14. – С. 134–142

4.

Міщенко З.І. Особливості підготовки музиканта-виконавця до

концертної діяльності / З.І. Міщенко, Т.А. Павловська-Єжова // Проблеми і

32

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

перспективи розвитку науки в Україні та світі: Матеріали Міжнародної

науково-практичної конференції (м. Київ, 27-28 жовтня 2017 р.) / ГО

„Інститут інноваційної освіти”; Науково-навчальний центр прикладної

інформатики НАН України. – Київ : ГО „Інститут інноваційної освіти”,

2017. – С. 16-21.

5.

Петрушин В. И. Музыкальная психология // В. И. Петрушин. –

М. : Академическии проект, 2006. – 400 с.

6.

Экман П. Психология эмоций. Я знаю что ты чувствуешь //

Пол Экман ; пер. с анг. В. Кузин. – Санкт-Петербург : Питер, 2013. – 333 с.


ПСИХОЛОГІЧНІ МЕЖІ ОСОБИСТОСТІ В

ТРАНСУЛЬТУРАЛЬНОМУ ПІДХОДІ


Бондаренко Ганна Григорівна

bondarenko_mk@online.ua

асистент кафедри соціальної педагогіки і соціальної роботи

Ніжинського державного університету ім. Миколи Гоголя

м. Ніжин, Україна


У сучасних умовах розвитку особистості постають питання

збереження автономії, свободи та відповідальності. Проблема

порушення психологічних меж особистості, їх стійкості,

динамічності та інших характеристик, є найбільш актуальною,

так як вона в широкому сенсі слова зачіпає відразу всі сфери

життя людини, і оскільки, оптимальна межа дає можливість і

право відмовлятися, виражати відкрито свої почуття, бути самим

собою.

Психологічна межа має важливе значення у процесі

міжособистісного спілкування та сприйняття людьми один

одного. Це психологічне утворення, що виникає в результаті

взаємодії або встановлення паритетних відносин між прагненням

зберегти спонтанність й автентичність та необхідністю соціальної

адаптації [2, 130]. Межі – природнє утворення у житті людини на

фізичному та емоційному рівні, і дуже важливо навчитись

розпізнавати ситуації, в яких без них не обійтись. Тому сьогодні

необхідним є розвиток та цілеспрямоване формування такої

психологічної межі, яка забезпечувала б усвідомлену вибіркову

трансльованих соціумом цінностей та настанов і їх аутентичне

33

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

вираження у межах малих соціальних груп, що слугуватиме

умовою збереження здоров’я особистості.

Ключове місце у феноменології психологічного простору

займає стан його кордонів - фізичних та психологічних маркерів,

що відокремлюють область особистого контролю і приватності

однієї людини від іншої.

Межі простору диктують ставлення до малого й великого

соціуму — родини й друзів, соціальної групи, етносу, людства, і

сприйняття соціуму як «свого» або «чужого», визначають

можливості для прояву конструктивних, життєтворчих тенденцій,

що проводять людину через прозорі для неї соціальні межі. У

протилежному випадку ці межі можуть блокуватися, обмежуючи

поле самоактуалізації особистості за допомогою виникнення

ксенофобії різного масштабу — від життєвої агресивності до

нетерпимості в масштабах соціально-етнічних груп. Міра

переживання «свого» і «чужого» визначає здатність особистості

до діалогу й спільної творчості в будь-яких сферах

життєдіяльності [1].

У класичних напрямках психології та психотерапії

зустрічаються ідеї, які з різним ступенем повноти та цілісності

відображають природу досліджуваного феномена. Зокрема у

теорії психологічного поля К. Левіна межа розглядається як

реалізація можливостей індивіда у життєвому просторі. У інших

авторів психологічна межа розглядається як функціональний

орган: межа життя, межа Я-відчуттів (В.А. Подорога), контактна

межа (Ф. Перлз), енергетична межа (Л. Марчер), межа Я і

внутрішня межа (А.Ш. Тхостов), межа у контексті суверенності

психологічного простору особистості (С.К. Нартова-Бочавер) та у

контексті соціальної ситуації розвитку.

Підкреслюється енергійна, а не субстанціональна сутність

межі (А.А. Ухтомський). Вона виявляється в активності

особистості, в її діях (В.П. Зінченко), розроблена методика

діагностики психологічної межі (Т.С. Леві). У сучасних роботах

психологів широкого розповсюдження набувають поняття, які

характеризують структуру особистості: психологічний простір

межі особистості, психологічна дистанція, бар’єри тощо.

На думку доктора психологічних наук, доцента МПГУ С.К.

Нартова-Бочавер, у кожної людини впродовж усього життя

34

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

формується свій психологічний простір. Воно може включати в

себе різні компоненти: власне тіло, речі, житло, смаки, точки

зору, цінності [2].

Проблема формування і розвитку психологічних меж

особистості – це проблема самовизначення і співвіднесеності

«світу Я» зі світом «не – Я».

Межа з одного боку виступає як захист психіки від

руйнівних зовнішніх впливів, а з іншого – пропускає усі

необхідні для нас енергії. У перші місяці життя немовля ще не

усвідомлює наявності зовнішнього світу та інших людей навколо

себе, не диференціює «Я» і «не-Я», хоча і життєво потребує

іншого, який виступає скоріше не конкретною людиною, а тим,

хто годує. Зрозуміло, мати не може на першу вимогу

задовольняти всі бажання немовляти, і при найкращому догляді

неминучі обмеження. Вони і є джерелом диференціації. При

відсутності матері дитина відчуває стан незадоволеності і завдяки

цьому починає розрізняти, виділяти її. Коли у дитини з’являється

можливість рухатися, вона робить спроби відділятися від матері.

Вона вчиться «мати власне життя», незважаючи на те, що вона

ще така крихітна. Тілесні рухи є величезною допомогою в цьому

процесі. Зокрема, у віковій психології отримані дані про те, що

розвиток рухів у дитинстві є одним з факторів формування

«образу Я» [3]. Коли дитина отримує здатність рухатися, вона

може все далі і далі йти від матері, у неї з’являється можливість

самостійно досліджувати нове. Вперше окремість викликана не

матір’ю, а самою дитиною.

Психологічна межа не співпадає з межею фізичного тіла.

Вона формується у процесі усвідомлення людиною свого

простору і його відстоювання, подолання симбіотичних відносин.

Таке подолання означає набуття права на самовизначення,

свободу, але разом із тим і відповідальність за себе. Межі мають

бути досить гнучкими, що забезпечує психологічну рівновагу

особистості в різноманітних умовах.

Психологічно здорова, зріла особистість володіє одночасно

стійкими і динамічними межами Я, здатна гнучко будувати

відносини з іншими і володіти якістю автономності. Побудова

меж власного Я починається з самого народження і відбувається

інтенсивно в ранньому дитинстві.

35

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

Н. Пезешкіан розглядає порушення психологічних меж

через 4 сфери балансної моделі: тіло, діяльність, контакти і сенси

життя.

Для встановлення психологічних меж у клієнта у будь-якій

із сфер життя можна використати трансультуральну позитивну

психотерапію і консультування, так як в ньому задіються образне

мислення, що допомагає полегшити розуміння того, що

відбувається і активізувати емоційну сферу. Використання технік

трансультурального підходу, фольклору, притч, народної

мудрості надають можливість побачити погляди інших людей,

способи вирішення задач, тобто наявність вибору тієї чи іншої

межі, розширити знання і моделі поведінки в різних життєвих

ситуаціях, встановити контакт з власними потребами і частинами

тіла (саме прийняття), встановити контакт з навколишнім

середовищем (передбачення змін та отримання зворотного

зв’язку), забезпечити базову довіру до світу, розвивати

суб’єктивність (незалежність від середовища і її змін),

дослідницької та конструктивної діяльності, освоєння території,

означення соціальної ідентичності (статус у групі), контроль за

інтенсивністю соціальних контактів, потоку інформації тощо.

Розглянувши точки зору вітчизняних та зарубіжних

психологів, які зачіпають проблему порушення психологічних

меж особистості можна сказати про те, що дана тема дослідження

є актуальною, оскільки порушення психологічних меж

особистості в сучасному суспільстві різних культур має часте

місце. Мала вивченість проблеми дослідження, особливості

порушення психологічних меж особистості дають перспективи і

можливості для подальшого розгляду даного психологічного

явища.

Література:

1. Нартова-Бочавер С. К. Понятие «психологическое пространство

журнал.— 2003. — Т. 24, № 6. — С. 27–36.

2. Григор’єва О. В. «Топографічна» структура особистості та

можливості її дослідження / О. В. Григор’єва, Т. І. Курилюк // Актуальні

проблеми сучасної психології : Матер. доп. і повід. на V звітно-наук. конф.

проф.-виклад. складу та студентів. – Волинськ. держ. ун. ім. Лесі Українки,

2006. – С. 129 – 140.

36

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

3. Психология

личности

:

хрестоматия

/

Ред.-сост.

Д. Я. Райгородский. – Самара : Издательский центр «БАХРАХ», 1999. –

Т. 2. – 544 с.

4. Леви Т.С. Диагностика психологической границы личности:

качественный анализ / Т.С. Леви // Вопросы психологии / Ред.

Е. В. Щедрина. – 2013. – No5 сентябрь-октябрь 2013. – С. 93-101.

5. Нартова-Бочавер

С.К. Людина суверенний: психологічне

дослідження суб’єкта в його буття .- Спб.: Пітер, 2008 .- 400 с.

6. Пезешкиан Н. Торговец и попугай. Восточные истории и

психотерапия: Пер. с нем./Общ. Ред. А.В. Брушлинского и А.З. Шапиро,

предисл. А.В. Брушлинского, коммент. А.З. Шапиро. – М.: Прогресс, 1992.

– 240 с.

7. Пезешкиан Н. Тренинг разрешения конфликтов. Психотерапия

повседневной жизни: Пр. с нем. /Носсрат Пезешкиан. – 2-е издание. – М.:

Институт позитивной психотерапии, 2007.- 296 с.


ВПЛИВ АДАПТАЦІЇ СТУДЕНТІВ ПЕРШИХ КУРСІВ НА

ПСИХІКУ ТА НАВЧАННЯ

Горошко Олександра Мар’янівна, Паламар Аліна Олександрівна,

Василинчук Ольга Ярославівна, Матущак Марта Романівна

pal.alina26@gmail.com

кафедра фармації

Вищий державний навчальний заклад України

«Буковинський державний медичний університет»,

м. Чернівці, Україна


Кожна людина змінює соціальне середовище у своєму

житті щонайменше тричі. Найчастіше ці зміни відбуваються у

ранній час в межах від шкільного віку до зрілості. Навчання у

школі складає найдовший період, тому за такий час у дітей

сформовуються відповідні навички та психологічний устрій.

Зміна середовища є досить важливою подією і супроводжується

часто стресом. Початок навчання у вузі у більшості випадків

припадає на 17-18 років і має ряд особливостей, які в

психологічній літературі представлені як перехідний етап. Для

цього періоду є характерним виникнення таких специфічних

новоутворень як почуття дорослості, бажання самостійно

приймати рішення, потреба в самоствердженні та самореалізації

[3].

37

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

Радісні емоції про досягнуту першу ціль у своєму житті –

вступ у вуз переростають у страх перед майбутніми

випробуваннями. Власне такий процес адаптації впливає на

навчання першокурсників. Дослідження успішності студентів

фармацевтичного вузу показали, що вчитися на відмінно

першокурсникам складніше, оскільки спілкування призводить до

великих втрат їх енергії і часу, незважаючи на більшу їх

посидючість, а також більший контроль зі сторони батьків.

Одною із причин погіршення навчання та виникнення

психологічного стресу є зміна структури навчання [5]. Велика

частина навчального процесу виведена на самостійне вивчення.

Такий підхід є виправданим, оскільки студент повинен не лише

брати активну участь у процесі сприйняття та засвоєння знань, а

й мати стовно них власну позицію. Самостійна робота вчить

студента шукати потрібну інформацію, виділяти основну думку

та її висловлювати. Студент нібито сам собі господар, але досить

велика частка студентів не здатні до дійсно усвідомленого

навчання, не в змозі протистояти конкуруючим (щодо навчання)

впливам оточення. Стихійне пристосування до соціальної позиції

студента відбувається більше в режимі психологічного захисту,

ніж у процесі творчого, позитивно-актуального для особистості

входження в нову стадію розвитку. Тому цей процес не може

бути стихійним, він передбачає співпрацю, співдіяльність,

співтворчість педагога і студента як під час занять, так і в період

консультації. Таким чином, ми бачимо, що одне з найважливіших

завдань, яке стоїть перед педагогами вузу, полягає в озброєнні

студентів методами самостійної роботи [2].

Сьогодення ставить перед вищою школою складне

завдання: не лише ефективно організувати навчальний процес, а

й створити умови для гармонійного розвитку особистості [4].

Тому особливе місце в організації виховного процесу вищої

школи відводиться розв’язанню завдань професійного виховання,

метою якого є формування у студентів поваги до обраної

спеціальності, вироблення необхідних для неї рис, умінь і

навичок, розвиток творчого потенціалу майбутнього фахівця.

Орієнтація на професію сприяє формуванню у студента

позитивного ставлення до навчальної діяльності, результатом

38

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

якого

є

глибоке

оволодіння

знаннями,

професійна

підготовленість.

При проведенні практичних занять та лекцій виховна робота

викладачів кафедри направлена на формування позитивної

мотивації щодо обраної професії провізора, фармацевта, творчого

ставлення до навчання, формування професійних умінь та

навичок у майбутніх спеціалістів фармацевтичної галузі. Велике

значення має вибір дисциплін, вивчення яких відводиться на

перший рік навчання, а також ознайомлення студентів власне із

базою практичної діяльності і умовами працевлаштування.

Вирішення даної проблеми є проведення основних практичних

занять на базі навчально-виробничої аптеки, яка функціонує у

Буковинському державному медичному університеті. На базі

аптеки студенти можуть побачити не тільки «зародження»

лікарської форми, але і повний її «життєвий цикл», тобто, від

підготовчого етапу, приготування, фасування, оформлення до

відпуску та власне до реалізації. Якщо ж у молодої людини не

сформоване позитивне ставлення до професії, то це нерідко

призводить до того, що випускник вузу залишає роботу за

набутою ним спеціальністю і змінює її на іншу, до якої відчув

потяг. Тому профорієнтаційна робота на першому курсі

надзвичайно важлива.

Наступним бар’єром до створення психологічно стійкої

особистості, а також кваліфікованого фахівця є власне

спілкування. Навчальна діяльність (перш за все аудиторні

заняття) проходить в групі в середовищі однокурсників [1]. Тому

одним із основних елементів адаптації є створення умов для

можливості взаєморозуміння між студентами так, як найбільше

стримує у вираженні своїх думок невпевненість і страх осуду

одногрупників. Великий вплив справляє група на формування

етичної культури, почуття відповідальності за доручену справу,

причетності до діяльності і традицій вузівського колективу. Те,

як будуть складатись відносини першокурсника з групою,

значною мірою впливатиме на швидкість та ефективність його

адаптації в вузі. Труднощі в цьому аспекті адаптації викликані

тим, що існують значні відмінності між соціальною ситуацією,

яку покинув першокурсник, і ситуацією, до якої йому доведеться

адаптуватися. Найважливішу роль у даному процесі відіграє

39

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

наставник групи (куратор). Викладач який виконує обов’язки

наставника студентської групи - це посередник між студентами

та

складною

системою

внутрішньовузівського

життя.

Результатом діяльності куратора є набуття молодою людиною

соціального досвіду поведінки, формування національної

самосвідомості, ціннісних орієнтацій і розвиток індивідуальних

якостей особистості.

Отже, можна виділити основні психологічні моменти

адаптації першокурсника: пристосування до нових методів

організації навчального процесу, що відрізняється від шкільної

форми навчання; формування любові до обраної спеціальності;

встановленні студентом певного соціального статусу у новому

колективі. Тому можна вважати, що процес психологічної

адаптації студента у ВНЗ залежить у меншій мірі від особистості,

а в більшій мірі від створення умов, які допоможуть молоді на

цьому важливому етапі.

Література:

1. Боднар Л. В. Психологічні проблеми адаптації першокурсників до

умов навчання у вищому навчальному закладі / Л.В. Боднар. // Вісник

Національного авіаційного університету. – 2013- №4. С. 34–38.

2. Рогачова Т. Психологічні проблеми студентів на першому році

навчання у ВНЗ: причини виникнення та можливості подолання / Т.

Рогачова. // Психологія і особистість. – 2016. – №2(2). С. 228–236.

3. Bandiera G, Boucher A, Neville A, Kuper A, Hodges B. Integration

and timing of basic and clinical sciences education. Med Teach. 2013;35:381–

387.

4. Кузьмишкин А.А. Адаптации студентов первого курса в вузе /

А.А. Кузьмишкин [и др.] // Молодой ученый. – 2014.– № 3. С. 933–935.

5. Перепечіна Н.М. Психологічна характеристика адаптації

першокурсників до навчання у ВНЗ / Н. М. Перепечіна // Практична

психологія та соціальна робота. – 2012. – № 8. С. 61–65. – Бібліогр. в кінці

ст.


40

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

ДОСЛІДЖЕННЯ ЛАТЕРАЛЬНОСТИ В ДІАДІ

МАМА-ДИТИНА


Григор’єва Світлана Вікторівна

svetart501@gmail.com

психотерапевт УСП і ЄКПТ,

PhD в галузі медичної психології, психотерапевт дітей та

підлітків, приватна практика,

м. Одеса, Україна


Одвічна тема конфлікту батьків і дітей актуальна протягом

всієї історії людства. Нас зацікавило, чи можна розібратися в цій

проблемі, застосувавши науковий підхід, і знайти наукове

обґрунтування конфлікту поколінь. Знаючи, що міжпівкульна

асиметрія є важливим фактором у взаєморозумінні між людьми,

ми вирішили перевірити як розподіляється латеральність у дітей

та їхніх матерів. Зв’язок між структурами мозку можна

досліджувати через ЕЕГ, що надзвичайно дорого, а можна,

використовуючи тести з визначення пізньої асиметрії,

зіставляючи латеральні показники у матері та її дитини вияснити,

як вони співвідносяться у цієї пари активності різних мозкових

структур.

Раніше дослідження дітей та батьків проводилися тільки для

виявлення спадкових факторів ліворукості та для аналізу

генетичної ліворукості (Д. Леві і Т.Нагілакі), М. Аннет

запропонувала генетичну модель «рукості», яку назвала

фактором

«правого

зсуву».

Модель

цитоплазматичної

спадковості досліджував Ф. Брайден [1, с.215].

У нашому дослідженні брали участь 156 осіб, учні 9-10-х

класів одеських шкіл та їх матері. Ця група підлітків була обрана

мною тому, що вік 13-16 років – це період завершення розвитку

міжпівкульної асиметрії.

Для дослідження обрані 4 показники латерального профілю:

переплетення пальців рук, схрещення рук на грудях, домінантне

око та активна рука при аплодуванні. За допомогою критерію

Пірсона була виявлена високодостовірна кореляція з негативним

зворотнім зв’язком. При дослідженні пари мама-підліток по

ведучому оці, (r=-0, 352>0.05) що показує негативну

41

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

високодостовірну відмінність, яка локалізована в таламусі, де

розташовані «зорові» або «чутливі горби». При тестуванні

аплодування (r = -0,22> 0.05), де за цю репрезентацію відповідає

лімбіко-дієнцефальна область [3, с.148].

Поети кажуть, що очі - дзеркало душі. Нейропсихологи

можуть сказати, що вони також дзеркало лівого та правого мозку.

Мама і дитина витягують із зорових стимулів різну інформацію.

Сперрі: «ліва півкуля спеціалізується на послідовній обробці

інформації і, отже, є більш аналітичною з двох півкуль і більш

вербальною. На противагу цьому, області правої півкулі стали

краще справлятися з одночасною обробкою різних видів

інформації, необхідних для сприйняття просторових паттернів і

взаємин й являються більш невербальними» [1, с.87]. Таким

чином, дитина відрізняється від мами новою стратегією

мислення, яка може збільшити его здібності до виживання в

нових умовах.

Проводилось безліч досліджень домінування рук у

однояйцевих

(ідентичних)

і

двуяйцевих

(неідентичних)

близнюків. Якщо ознака знаходиться під генетичним контролем,

однояйцеві близнюки за цією ознакою повинні бути більш схожі,

ніж різнояйцеві, однак у однояйцевих близнюків ця схожість не

вище, ніж у різнояйцевих [3, с.81]. Це дослідження допомагає

підтвердити нашу модель, згідно з якою, на момент народження,

завдяки пластичності мозку, дитина може компенсувати слабку

материнську частину. Відомо, що альфа-ритм формується в корі

під впливом імпульсів, що виходять з неспецифічних ядер

зорового горба й цей імпульс генерує таламічні водії альфа-

ритму. У новонародженої дитини альфа-ритм відсутній і

проявляється слабкими імпульсами тільки до 3-х місячного віку і,

можливо, він заводиться, природно компенсуючи материнську

дефіцитарність [2, с.386]. Наприклад, мама, володіючи

домінантною лівою півкулею, схильна мати справу з швидкими

змінами в часі і аналізувати стимули з точки зору деталей й

ознак, діючи логічним, аналітичним способом, тоді як дитина,

маючи домінантну праву півкулю, схильна працювати в образній,

синтетичній манері. На глибокому рівні сформований баланс, що

сприймається всіма нами, як системоутворюючий конфлікт.

42

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

Основна функція системи балансу «мама-дитина» – це здатність

адаптуватися до мінливих умов навколишнього середовища.

Надалі хотілося б дослідити структуру поведінки

лівопівкульної мами, коли її провідна півкуля може домогтися

контролю над вихідними каналами, і, якщо не повністю

«відключити» праву півкулю, але від’єднати передачу звідти

суперечливої їй інформації, формуючи дефіцити в розвитку

дитини.

Симоненко В.Е., досліджуючи сімейні й дружні пари,

прийшов до висновку, що серед подружжя збіг латеральності

становить 83% [3, с.75] і, щоб забезпечити подальшу еволюцію й

утворення в дитини нової сім’ї, необхідно забезпечити її

глибинну відмінність від батьків для природної сепарації.

Еволюція розумніша людського розуму на тонкому

інтуїтивному рівні, нею організований системоутворюючий

конфлікт, але не на пригнічення, яке могло б статися з дитиною, і

трапляється при деяких обставинах, а з балансом всередині

конфлікту. Філософія життя в забезпеченні балансу цього

конфлікту, і якщо конфлікт мати-дитина прибрати, то система не

буде еволюціонувати. Його потрібно застосовувати та знати, як

він працює. Апріорі діада в конфлікті на глибинному рівні і це

гарантія забезпечення автономного розвитку людства.

Література:

1. Спрингер С, Дейч Г. Лівий мозок. Правий мозг. – М.: Мір, 1983. –

182 с.

2. Хасаб Г.А. Короткий довідник по фізіології нервової системи.-

Луганськ: ТОВ «Віртуальна реальність», 2007. 452 с.

3. К истории латеральной нейропсихологии и нейропсихиатрии/

Редакторы-составители А.П.Чуприков, В.Д. Мишаев. – Донецк: Издатель

Заславский Ю.А., 2010. 192 с.


43

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

PSYCHOLOGICAL PECULIARITIES OF PERSONS WITH

ORTHOREXIA NERVOSA

Grinko Natalia Valerianivna

grinko.natalia@bsmu.edu.ua

Assistant of the Department of nervous diseases, psychiatry and

medical psychology

Sumariuk Bogdan Mykolaiovych

bodyk08021996@gmail.com

Higher education institution in Ukraine “Bukovinian State Medical

University”, Chernivtsi, Ukraine


Background: It is good to eat healthy food. We are encouraged

to do so by major medical associations, personal physicians,

celebrities, schools, employers, the media and even the US

government. However, there are a variety of recommendations

available regarding what eating healthy means, and some of these are

stricter than others[1]. Some people in their quest to be as healthy as

possible begin to choose increasingly restricted diets and develop an

obsessive, perfectionistic relationship with eating the right foods. This

may go so far as to become psychologically and even physically

unhealthy. In other words, it can become an eating disorder [3].

This unhealthy relationship with healthy foods is referred to as

orthorexia nervosa from the Greek orthos, meaning “correct or right”

and orexia, meaning “appetite.” While orthorexia nervosa is not listed

in the DSM-V (the Diagnostic and Statistical Manual used by mental

health practitioners to diagnose mental health problems) [6;7], it is the

subject of growing academic research and has become an accepted

diagnosis in the mental health community.

A person with orthorexia nervosa has become so fixated on

eating healthy food that this one goal begins to squeeze out and

diminish other important dimensions of life. Thinking about what to

eat replaces relationships, friendships, career goals, hobbies and most

other pleasures of being alive. In extreme cases, the obsession with

restricting one’s diet can lead to dangerous malnutrition, a truly ironic

consequence of what began as a search for improved health [4].

44

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

The purpose of our study was to study the psychological

characteristics of persons with orthorexia for further development

medical and psychological support [2].

Method: The study was attended by 100 respondents: 50 women

and 50 men. Participants completed the ORTO-15 (Institute of Food

Sciences, University of Rome "La Sapienza", Minnesota Multiprofile

Personality Questionnaire (MMPI-2) and a questionnaire on socio-

demographic characteristics.

Results: Of the 100 surveyed respondents (among women and

men) 15% had orthorexia and 15% had a borderline state. Among men

(50 respondents), orthorexia (20%) is more often than the borderline

(16%).Women (50 respondents) have a reverse trend: border status

(14%), orthorexia - (10%). That is, men are more vulnerable to

orthorexia. The profile of personality with orthorexia nervosa

(together women and men) is characterized by high scores of schizoid

(80%), psychoasthenia (67%), hypomania (20%), hypochondria (7%)

and psychopathy (7%).

Conclusions: Further studies are needed to explore the

relationship between body image and a strong preoccupation with

healthy eating in different populations, including samples that include

people who are overweight and/or have an eating disorder, and to

investigate relationships more broadly between orthorexia tendencies

and other factors such as perfectionism, self-esteem and self-control

(which are frequently cited in the literature as the personality traits

associated with orthorexia nervosa).

References:

1. Bratman S, Knight D. Health food junkies. Orthorexia nervosa:

overcoming the obsession with healthful eating. New York: Broadway Books;

2000.

2. Fidan T, Ertekin V, Işikay S, Kirpinar I. Prevalence of orthorexia

among medical students in Erzurum. Turkey Compr Psychiatry. 2010;51(1):49–

54. doi: 10.1016/j.comppsych.2009.03.001.

3. Varga M, Thege BK, Dukay-Szabó S, Túry F, van Furth E. When

eating healthy is not healthy: orthorexia nervosa and its measurement with the

ORTO-15 in Hungary. BMC Psychiatry. 2014;14:59. doi: 10.1186/1471-244X-

14-59.

4. Shah SM. Orthorexia nervosa: healthy eating or eating disorder? Master

Thesis: Eastern Illinois University; 2012.

45

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

5. Arganini A, Saba A, Comitato R, Virgili F, Turrini A. Gender

differences in food choice and dietary intake in modern Western societies. In:

Maddock J, editor. Public Health - Social And Behavioral Health. New York:

InTech; 2012. pp. 83–102.

6. World Health Organization . International statistical classification of

diseases and related health problems. Geneva: WHO; 2010.

7. American Psychiatric Association. Diagnostic and statistical manual of

mental disorders. 5. Arlington, VA: American Psychiatric Publishing; 2013.


КОНТРПЕРЕНОС ПРИ «ТЛУМАЧЕННІ СНОВИДІНЬ»

У ТЕРАПЕВТИЧНОМУ ПРОСТОРІ (ВОРКШОП)


Живецька Олена Іванівна

e.gyveckaya@ gmail.com

психолог-психоаналітик, м. Київ, Україна


Спробуємо

відтворити

простір,

де

усі

учасники

намагатимуться дослідити – що ж відбувається у кабінеті

психоаналітично-орієнтованого психотерапевта?

Робота «Тлумачення сновидінь» З.Фрейда - це початок

минулого століття, але назавжди - нового погляду на людину та її

психічне життя. Але, якщо розглянути «тлумачення сновидінь»

як метафору, а не як дію, то це відкриває нові усвідомлення у

роботі психотерапевта.

Актуальність обраної теми бачу в тому, що ми все ж таки

живемо у 21 столітті – ері постмодернізму та багатьох виборів. І

ця «свобода» та можливість працювати у багатьох напрямках та

використовувати різні теорії – це ще й велика відповідальність за

свої знання та можливості. Іноді в нашій роботі нам «важко

проявитися», а іноді «важко зупинитися» у своєму внутрішньому

чи зовнішньому просторі.

Це можливість разом за 1,5 години продовжити

усвідомлювати складні речі, пов’язані з несвідомим та нашою

ідентичністю як терапевтів. Це моя спроба поділитися своїми

знаннями та досвідом.

Неусвідомлена

фантазія

присутня

у

всіх

сферах

повсякдення. Фокусом аналізу в терапевтичному просторі є

46

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

сновидець, а не сновидіння. Психотерапевт сприяє емоційному

росту та пізнанню природи відносин клієнта з реальністю.

Сучасні аналітики розглядають сновидіння як продукт, в

якому стикаються природи об’єктних відносин аналітика та

клієнта. Сновидіння показує сильні та слабкі сторони в

можливостях переносити важкість емоційного життя, приймати

кордони окремої ідентичності, символізувати, використовувати

аналітичну ситуацію, регресувати на пользу Его.

Буде зроблена спроба емпірично дослідити проблему

контрпереносу при тлумаченні сновидіння. «Записування сну»

витягує його з області фантазій та абстракцій та надає змісту та

форми.

Якщо тлумачення визиває сильні почуття та вивільняє із

в’язниці традиційних патернів, то це ознаки того, що

контрперенос є вираженням ідентифікації аналітика з

внутрішніми об’єктами аналізанта. Кожна контрпереносна

реакція дає нам можливість відчути особливості психічного

життя іншого, бо тільки це і є «правда «у психотерапевтичному

просторі - спостереженні, збудованому на базовій довірі один до

одного.

Для успішної роботи аналітик підлаштовує власні

теоретичні інтереси, своє власне «бажання знати», щоб

встановити контакт з тим «живим», що є в доступі в психічному

житті клієнта та емпатично асоціювати, як би проживаючи і його

життя. Далі він трансформує це в образи, думки, ідеї та слова.

Навчитися тлумаченню сновидінь можна, якщо відгукується, що

це творіння – самий надзвичайний витвір клієнта.

Цей воркшоп дасть можливість поглибити свої знання з

теорії контрпереносу, класичного та сучасного психоаналізу, а

також набути практичних навичок з тлумачення сновидінь.


47

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

СИСТЕМА ПСИХОСОЦІАЛЬНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ХВОРИХ

НА ОРГАНІЧНІ УРАЖЕННЯ ГОЛОВНОГО МОЗОКУ

В УМОВАХ ЛІКАРНІ З СУВОРИМ НАГЛЯДОМ

Жівілова Яна Сергіївна

vashkite.inna@gmail.com

ДЗ «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ

України», м. Дніпро, Україна


За даними чисельних досліджень, проблема психосоціальної

реабілітації хворих з органічними ураженнями головного мозку, в

тому числі тих хто здійснюють суспільно небезпечні дії, вимагає

подальшого вирішення [1, 2, 3, 4]. Консенсусним основним

критерієм ефективності програм психосоціальної реабілітації

вважається ступінь здатності пацієнтів самостійно виконувати

навички побутовою забезпечення життєдіяльності, зберігати і

підтримувати оптимальний рівень соціального функціонування

(СФ) і якості життя (ЯЖ) [5, 6, 7]. Це повною мірою стосується і

тих хворих, які схильні до вчинення суспільно небезпечних дій

(СНД) [8].

Це обумовлює необхідність розробки принципів побудови

послідовного алгоритму відновної терапії і медико-психологічної

реабілітації. При цьому дуже важливим є об’єктивна оцінка стану

як когнітивної, так і емоційної сфери цих хворих. Не меншу роль

в цьому відіграють і особистісно-характерологічні порушення.

Метою нашого дослідження було визначити особистісні

особливості і стан емоційної сфери у хворих на органічні

ураження головного мозку, і на підставі цього розробити систему

психо-соціальної реабілітації в госпітальних умовах.

Відповідно до поставленої мети було проведено

дослідження 90 хворих з органічними ураженнями головного

мозку. З них - 38 хворих з діагнозом розлад особистості

органічної етіології (F07.0) і 52 хворих з діагнозом

постконтузіонний синдром (F07.2), чоловіки, середній вік 39,72 ±

0,50 року, які вчинили тяжкі та особливо тяжкі СНД (проти життя

і здоров’я людини). Всі хворі були розподілені на 2 групи -

основну (50 осіб), які отримували психокорекційні заходи і

48

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

контрольну (40 осіб) із застосуванням психофармакологічних

препаратів.

Дослідження було проведено на базі ДУ «Українська

психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України» (м.

Дніпро). В процесі дослідження були застосовані: клініко-

анамнестичний

метод,

клініко-психопатологічний

метод,

психодіагностичний метод із застосуванням характерологічного

опитувальника для виявлення особистісно-характерологічних

акцентуацій Леонгарда-Шмішека, діагностичного опитувальника

агресивності Баса-Даркі [9, 10], методи математичної статистики

[11, 12].

Клініко – психопатологічне дослідження показало , що для

хворих з органічним розладом особистості (F 07.0) притаманна

була значна зміна поведінкового стереотипу у соціально –

дезадаптивних

варіантах.

Переважала

значна

емоційна

лабільність, нездатність до цілеспрямованої діяльності. На цьому

фоні спостерігалась виражена розгальмованість потреб і потягів,

зосередженість на біологічно детермінованих мотиваціях. Це

було

сполученим

з

досить

вираженою

когнітивною

дефіцитарністю і нездатністю до вольового зусилля і контролю за

поведінкою. Такі особливості розладів психіки фактично і

обумовили скоєння СНД.

Для хворих на посткомоційний синдром (F 07.2)

характерними

були

прояви

церебрастенічного

кола:

нестриманість, афективність, яка легко провокується незначними

подразниками, тривожність. Спостерігалися також ознаки

енцефалопатичного характеру: головний біль, гіперакузія,

атаксія, тощо. Для хворих цієї групи особливо була притаманна

залежна поведінка. Характерним було значне зниження

толерантності до алкоголю. Такі особливості змін психічної

сфери і були чинниками скоєння СНД.

При аналізі показників особистісної характеристики для

підгрупи 1 (F07.0) характерна тенденція за шкалами застрягання

(15,56 ± 2,53), збудливості (18,55 ± 1,85), дистимності (15,88 ±

1,01). Акцентуйованість спостерігалася за шкалою тривожності

(19,81 ± 1,72). Виразність тривожного типу в поєднанні зі

шкалою характеризувало даних хворих як таких, що мало

спілкуються, невпевнених у собі, схильних до конфліктів осіб. На

49

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

тлі збудливості у хворих спостерігалося ослаблення контролю

емоційних проявів, з вираженою імпульсивністю в поведінці.

Для підгрупи 2 (F07.2) характерна тенденція за шкалами:

гіпертимний (15,18 ± 1,56) і циклотимний (15,05±1,43), з

вираженою акцентуацією за шкалою збудливості (19,95±2,35).

Виявлялася недостатня керованість, ослаблення емоційно-

вольового контролю, з проявом дратівливості, зниженням

міжособистісної взаємодії на тлі високого рівня конфліктності.

Поєднання зі шкалами гіпертимності та циклотимності, з одного

боку формує тенденцію до взаємодії та соціального контакту, а з

іншого боку, зміна гіпертимних та дистимних станів є

провокатором дестабілізації як емоційного стану, так і діяльного.

Рівні агресії і ворожості у пацієнтів з органічними

ураженнями головного мозку визначалися за допомогою

методики Баса–Дарки. У всіх хворих був виявлений високий

рівень, що досягає в середньому 21,4±0,93 бала. При розподілі

хворих на групи за нозологічною приналежністю було виявлено

достовірне розходження в переважанні агресивних тенденцій. Так

в підгрупи 1 (F 07.0) показник індексу агресивності досягав

22,4±0,71 балів. В підгрупи 2 (F 07.2) – 18,9 ± 0,84 балів, за

достовірністю відмінностей р≤0,05.

Зворотні взаємини були отримані при аналізі індексу

ворожості, де середній бал склав 10,1±0,96. З достовірною

різницею у хворих на посткомоційний синдром (F 07.2) даний

показник переважав в порівнянні з 8,06 ± 0,53 у хворих на

органічний розлад особистості (F 07.0) (11,7±0,92 балів, р≤ 0,05).

Таким чином при загальному зіставленні показників

індексів агресивності і ворожості у осіб на органічне ураження

головного мозку спостерігалася достовірна тенденція агресивної

форми поведінки з переважанням підозрілості.

Отримані результати послужили підґрунтям для розробки

системи психосоціальної реабілітації на госпітальному етапі

хворих на органічні ураження головного мозку, які скоїли СНД.

Основним методом реалізації цієї системи був медико-

психологічний супровід хворих із застосуванням психотерапії.

Зважаючи на значні порушення емоційної сфери базовою була

когнітивно-біхевіоральна психотерапія за А. Беком. Вона

поєднувалася з груповою психотерапією. Також застосовувалися

50

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

елементи раціональної та сугестивної психотерапії. Система

психосоціальної реабілітації була побудована за етапним

принципом: I етап «Оцінка психоемоційного стану», II етап

«Формування комплаєнсу», III етап «Психотерапія та

психокорекція», IV етап «Супортивний психологічний супровід».

При оцінці ефективності проведеної системи у всіх хворих

основної групи спостерігалася позитивна клінічна динаміка.

Зменшилися емоційні прояви тривожно-депресивного спектру.

З’являлась впорядкованість поведінкових проявів, поліпшився

самоконтроль. За даними патопсихологічного дослідження

виявлено зниження рівня індексу ворожості.

В цілому значне поліпшення було досягнуто у 72% хворих з

діагнозом органічний розлад особистості (F 07.0) і у 68% хворих з

діагнозом - посткомоційний синдром (F07.2).

Таким чином, для проведення психосоціальної реабілітації

на госпітальному стані хворих на органічні ураження головного

мозку, які вчинили СНД, необхідно визначити стан емоційної,

мотиваційної, когнітивної сфер. Основним методом програми

психосоціальної реабілітації цих хворих має бути психотерапія,

побудована за інтегративним та етапним принципами.

Література:

1. Михайлов Б. В. Стан і перспективи розвитку психотерапії і

медичної психології в умовах реформування медичної галузі України / Б.

В. Михайлов // Український вісник психоневрології.-Т.25.-1(90).-2017.

С.25-28.

2. Войтенко Р.М. Актуальные проблемы медико-социальной

экспертизы и реабилитации при психических болезнях // Р.М. Войтенко // -

СПб., - 2003. - 382с.

3. Марута Н.А. Особенности диагностики и терапии тревожных

расстройств невротического и органического генеза // Н.А.Марута,

Т.В. Панько // Український вісник психоневрології. – 2013. - Т.21. вип.

1(74). - С.75 – 82.

4. Кабанов М. М. Реабилитация в контексте психиатрии /

М.М. Кабанов // Медицинские исследования. – 2001. – Т. 1, вып. 1. – С. 9–

10.

5. Карлинг П. Дж. Возвращение в сообщество. Построение систем

поддержки для людей с психиатрической инвалидностью / П. Дж. Карлинг.

– Киев : Сфера, 2001. – 418 с.

6. Психотерапия:

[Учебник

для

врачей-интернов

высших

медицинских учебных заведений III–IV уровней аккредитации] /

51

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

Б.В. Михайлов, С. И. Табачников, И. С. Витенко, В. В. Чугунов // –

Харьков : Око, 2002. – 768 с.

7. Энтони В. Психиатрическая реабилитация / Энтони В., Коэн М.,

Фаркас М.. – Киев : Сфера, 2001. – 278 с.

8. Субаєва К. Р. Психопатологічні особливості афективних розладів

у осуджених чоловіків молодого віку : автор. ... канд. мед. наук : 19.00.14 /

К. Р. Субаєва – Х., 2014. – 20 с.

9. Психологические тесты для профессионалов / авт. сост

Н.Ф. Гребень. – Минск: Соврем. шк., 2007. – 496 с.

10. Практикум по психологии состояний: Учебное пособие / Под ред.

проф. А. О. Прохорова. – СПб: Речь, 2004. – 480 с.

11. Гублер Е. В. Вычислительные методы анализа и распознавания

патологических процессов / Е. В. Гублер – М., Медицина, 1978. – 294 с.

12. Лапач С. Н. Статистические методы в медико-биологических

исследованиях с Использованием Еxcеl / С. Н. Лапач, А. В. Чубенко, П. Н.

Бабич. – Киев : Моріон, 2000. — 320 с.


ПСИХІЧНЕ ЗДОРОВ’Я ПЕДАГОГА

ЯК ЗАПОРУКА ЗДОРОВОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ


Заболоцька Світлана Ігорівна

svitlana.zabolotska@ukr.net

кандидат психологічних наук, доцент кафедри психології

Дрогобицький державний педагогічний університет

імені Івана Франка, м. Дрогобич, Україна


Професійна діяльність часто є чинником переживання

психотравматичних обставин та самоневдоволення. Фахівцеві

часто доводиться переосмислювати травматичний матеріал

професійної діяльності, посилення здатності не уникати, а

витримувати ситуації невдач. Виділяють наступні типи

реагування фахівця на проблемні ситуації діяльності.

Долаючий (реактивний) тип реагування вказує на

зорієнтованість людини вирішувати робочі ситуації в межах

встановлених робочих норм з опорою на власні сили та засобом

творчого потенціалу. Переважне застосування емоційної оцінки

ситуації та егоцентрична налаштованість обмежуючи впливає на

залучення додаткових психічних ресурсів, що разом призводить

52

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

до емоційного перенапруження. Цей тип реакції фіксує

конфліктний розвиток, переважно зумовлений нездатністю до

оволодіння складними ситуаціями життєвого спрямування, які

характеризуються невизначеністю та високим рівнем фрустрації,

різноплановістю презентацій, які вимагають гнучкого реагування.

З цією ситуацію частіше можуть зустрітися респонденти, які

фрустровані обмеженнями щодо застосування творчої активності

[5,с.165 ].

Ейфоричний тип реагування: емоційна нестійкість та

коливання настрою, недостатня саморегуляція та підвищена

роздратованість, ригідність, загальмованість та застигання на

певних переживаннях негативного, як-правило, змісту; прагнення

домінування та реактивна агресивність; обґрунтованість та

нетерпимість до невизначеності; роздуми над кожним рішенням

та прагнення обмежити час і обсяг матеріалу аналізу; тенденції

формування відчуття абсолютної правоти власних рішень;

швидке «емоційне включення» в травматично-насичені події та

«емоційне відмежування» в актуальній ситуації з причини

занятості переживаннями попередньо набутих слідів, а також

соціально-комунікативна негнучкість у встановленні та підтримці

соціальних контактів [5, с.165 ].

Ейфорично-позитивний тип реакції найбільше компенсує

формування симптомів третьої фази «вигорання» і переважно

опирається на позитивні стимули, як-то: «спілкування»,

«псевдотворча активність» та «комфорт». Такий тип реагування

зменшує тенденції до уникнення невдач. Це підвищує загальний

настрій, хоча і включає елементи розбалансування, що

проявляється

зростанням

дратівливості

та

пониженням

урівноваженості. Цей тип реакції суттєво понижує фрустраційні

впливи як і застосування проблемно-орієнтованого копінгу.

Позитивний тип реагування підвищує толерантність до

невизначеності,

комунікативну

компетентність,

слугує

оптимістичному світосприйманню та пониженню депресивних

тенденцій [5, с.166 ].

Розглянемо розвиток здорового педагога та здорової

особистості. Нормальний розвиток людини – це набуття нею

родової людської сутності. Умовами і водночас критеріями цього

розвитку є: ставлення до іншої людини як самоцінності, як до

53

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

істоти, що втілює у собі безмежні потенції роду «людина»;

здатність до децентрації, самовіддачі та любові як до способу

реалізації

особистісних

стосунків;

творчий

характер

життєдіяльності; потреба у позитивній внутрішній та зовнішній

свободі; здатність до вільного волевиявлення; йдеться, по-перше,

про «рух, повний ризику», по-друге, про розвиток людини, а не

особистості [4, с.144 ].

На думку Б.С. Братуся, «необхідно розвести поняття

«психічного здоров’я» і «особистісного здоров’я»: людина може

бути психічно здоровою (мати гарну пам’ять і раціонально

думати, керуватися усвідомленими мотивами, бути діяльною і

вольовою в досягненні своїх цілей і вміло уникати невдач),

водночас вона може бути особистісно-неповноцінною – не

зважати на близьких, використовувати інших як інструменти

досягнення особистих цілей тощо» [2, с.357]. Для дедалі більшої

кількості людей стає характерним саме цей діагноз: «психічно

здоровий,

але

особистісно

хворий».

Характеризуючи

особистостей – актуалізаторів та особистостей - маніпуляторів, Е.

Шостром наводить чотири основні характеристики, що

відрізняють «актуалізаторів»: чесність (прозорість, щирість,

автентичність);

усвідомленість

як

здатність

самостійно

формувати свою думку (відгук, жіттєнаповненість, інтерес);

свобода щодо вираження свого потенціалу, відчуття господаря

життя (спонтанність, відкритість); довіра, тобто глибока віра в

інших і себе, прагнення встановити зв’язок із життям і впоратися

з труднощами «тут і тепер» (віра і переконання).

Здорова особистість – соціально інтегрована, що

виявляється у вмінні пристосовуватися до суспільства, оскільки

людина змушена жити в світі, який складається з інших індивідів

[3]. Педагоги живуть у суспільстві, яке наповнене величезною

кількістю людей різних груп. які відрізняються за соціально-

професійними та віковими ознаками і змушені перебувати у

взаємодії з їх духовним світом і поведінкою. Однак, чим

соціально інтегрованішою стає людина, тим більше у неї

можливостей реалізувати свою неповторну індивідуальність,

встановивши обмеження для егоцентричних і антисоціальних

інстинктивних спонукань. За повноцінного особистісного

розвитку гармонійними є стосунки особистості із внутрішнім та

54

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

зовнішнім світом. Відповідно виділяються внутрішні та життєві

показники особистісного розвитку [2, с.38–46]. Внутрішньо-

особистісні критерії зростання людини – це: 1) прийняття себе –

визнання себе, ставлення до себе як до «особистості, гідної

поваги, здатної до самостійного вибору» [1,с. 69], віру в себе і

свої можливості, довіру до власної природи, організму. Довіра до

себе не означає лише віру в можливості свідомого Я (крім того,

лише відповідно до свого інтелекту), але також розуміння того,

що «цілісний організм може бути – і часто є – мудріший, ніж

наша свідомість» [3,с.242]; 2) відкритість внутрішньому досвіду

переживань – безперервного процесу («потоку») суб’єктивного

переживання подій внутрішнього світу (що охоплюють і

відображення подій зовнішнього світу); 3) розуміння себе –

максимально точне, повне і глибоке уявлення про себе і свій

актуальний стан (у т.ч. свої реальні переживання, бажання, думки

тощо), здатність побачити і почути себе справжнього крізь

нашарування соціальних масок, ролей і психологічних захистів,

адекватна і гнучка Я-концепція, яка асимілює новий досвід і

чутлива до актуальних змін, зближення Я-реального і Я-

ідеального; 4) відповідальність за себе та своє життя.; 5)

цілісність – інтегрованість і взаємозв’язок всіх аспектів життя

людини, а особливо – цілісності внутрішнього світу і самої

особистості; 6) динамічність – зростання людини є способом її

існування. [3,с.221].

Саме ці процеси особистісного розвитку є важливими

чинниками психічного здоров’я педагога, яке дозволить йому

правильно реагувати на проблемні ситуації своєї професійної

діяльності.

Література:

1. Бинсвангер Л. Три взгляда на случай Эллен Вест / Л. Бинсвангер,

Р. Мэй, К. Роджерс // Московский психотерапевтический журнал. – 1993. –

№ 3. – С. 30–74.

2. Братченко С.Л. Личностный рост и его критерии. / С.Л. Братченко,

М.Р. Миронова; под ред. А.А. Крылова, Л.А. Коростелевой. – СПб., Изд-

во: Санкт-Петербургского университета, 1997. – С. 38–46.

3. Роджерс К. Становление личности. Взгляд на психотерапию / Карл

Р. Роджерс. – М.: Изд-во «Эксмо-Пресс» 2001.–416.

55

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

4. Савчин М.В Психічне та особистісне здоров’я громадян як чинник

національної безпеки/Науковий вісник 2 (1) 2012 Львівського державного

університету внутрішніх справ, С.147.

5. Савчин Мирослав, Світлана Заболоцька Психологія здоров’я:

тексти лекцій для студентів / Савчин Мирослав Василоьвич, Заболоцька

Світлана Ігорівна. – Дрогобич: Редакційно-видавничий відділ ДДПУ,

2014.–с.185.

6. Шостром Э. Анти-Карнеги, или Человек-манипулятор / Э.

Шостром. – М.: Дубль-В, 1994. – 128 с.


ВІРТУАЛЬНИЙ СВІТ У СВІТІ

ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНИХ ВІДНОСИН


Завгородня Наталія Ігорівна

z.nataliia@gmail.com

к.мед.н., доцент кафедри психології

Національний аерокосмічний університет «ХАІ»

м. Харків, Україна


Етичні проблеми та виклики психотерапевтичного процесу

зазнали значущих змін з появою та активним впровадженням у

повсякденну практику взаємин «психолог/психотерапевт -

клієнт/пацієнт» технічних засобів зв’язку, в першу чергу, мережі

Інтернет. При цьому, мова йде про вплив не тільки на процес -

шляхом появи специфічних дилем та пересторог (кібербезпека,

захист від записів розмов, відеофіксації, у тому числі сторонніми

особами), а й про впливи на суть взаємодії.

Інтернет та соціальні мережі є публічним простором,

інформація з якого може бути легко та відкрито отримана будь-

якою особою. Навіть за умов вибіркового відображення певної

категорії інформації (фото, мітки про важливе, пости тощо), не

існує реальної можливості збереження абсолютної приватності

Інтернет простору. Це стосується як терапевтів/психологів, так і

пацієнтів/клієнтів. Беручи до уваги одну із фундаментальних

особливостей динамічних психотерапевтичних підходів, а саме:

зосередженість фокусу на встановлених в процесі роботи

відносинах через інтерпретацію явища та реакцій переносу, стає

очевидним можливість безпосереднього впливу на це інформації

56

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

(в тому числі відео- та фотоматеріалів) про терапевта, яка є

доступною клієнту. Таким чином, образ та сприйняття терапевта

обумовлюються не тільки загальновідомими механізмами

формування переносу, а й «включенням» даних (часто не

усвідомленим), отриманих через віртуальний світ. Це також може

стосуватися і випадків, коли навіть за умов відсутності приватної

сторінки психолога або ретельного відношення до їх доступності,

психолог проводить рекламування своїх послуг на своїх

офіційних сторінках в соцмережах або сайті. За таких умов вже

психолог може активно впливати на свій бажаний очікуваний

образ для отримання відгуку в певній аудиторії клієнтів.

Звичайно, надання інформації (що носить не приватний, а

професійний характер) має і позитивні впливи. Наприклад,

значною мірою полегшуючи вибір професіонала та формування

робочого альянсу.

Розуміючи фактичне унеможливлення повністю позбавити

терапевтичний процес в сучасних умовах подібних впливів, на

нашу думку, основним завданням є визначення шляхів та

обговорення можливостей урахування цих впливів на реальну

роботу та її ефективність.

Література:

1. Сандлер Дж., Пациент и психоаналитик. Основы психоаналити-

ческого процесса. – М.: «Смысл», 1997.

2. Томэ Х., Кэхеле Х. Современный психоанализ. Т.1.: Теория. – М.:

«Прогресс», 1996.


ОСОБЛИВОСТІ НАУКОВОГО ПІЗНАННЯ

В СОЦІАЛЬНІЙ ПСИХОЛОГІЇ

Зорій Ніна Іванівна

доцент кафедри соціальної психології, канд. філос. наук

Вищий державний навчальний заклад України

«Буковинський державний медичний університет»,

м. Чернівці, Україна


В

соціальній

психології

недостатньо

опрацьовані

методологічні аспекти наукового пізнання, що призвело до

57

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

свідомого ігнорування і навіть відсутності теоретичної

методології у психологічній практиці. Оскільки на сучасному

етапі розвитку наукових знань спостерігається конструктивний

перехід від позитивістської методології до гуманістичної є

потреба

в

обґрунтуванні

особливостей

застосування

методологічних принципів наукового пізнання.

Незалежно від галузі наукового знання для всіх наук існує

певний обсяг проблем, пов’язаних із нормами застосування

методів, з принципами, які встановлюють адекватність та реальне

застосування того чи іншого набору процедур і методик. У

минулому, вимоги наукової практики в психології вимагали

необхідності

формулювання

своєрідного

наукового

суб’єктивного відношення до методичних прийомів, розроблених

основними світовими психологічними напрямами та школами,

які розвивалися поза рамками марксистської традиції [1].

Засвоєння практики європейської та американської

соціальної психології вимагає усвідомлення її основних

теоретичних постулатів. Радянський період розвитку психології

характеризується залежністю від соціалістичної ідеології та

наявністю певних ідеологічних штампів, які не дозволяли

глибоко

вивчати

першоджерела

світової

психології

і

розглядалися тільки в контексті «критики буржуазних

фальсифікацій». У зв’язку з цим еволюційним у розвитку

наукового пізнання в соціальній психології є систематизація

методологічних проблем теоретичного та емпіричного соціально-

психологічного дослідження та практики.

Прийняття європейської ідеї соціальних змін як центральної

в методології, що визначає парадигмальні особливості сучасної

соціальної психології дає в певній мірі можливість обґрунтувати

психологічні особливості особистості сучасного українського

суспільства. Американська психологія визначила основні

наукові напрямки в соціальній психології, зокрема, (дослідження

малих груп, комунікації, теорія соціальної установки, агресії

тощо). А такі автори як С.Аш, М. Шериф, Г.Келлі, Л. Фестінгер,

Е. Аронсон, Ф. Зімбардо є класиками світової соціальної

психології. Те ж саме можна сказати про розробку найвідоміших

методик дослідження(соціометрія Дж. Морено, шкала соціальної

дистанції Е. Богардуса, семантичний диференціал Ч. Осгуда,

58

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

методика вивчення цінностей М. Рокича тощо). Очевидним є і те,

що на сучасному етапі розвитку людства спостерігається

психологічне розмежування людини і суспільства, що своєю

чергою призводить до втрати цілісності особистості. В. Мак

Гвайр першим порушив питання «нової» і «старої» парадигми в

американській соціальній психології [1].

Разом

з

тим

європейська

соціальна

психологія

звинувачувала

американську

в

надмірній

відданості

позитивістській методології. Відповідно актуальності набули:

проблема взаємодії соціальних, мотиваційних та когнітивних

процесів та питання дії щодо активності суб’єкта, оскільки

соціальна психологія впродовж тривалого часу перебувала під

пресингом соціологічного редукціонізму. В пошуках загального

соціального блага та різноманітних рекомендацій щодо

уникнення стресів, збагачення, вдалого шлюбу тощо, поза увагою

соціальної психології залишилися гострі соціальні проблеми, що

вимагали негайного психологічного обґрунтування. Дискусія, що

розгорілася в надрах необіхевіоризму з теоретиками когнітивної

психології щодо екзогенної та ендогенної концепції знання

відобразила вічну суперечку між природничо-науковою та

гуманітарною парадигмою. Заслуга європейської психології

полягає в тому, що вона повернулася до проблеми соціального

пізнання людини і яка відповідно визначилася в теоріях

соціальних уявлень С. Московічі, соціальної ідентичності А.

Тешфела, етогенічної теорії Р. Харре [1].

Методологія як концептуальний апарат, охоплює три рівні

аналізу: по-перше: загальний філософський підхід до явищ

дійсності, принцип, спосіб пізнання. По-друге: другий рівень

методології доцільно класифікувати як спеціальну або приватну

методологію окремої наукової дисципліни, яка є реалізацією

загально-філософських принципів, як логічне вираження

пізнання, основна ідея, що пронизує всю систему знань.

Філософія тлумачить принцип як вимогу до розгортання самого

знання в систему, де всі теоретичні положення логічно пов’язані

між собою і випливають певним чином одне з одного [3]. У

суміжних з філософією науках допускається вільне тлумачення та

застосування філософських принципів у їхньому зв’язку з

методом, а в психології з конкретною методикою. Третій рівень

59

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

методології є сукупністю конкретних методик дослідження,

сукупністю

технічних

дослідницьких

прийомів,

що

ототожнюється з поняттям «методика» [1].

Методологічні принципи побудови теорії соціальної

психології тільки в тому випадку складуть філософсько-

психологічну основу, якщо вони:

а) у своїй логічній сукупності дадуть цілісне методологічне

уявлення про основний об’єкт соціальної психології – людину як

учасника різноманітних за формою та метою соціальних відносин,

що виникають між людьми в процесі міжособистісного спілкування

та міжгрупової взаємодії;

б) дадуть послідовний історико-онтологічний та історико-

гносеологічний аналіз особливостей соціальних відносин;

в) складуть логічну систему тлумачних принципів, де

попередній є основою і відправним пунктом для розуміння

наступного;

г) будуть мати еврістично-передбачувальний характер,

формуючи думку щодо до створення єдиної доктрини сучасної

соціальної психології;

д) нарешті, якщо факти, експерименти, практика і

закономірності не будуть суперечити системі методологічних

принципів у цілісності і в кожному принципі зокрема, якщо факти

будуть поглиблювати, збагачувати, розвивати самі принципи

соціальної психології [2].

Тенденцією формування нової парадигми є орієнтація

психології на природничі чи гуманітарні науки як еталон.

Становлення психології як гуманістичної науки поставило в

центр її уваги людину, особистість, її життєвий шлях,

життєдіяльність, предметну діяльність, соціальну поведінку, що

своєю чергою визначає необхідність виділити в методологічному

просторі як вищий, саме онтологічний рівень психічного буття

особистості.

Категорія парадигм, запропонована Т. Куном на основі

аналізу досвіду розвитку природознавства, головним чином

фізики

поклала

початок

методологічній

невизначеності

психології.

Оскільки

автор

наполягав

на

тому,

що

соціогуманітарні

науки,

такі

як

психологія

є

«допарадигмальними» і системні категорії, в тому числі і

60

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

парадигма до них не мають ніякого відношення, психологія

відповідно є як допарадигмальна дисципліна, в якій єдина

парадигма ще не сформувалася.

Разом з тим сформувалися і інші позиції відносно

парадигмального статусу психології. Наприклад: психологія –

мультипарадигмальна наука, приречена на паралельне існування

різноманітних парадигм; психологія – позапарадигмальна наука,

що розвивається своїм власним шляхом і не вписується у

парадигмальну модель, побудовану Т. Куном.

Домінування тієї чи іншої традиції можна пояснити

іманентною

логікою

розвитку

психологічного

знання,

пов’язаного з еволюцією суспільства, з визначенням актуальних

соціальних проблем. Кожна нова течія наукової думки так чи

інакше вбирає в себе попередню, навіть, якщо відбувається

переінтерпретація феномена на власній ідейно-методологічній

основі (біхевіоризм та когнітивізм). Інколи в психології

з’являються теорії, які в подальшому не брати до уваги

неможливо. Це «психологічна» класика – В.Вундт, З. Фрейд, К.

Левін, Ж. Піаже тощо, яка впливає на прогрес сучасної

психології. Тим більше, що загальні методологічні принципи

вивчення психічного не обмежені, а мають можливість

удосконалюватися не на рівні парадигм, а інтерпретативних

традицій. Всі основні течії психології залишають після себе

контекст осмислення психічного, з певним обсягом прихованого

знання. Кожна нова течія збагачується в цьому контексті,

наближаючись до наукової істини. Звичайно, останнім часом в

психології з’явилася мода кількісного доведення істини шляхом

впровадження різноманітних статистичних методів дослідження,

які виводячи кореляцію узаконюють певну якісну недосконалість

теоретичного знання, що провокує черговий методологічний

розбрат [4,С.119-130].

Таким чином, на даному етапі розвитку соціальної

психології вивчення психологічної цілісності особистості

ґрунтується а еклектичному поєднанні наукових принципів і

категорій основних напрямків сучасної психології на основі як

природничо-наукової так і гуманітарної парадигми. Це своєю

чергою визначає основні наукові пріоритети, насамперед

визначення категорії спілкування як основної у відношенні

61

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

«суб’єкт-суб’єкти», інтегральне вивчення особистості, включеної

в життєвий контекст; орієнтація природничо-наукової парадигми

на тлумачення психологічних феноменів, а гуманітарної на їх

розуміння; домінування в першій каузальних тлумачень, а в

другій – телеологічних та зв’язок гуманітарної парадигми з

соціально-психологічною практикою.

Література:

1. Андреева Г.М. В поисках новой парадигмы: традиции и старты

ХХІ в. / Социльная психология в современном мире. Под ред. Г.М.

Андреєвой. – М.: Аспект Пресс, 2002. – С. 7-26.

2. Рибалка В.В. Методологічні питання наукової психології (Досвід

особистісно

центрованої

систематизації

категоріально-поняттєвого

апарату): навчально-методичний посібник. – К.: Ніка-Центр. 2003. – 204 с.

3. Філософський енциклопедичний словник : энциклопедия / НАН

України, Ін-т філософії ім. Г. С. Сковороди ; голов. ред. В. І. Шинкарук. -

Київ : Абрис, 2002. - 742 с.

4. Юревич А.В. Интерпретативные традиции и параметры развития

психологической науки// Вопросы психологии. – 2005. – № 5. – С.119-130.


ЗНАЧЕННЯ РОЗПІЗНАВАННЯ АНАЛІТИКОМ

РЕІНТЕРПРЕТАЦІЇ ПАЦІЄНТА В АНАЛІТИЧНОМУ

ПРОЦЕСІ


Іванова Наталія Миколаївна

lalagen33@gmail.com

асистент кафедри нервових хвороб, психіатрії та медичної

психології, Вищий державний навчальний заклад України

«Буковинський державний медичний університет»,

м. Чернівці, Україна


Актуальність даного питання безпосередньо пов’язана з

поняттям функції аналітичного слухання, що, в свою чергу,

можна пов’язати з ідеєю Фройда про Nachtraglichkeit (з нім. -

післядія), яка пояснюється як не просто відкладена дія, але як

"ретроактивне наділення сенсом". Розглядається діалектична

концепція часу, відповідно до якої інтерпретація працює в три дії,

при цьому першу дійснює аналітик, другу - пацієнт, а третя

проводиться ними спільно. Позиція, з якої пацієнт говорить і

62

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

слухає, диктується йому його позасвідомими ідентифікаціями,

які, окрім того, змушують його реінтерпретувати інтерпретації

аналітика і його мовчання. Вслухаючись в те, які нові смисли

пацієнт вкладає в отриману інтерпретацію, аналітик отримує

можливість розкрити позасвідомі ідентифікації пацієнта і, таким

чином, працюючи разом з пацієнтом, сприяти процесу психічних

змін.

Слід зауважити декілька положень. По-перше, мова пацієнта

і сприйняття ним того, що він чує, визначаються його

несвідомими ідентифікаціями, які є складовою частиною його

психіки.

Друге положення стосується того, як пацієнт обходиться з

інтерпретаціями: він слухає мовчання аналітика і його

інтерпретації, і заново інтерпретує те та інше у відповідності зі

своїми несвідомими ідентифікаціями. Реінтерпретації, як

правило, бувають неявними, і аналітик легко може не розпізнати

їх, якщо його увагу не спрямовано свідомо на їх пошук.

Розпізнавання

аналітиком

реінтерпретації

пацієнта

має

вирішально важливе значення.

Третє положення стосується сенсу, який інтерпретація

набуває після того, як пацієнт її заново інтерпретує: цим сенсом

вона наділяється ретроактивно на підставі того, як саме пацієнт

почув інтерпретацію.

Четверте положення відноситься до повного циклу роботи

інтерпретації, який окрім власне інтерпретації аналітика повинен

включати в себе і її переробку пацієнтом, і спроби аналітика

відшукати сліди цієї переробки.

Варто розглянути поняття ретроактивного наділення сенсом

(Nachtraglichkeit). Згідно концепції Фройда пацієнт піддає події

минулого перегляду в сьогоденні, Фройд стає на позицію

діалектичного ставлення до історії пацієнта. Наприклад, в 1896

році він пише Фліссу наступне: "матеріал, присутній у вигляді

записів в пам’яті ... час від часу піддається переорганізації

відповідно до нових обставин - тобто, перезаписується".

Лапланш і Понталіс вважають, що "відкладеному

перегляду" піддається все, що в момент самої події не могло бути

повністю включено в змістовний контекст. Слово "відкладений"

позначає всього лише якусь тимчасову відстрочку і не відображає

63

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

повністю ідею ретроактивності і переформулювання, за

допомогою якого певний психічний зміст наділяється новим

наповненням. Nachtraglichkeit, тобто ретроактивное наділення

сенсом, представляє собою фундаментальну психоаналітичну

концепцію.

Використання цієї концепції можна обмежити моментом

наділення новим змістом записів в пам’яті, а згідно концепції

Хайді Файмберг наділення новим сенсом в аналітичному

просторі складається з двох нероздільних фаз, а саме: фази

очікування і фази ретроактивного дії. Коли аналітик пропонує

інтерпретацію, її сенс буває йому самому ще не до кінця

зрозумілий, і пацієнт ще не може повністю вписати його в

змістовний контекст. Саме пацієнт, слухаючи інтерпретацію,

активує в своїй психіці змістовний несвідомий контекст для неї.

Таким чином сенс, який спочатку вкладався аналітиком, нерідко

зазнає змін, в результаті чого відкриваються можливості для

несподіваних продовжень. Можна зробити висновок, що

змістовний контекст не відомий повністю аналітику, і заздалегідь

не відомий повністю пацієнтові. Цей змістовний контекст

пов’язаний з історією несвідомих ідентифікацій пацієнта. Навіть

в тих випадках, коли пацієнт уважно слухає інтерпретації, він

неминучим чином чує їх у відповідності зі своїми несвідомими

ідентифікаціями. При цьому зрозумілою є важливість різниці між

дієсловами "слухати" і "чути".

Пацієнт заново інтерпретує інтерпретацію, і його реакція на

неї видає те, як саме він її інтерпретував. Вслухаючись в те, як

пацієнт слухав інтерпретацію, аналітик отримує можливість

ретроактивним чином наділити свої слова новим значенням, що

виходять за рамки того, про що він думав, коли висловлювався.

Цю функцію аналітика, що дозволяє йому ретроактивним чином

наділяти сенсом свої інтерпретації, Х. Файмберг назвала

"слуханням

слухання".

Функція

"слухання

слухання"

використовує Nachtraglichkeit, оскільки, по-перше, слухає, як в

результаті його інтерпретації зрушилась вихідна позиція

пацієнта, в той же час, по-друге, наділяючи свою інтерпретацію

ретроактивним змістом (що виходить з того, як пацієнт слухав

інтерпретацію).

64

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

Аналітику необхідно слухати, як саме пацієнт слухав його

мовчання, або його інтерпретацію. Іншими словами, слухання

необхідно для ретроактивного наділення сенсом.

Таким чином, інтерпретація веде за собою дві логічних фази

розуміння: першою керує аналітик, а другою пацієнт. Аналітик

вкладає в інтерпретацію своє попереднє розуміння, засноване на

історії перенесення, а також на його контрпереносній позиції. У

силу складного поєднання кількох факторів аналітик почасти

вибирає формулювання, а почасти його до неї підштовхують.

Пацієнт говорить і слухає відповідно до своїх несвідомих

ідентифікацій і в результаті реінтерпретує інтерпретацію

аналітика. На додаток до того змісту, який розкривається

інтерпретацією, і до того нового змісту, яким її наділяє пацієнт, є

і третя логічна фаза, яка полягає в порівнянні двох формулювань.

Це порівняння веде з одного боку до ретроактивного значенням

інтерпретації, а з іншого - до розуміння несвідомих

ідентифікацій. У цій фазі аналітик отримує можливість заново

сформулювати інтерпретацію таким чином, щоб вона включала в

себе і новий сенс. Слухаючи те, як аналітик його почув, пацієнт

крок за кроком отримує можливість слухати себе. Таким чином,

ми намагаємося налаштуватися на хвилю, на якій можна вловити

багатогранне позасвідоме.

Література:

1. Отто Феніхель «Психоаналітична теорія неврозів». - Видавництво

Академічний проект , 2015 .с. 32, 42-52

2. Енциклопедія глибинної психології Том 1. Зігмунд Фрейд. Життя,

робота, насліддя. – Interna, 2004. с. 226, 266.

3. Лапланш Ж., Понталіс Ж. Словник по психоаналізу. –

Видавництво Центр гуманітарних ініціатив, 2016.


65

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОСІБ

ІЗ ПАРАСУЇЦИДАЛЬНОЮ ПОВЕДІНКОЮ


Карвацька Наталія Семенівна

natalka_ka@ukr.net

к. мед. н., доцент кафедри нервових хвороб, психіатрії

та медичної психології ім. С.М.Савенка

Вищий державний навчальний заклад України

«Буковинський державний медичний університет»,

м. Чернівці,Україна


За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я

самогубства вийшли на одне з перших місць за показником

смертності. У цьому сенсі Україна належить до десяти країн світу

з найвищим рівнем самогубств (більше 20 на 100 тис. осіб). У

суїцидологічній літературі діє система фіксації завершених

суїцидів, однак при цьому не завжди враховується та обставина,

що невдалі або незавершені суїциди можуть повторюватися і

завершуватися летальним наслідком. Парасуїцидом позначається

суїцидальна ситуація, яка не отримала летального завершення.

Дослідженням було охоплено 20 осіб, які вчинили

суїцидальну спробу. Спостереження здійснювалося в стаціонарі

за особами, що вчинили спробу самогубства, протягом першого

тижня після її здійснення. Контрольна група налічувала 30 осіб.

До неї входили особи, що не мали суїцидальних спроб в анамнезі.

Середній вік досліджуваних експериментальної і контрольної

груп складав 24,39 і 23,58 років. Основними методами

дослідження особистості парасуїцидента були: інтерв’ю,

спостереження, анкетування, тестування. Використовувалися

також такі методики: ММРІ, NEO PI-R, перелік методик для

діагностування станів парасуїцидента, які прийняті у світовій

суїцидологічній практиці.

Достовірні відмінності за показниками норми і патології за

методикою СМIЛ були встановлені між парасуїцидентами та

контрольною групою за сімома клінічними шкалами з десяти:

іпохондрії, депресії, істерії, психопатії, психастенії, шизофренії і

соціальної інтроверсії. Показники парасуїцидентів перевищували

поріг норми за шкалами психопатії і шизофренії.

66

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

Для оцінки ролі стресогенності був використаний

опитувальник «Події життя» (Life Events Style). Останній

включає 29 пунктів, що охоплюють травматичні події в

навколишньому середовищі. Значущими чинниками відмінності

між групами у парасуїцидентів є: випадки зґвалтування, проблеми з

роботою і навчанням, переживання самотності.

Результати клінічного інтерв’ю з парасуїцидентами

показали, що подіями, які призвели до суїцидальної спроби, були

у 78,4 % випадків конфлікти і сварки в основному з близькими

людьми, 6,5 % – емоційні стани, 3,2 % – психологічні травми та

ін.

Мотивом здійснення суїцидального акту були почуття

провини, нездатність дати відсіч, нестерпність ситуації та

надцінне ставлення до однієї мети чи діяльності. Кожній із груп

причин суїцидальних актів відповідає певний емоційний стан.

Стосовно першої групи – це тривожність, для другої –

конфліктність, для третьої – нервово-психічна напруга та для

четвертої – егоцентричний нарцисизм.

Проведений аналіз результатів методики NEO PI-R показав

пріоритетні проблеми парасуїцидентів. Група парасуїцидентів

відрізняється високим рівнем нейротизму. Значущі розбіжності

мають місце стосовно всіх субчинників шкали нейротизму, окрім

імпульсивності. Імпульсивність у концепції NEO означає

зниження здатності управляти прагненнями. Основний же акцент

чинника переноситься на негативні переживання. На відміну від

контрольної групи, нейротизм у суїцидентів пов’язаний із

схильністю до гніву і переживанням безнадійності.

Провідною змінною, яка визначає відмінність між

парасуїцидальною і контрольною групами, є показник рівня

безнадійності.

Переживання

безнадійності

є

складовою

супутників самогубства. У групі парасуїцидентів стан

безнадійності викликається іншими чинниками: емоційною

нестабільністю, турботою, ворожістю, уразливістю. У свою

чергу, показник безнадійності тісно пов’язаний із депресивним

станом і з шкалою депресії А. Бека. Він негативно корелює з

екстраверсією. Почуття безнадійності поглиблюється в разі, коли

індивід закритий для сприйняття нового, не здатний до змін.

Відповідно, це позначається на процесах цільового планування і

67

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

вольового управління поведінкою, індивід відчуває невпевненість

при вирішенні життєвих проблем, млявість і апатію при

досягненні цілей.

Можна констатувати, що наявність більш високого

показника

HS

є

об’єктивним

індикатором

схильності

парасуїцидентів до навмисного парасуїциду, а також, що

схильність до суїцидальної ситуації залежить від орієнтації особи

на майбутнє. Це підтверджується дослідженнями цільової

спрямованості опитуваних. Схильність до ближніх цілей у групі

парасуїцидентів корелює позитивно з агресивною поведінкою, а

середні цілі – з переживанням гніву. Цільова спрямованість

парасуїцидентів відрізняється близькістю цілей і їх загальною

незначною кількістю в порівнянні з контрольною групою на

статистично достовірному рівні. Це вказує на те, що

парасуїциденти

характеризуються

вузькістю

інтересів

і

кругозору, а також меркантильною мотивацією. Фактично

відсутні дальні цілі як показники перспективи особистості і

високі за духовно-моральними цінностями.

Результати

дослідження

показали,

що

за

психопатологічними

чинниками

група

парасуїцидентів

відрізняється від контрольної за такими показниками: іпохондрія,

депресія, істерія, психопатія, психастенія, шизофренія, соціальна

інтроверсія. На особливу увагу заслуговують два чинники, які не

тільки мають достовірні відмінності, але й за абсолютними

величинами долають поріг норми (більше 70 Т). Це шкали

психопатії і шизофренії, що свідчить про дезадаптацію

особистості парасуїцидентів.

Серед негативних подій життя, характерних для

парасуїцидентів, виділяються три чинники. Ними є: почуття

самотності, проблеми в навчально-професійній діяльності і

насильство над особою. Почуття самотності впливає на

постановку середніх цілей, які пов’язані з функціонуванням в

соціумі і з самовдосконаленням. Проблеми парасуїцидентів у

навчально-професійній діяльності пов’язані з відсутністю

наполегливості, а також із показником добросовісності методики

NEO PI-R. Переживання насильства викликає стан депресії та

агресії, а також знижене почуття задоволеності життям.

68

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

На основі ситуативного підходу визначено провідні мотиви

парасуїцидальних вчинків зовнішнього і внутрішнього характеру.

До перших належать утилітарно-меркантильна мотивація,

відсутність далеких життєвих перспектив, широкого кругозору, до

других – внутрішніх – емоційна нестійкість: тривога, конфлікти,

нервово-психічна напруженість і егоцентричний нарцисизм.

Виокремлено

основні

психологічні

особливості

парасуїцидентів, які виявляються в когнітивно-емоційному

комплексі особистісних рис: знижена усвідомленість і

непоміркованість вчинків, неготовність до розв’язування

життєвих ситуацій, які супроводжуються ознаками емоційної

незрілості, а саме: нейротизмом, шизотимією.

Дослідження

особистості

парасуїцидентів

дозволили

виявити низку психологічних особливостей. У парасуїцидентів

більш високий рівень нейротизму, ніж у представників

контрольної групи. Основна характеристика парасуїцидентів

зводиться до негативних емоцій, схильності до гніву і переживання

безнадійності. Другими за значущістю є засоби раціональної

поведінки парасуїцидента, низький контроль імпульсів і вольового

регулювання поведінки та її організації, низька ініціативність і

знижений рівень та обсяг цільової спрямованості особистості.

Парасуїцидентам також властиві низькі показники уяви; вони

песимістичні і невпевнені в собі, орієнтуються більше на

потреби, думку та оцінку інших.

Перспективи

дослідження

полягають

у

розробці

психокорекційної програми з метою запобігання парасуїцидальної

поведінки шляхом формування у таких осіб дальньої життєвої

перспективи, а також ефективних засобів самопізнання й

саморозвитку.


69

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

ФОРМУВАННЯ ІДЕНТИЧНОСТІ ПСИХОТЕРАПЕВТА

ТА ДИНАМІКА СТОСУНКІВ З ПРОФЕСІЙНОЮ

СПІЛЬНОТОЮ НА ШЛЯХУ ПРОФЕСІЙНОЇ ЗРІЛОСТІ


Карікаш Володимир Іннокентійович

karikash@ukr.net

кандидат психологічних наук, доцент, навчаючий психотерапевт,

супервізор національного та міжнародних реєстрів (УСП, ЕАР,

WAPP), головний редактор журналу «Позитум Україна»,

директор Українського інституту позитивної психотерапії і

менеджменту, член секретаріату УСП

м. Черкаси, Україна


Починаючи з робіт Еріка Еріксона [6], тема ідентичності

наразі стає однією з ключових тем в психотерапії. «Успішне

формування ідентичності з задовільною тривалістю і згодою

приводить до почуття благополуччя та безпеки» [4]. Беручи до

уваги особливі вимоги до особистості психотерапевта в сенсі

специфіки самої професії психотерапевта, останнім часом все

більше уваги приділяється не тільки особливостям роботи з

різними клієнтами, а й компетенціям самого психотерапевта.

Суттєвим доробком в цій галузі слід відмітити спільну

багаторічну роботу під егідою Європейської асоціації

психотерапії, виконану компетентними фахівцями з різних

методів і різних країн з визначення ключових компетенцій

психотерапевта [9]. І разом з тим, як показує 20-ти річний

власний досвід та досвід моїх колег з Українського інституту

позитивної психотерапії з підготовки та супервізійного

супроводу психотерапевтів, саме формування та розвиток

професійної ідентичності в підсумку є фундаментом для почуття

професійного

благополуччя,

профілактики

професійної

деформації та емоційного вигорання. Професійну ідентичність

слід віднести до так званих базових ідентичностей

(сформованих з опорою на «великі стійкі фігури»: вік, професія,

стать, та ін.) [1], тому вона виконує суттєву роль в формуванні та

збереженні Я-образу особистості психотерапевта. Професійна

ідентичність – це не те, чим ми володіємо як професіонали, а

те, чим ми є як професіонали по-суті. В такому випадку, ми

70

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

маємо справу скоріше з екзистенційними питаннями буття, ніж з

питаннями володіння компетенціями: «Енергія поступає тільки в

ті частини особистості, з якими ми себе ототожнюємо» [5]. В

суб’єктивному сенсі професійна зрілість інтегрує досвід власних

переживань з приводу професійної ідентичності. Доцільно

припустити, що професійна зрілість з одного боку спирається на

базові ідентичності особистості, в тому числі і на професійну

ідентичність, а з іншого на професійні компетенції, які

взаємодіють між собою як фігура і фон, або як структура і

функція (змінюється структура – змінюються функції і навпаки).

Шлях професійної зрілості психотерапевта, як і нашого буття

в цілому, не є лінійним процесом, а проходить через низку

успіхів та екзистенційних криз, так званих «П’ять вершин долі»

[1]. Основні моделі, етапи, підходи та психологічні механізми, що

визначають динаміку такого процесу розглянуті більш детально в

попередніх працях [1, 2, 3], тому тут ми звернемо увагу лише на

сам феномен особливостей стосунків психотерапевта з колегами,

з клієнтами, з соціокультурним оточенням на різних етапах

формування його професійної ідентичності. Умовно можливо

виділити п’ять взаємопов’язаних етапів. На кожному з них є свої

теми, ресурси та кризи.

Перший етап – «Я маленька частинка великої професійної

спільноти». На цьому етапі почуття приналежності до більшої

фігури дозволяє зменшити тривогу нестачі досвіду і відчути себе

долученим до великої справи, а ідентифікація з лідерами великої

спільноти, почувати себе безпечними і захищеними. Умовно

кажучи: Я менше ніж Ми і мені з цим Ок!

Другий етап – «Я самостійний, незалежний, практикуючий

психотерапевт». На цьому етапі основна моя опора в

психологічному, а тим паче в економічному плані – мої клієнти.

Саме ці стосунки починають домінувати в усвідомленні своєї

професійної ідентичності, а стосунки з колегами починають

піддаватися

критичній

переоцінці.

За

ступенем

взаємоузгодженості, я виділяю 5 послідовних сходинок (рівнів) у

взаємодії з колегами: конкуренція, ігнорування, інформаційний

обмін, проектне співробітництво, інституційне співробітництво.

Різні рівні співробітництва з окремими колегами призводять до

подвійних стосунків і закладають підвалини для структурних та

71

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

емоційних конфліктів. Мотивація успіху, економічні інтереси та

потяг до індивідуації починають переважати потребу в

приналежності до професійної спільноти. Вмуровування

ідентичності на цьому етапі призводить до втрати критичності –

«Я-генеральне переважає Я-реальне». Прагнення зберегти імідж

успішного психотерапевта активізує непродуктивні психологічні

захисти. Потреба в супервізії гальмується мотивацією уникнення

«нарцисичної болі».

Третій етап – «Я частина невеликої, але теплої і щирої

професійної сім’ї». На цьому етапі психотерапевт почуває себе, в

основному, впевнено зі своїми клієнтами, добре розуміє

взаємозв’язок власного Я з Я професійним. Виникає потреба в

професійному спілкуванні з однодумцями. Довіра до своїх колег

допомагає справитись з нарцисичною тривогою і в разі

необхідності звертатися до них за професійною підтримкою та

допомогою. Темною стороною цього етапу є потреба зберігати

жорсткі кордони «своєї професійної сім’ї», ділити спільноту на

своїх та чужих за різними критеріями.

Четвертий етап – «Я і мої колеги і є професійна спільнота».

На цьому етапі психотерапевт може зберігати стосунки і зі своєю

професійною сім’єю, але це не обмежує його прагнення до

професійного

розвитку

і

налагодження

стосунків

з

представниками інших методів, шкіл, спільнот. Така позиція

окремих членів, а тим паче лідера «первинної професійної сім’ї»

може викликати почуття зради, або покинутості і призводити до

інтра- , та інтерпсихічних конфліктів.

П’ятий етап – «Я як професіонал є частиною

соціокультурного простору сучасності». На цьому етапі

психотерапевт в пошуку сенсу свого власного буття, починає

розширювати рамки професійної ідентичності. «Те, як

психотерапевт переймається питаннями про сенс буття, пов’язане

з його уявленнями про людську природу, з рівнем його

професіоналізму і суспільним середовищем в якому він

практикує» [8]. Разом з колегами він реалізує гуманістичну місію

своєї професії і усвідомлює свою відповідальність за майбутнє

людства [7].

72

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

Література:

1. Карикаш В. Пять вершин на жизненном пути: терапия

посредством трансформации экзистенциальной идентичности // Позитум

Украина. - №3. – 2009. – С. 11 – 22.

2. Карикаш В. Формирование базовой самоидентичности на основе

соціально-психологических моделей общества от Э.Фромма до

Н.Пезешкиана // Позитум Украина. - №6. – 2015. – С. 6 – 14.

3. Карикаш

В.

Идентичность

как

предмет

психотерапии:

дифференциальный, экзистенциальный и кросс-культуральный подходы //

Життя конфлікти і любов у транскультуральному світі / Збірник матеріалів

IX

Міжнародної

науково-практичної

конференції

з

позитивної

психотерапії Н.Пезешкіана. – Одеса, 2017. – 289 с.

4. Операционализированная психодинамическая диагностика (ОПД –

2). Руководство по диагностике и планированию терапии. – М.:

Академический проект; Культура, 2011. – 454 с.

5. Перлз Ф. Гештальт-семинары – М.: Институт Общегуманитарных

Исследований, 2015. - 352 с.

6. Эриксон Э. Идентичность: Юность и кризис; Пер. с англ. – М.:

Прогресс, 1996. - 344 с.

7. Peseschkian Hamid. The mission of Positive Psychotherapy in a

transcultural world: The societal responsibility of positive psychotherapist as

pioneers, enlighteners and bridgebuilders in today’s multi – cultural Europe /

Збірник матеріалів IX Міжнародної науково – практичної конференції з

позитивної психотерапії Н. Пезешкіана. – Одеса, 2017. – 289 с.

8. Peseschiah Nossrat. In Search of Meaning – A Psychoterapy of Small

Steps. – Springer – Verlang Berlin Heidelberg New York Tokyo, 1985. - 241 p.

9. Електронний ресурс https://www.europsyche.org/contents/13541/the-

professional-competencies-of-a-european-psychotherapist

ЖИТТЯ ПЕРЕД ОСТАННІМ ВИДИХОМ


Ковалишин Ірина Іванівна

iruna.kv@gmail.com

психолог, Тернопільська обласна лікарня «Хоспіс»

м. Тернопіль, Україна

Самосвідомість - це найбільший дар, скарб, рівне самого життя.

Саме воно робить людину людиною. Однак ціна його висока - це

біль від розуміння того, що ми смертні. Знання про те, що ми

73

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

виростемо, розквітнемо і неминуче зів’янемо і помремо, -

одвічний супутник нашого життя.

Ірвін Ялом


У нашому житті кожен з нас зустрічається із тим, що

захоплює наші емоції в пута страждань, а наше тіло перебуває в

постійному напруженні – це смертельні хвороби які вже не

піддаються лікуванню, або старші люди які знаходяться на

смертному одрі.

Поділюся своїми відчуттями бути біля вмираючої людини і

сказати, що важко, це не опише красок відчуттів. Відтінки

можуть бути самі різні в залежності біля якого хворого ти

знаходишся. Ці відчуття є нормальними, адже коли нам боляче,

відчуваємо розпач, тугу, ми сумуємо. Дуже приблизно описую

свої відчуття, будучи біля вмираючої людини, адже вони

варіюються між інтенсивністю, а також залежить у якому стані,

на якій фазі вмирання перебуває хворий. Можна побачити, як

вони перебувають в стадії люті, розпачу і торгу, сперечаються з

Богом і навіть відмовляються від нього на деякий час. Один

хворий говорив, «що в Рай не хоче, бо там знаходяться одні

ледарі і нероби, а в пеклі і компанія і робота завжди є». Також

хворі впадають у важку депресію від безпомічності. Але, якщо

поруч буде хтось рідний, який допоможе їм з любов’ю,

підтримає, просто побуде поруч, тоді є шанс, що вмираючий

може досягти стану прийняття.

Бувають випадки, що хворі передчувають свою смерть, або

у рідних появляється якесь дивне відчуття, що з рідною людиною

біда. Про це описує Носсрат Пезешкіан, коли втратив свої маму,

яка була на дев’ятому місяці вагітності, у нього було таке

відчуття, як ніби йому ножем прокололи серце, з ним

відбувалося, щось схоже на паранормальне переживання, на

надчутливість[ 4, 13].

«Життя - подвиг, - говорила мати Тереза, - вмирання -

вінець цього подвигу». Вмираючі дають нам безцінні уроки

коштовності життя. Мало бути живими - треба відчувати себе

живими.

В самий несподіваний для себе момент і ти опиняєшся

лицем до смерті.

74

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

Подивившись в безодню болі, ти не знаєш як жити, що

робити? Буває, що рідні не повідомляють про хворобу, думаючи,

що так допомагають. Ні, хворі страждають і здогадуються, або

знають і перебувають постійно ще в більшій напрузі. Вони мають

право знати.

В роботі з хворими я використовую балансну модель

Носсрата Пезешкіана, яка розглядає чотири якості життя і чотири

форми переробки конфліктів, виділяє чотири основні форми

страхів і депресій, які можуть приводити до чотирьох механізмів

втечі (в хворобу, в роботу, в самотність, в фантазії) [5].

Чотири форми переробки конфлікту:

Тіло: психосоматичні порушення, хвороби, страх болю.

Діяльність: завантаженість роботою, втома, страх невдачі,

незавершені справи.

Контакти:

соціальна

ізоляція,

соціальні

страхи,

сором’язливість, депресія.

Фантазії: надія – безнадійність, подавлені здібності уявлень,

безпорадність і страхи.

З самого початку розмови з вмираючим потрібно вилучати і

складати список важливих справ (які він зробив), ресурсних

сторін (які здібності сильні), що люблять (вони необхідні в роботі

з хворими), а також на вашу думку справ які потрібно зробити,

вирішити ( наприклад: сварка і не тільки з рідними, важлива

розмова, сповідь, справа, яку хворий може виконати тощо).

Вмираюча людина повинна завершити земні справи, але й

повинна розуміти цінність і сенс прожитого життя.

Якщо хочеться щось донести до хворого і не ранивши його,

знахідкою стануть техніки із позитивної психотерапії: притчі,

повчальні історії, позитивна ре-інтерпретація, крос-культурний підхід.

Що саме відбувається в момент вмирання? Елізабет

Кюблер-Росс описує з власних досліджень, про загальне

переживання, яке не залежить від того, хто ви - християнин або

невіруючий, воно не залежить від віку і економічного статусу.

Необхідно розуміти, що, коли ви підходите до ліжка вмираючого

батька або матері, які вже знаходяться в глибокій комі, вони

чують все, що ви говорите. І ні в якому разі не пізно вимовити:

«Мені дуже шкода», «Я тебе люблю» або те, що ви завжди хотіли

їм сказати. Для таких слів взагалі ніколи не буває пізно, навіть

75

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

після смерті, так як померлі все ще чують те, що ви говорите. Ви

завжди можете завершити «незакінчені справи», навіть якщо

вони були відкладені на десять або двадцять років, і тим самим

спокутувати свою провину, щоб потім ви змогли жити спокійно [1].

Раймонд Моуді вивчав різні випадки людей які пережили

клінічну смерть, людей які були дуже близько до фізичної смерті,

а також вмираючі які розповідали про відчуття тим, хто

знаходився біля них. Він описує, що в той момент, коли його

фізичне страждання досягає межі, він чує, як лікар визнає його

мертвим. Він чує неприємний шум, гучний дзвін або дзижчання, і

в той же час він відчуває, що рухається з великою швидкістю

крізь довгий чорний тунель. Після цього він раптово виявляє себе

поза своїм фізичним тілом, але ще в безпосередньому фізичному

оточенні, він бачить своє власне тіло на відстані, як сторонній

глядач. Він спостерігає за всім, і знаходиться в стані деякого

емоційного шоку.

Ірвін Ялом описує, що існує два стани небуття - до нашого

народження і після смерті - абсолютно однакові, але ми все ж так

боїмося другої чорної вічності і так мало думаємо про першу [6].

Тобто, інформація збігається про те, що померлий чує,

навіть тоді, коли душа покинула тіло. Якщо подумати, то до

народження в утробі матері дитина відчуває, про це пише Ялом.

Пригадую яскраво випадок з практики, коли я прощалася з

вмираючим, він був у важкому стані, перебував так мовити в

передсмертній агонії. Я зайшла глянула на нього, вигляд у нього

був жахаючий, але я все ж не задумуючись про те, що він мене

почує, чи не почує, сказала: «ти був прекрасною людиною, скоро

тобі стане легше, прощавай». Я дивилася на нього і несподівано

здригнулася, побачивши як почали швидко рухатися повіки. Саме

тоді вперше подумала, що напевно він мене почув.

Як для мене, знати різносторонні факти важливо, а у що

вірити – це вибір кожного.

У момент смерті наша свідомість проходить три фази

(Елізабет Кюблер-Росс).

Тілесна смерть подібна явищу, яке можна спостерігати при

виході метелики з кокона. Кокон разом з личинкою - це

тимчасове людське тіло. Але воно не ідентично вам, воно - лише

76

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

тимчасовий

будинок.

Як

тільки

кокон

непоправно

пошкоджується, метелик, тобто душа, звільняється.

На другому щаблі ви існуєте вже на рівні психічної енергії.

У першій фазі ви ще маєте потребу, щоб спілкуватися з

близькими. Якщо мозок, або кокон, занадто пошкоджується, у

вас, природно, більше немає безсонної свідомості. Тобто кокон

так пошкоджений, що ви вже не дихаєте, але пульс і мозкові

хвилі ще можуть бути зареєстровані, метелик знаходиться вже

зовні кокона. Це не означає, що ви вже мертві, просто кокон

більше не функціонує.

Залишаючи кокон, ви потрапляєте на другу сходинку, яка

забезпечується психічною енергією. Психічна і фізична енергія -

це дві єдині види енергії, якими людина може управляти. Як

тільки душа вийшла з тіла, ви стаєте вільним метеликом. По

описанням вище, можете чути і «бачити» що відбувається

навколо [2].

У мене завжди багато роздумів на цю тему, адже стикаюся із

цим в роботі, а також пригадую смерть сестри, тата. Вони були у

свідомості до самої смерті і чули все, що відбувається, сестра

говорила як їй погано, що відчуває, хоч очі не могла вже

відкривати. Існують мільйони явищ, які ми не в змозі пояснити.

Це не означає, що ті речі, які ми не розуміємо, не можуть бути

реальними. Та іноді можливо просто приймати, наповнювати

життя сенсами.

Носсрат Пезешкіан зазначає, що ми не можемо зрозуміти

смерть. Ми можемо тільки догадуватися, що у всьому, що

відбувається в людському житті, існує високий сенс, який нам

недоступний. Це і є наша задача - знайти відповідь на питання: в

чому складається сенс і цінність Вашого життя?

Хочу

підкреслити

важливість

технік

позитивної

психотерапії:

метафори,

притчі,

історії,

позитивна

реінтерпретація, крос-культурний підхід, балансна модель, 5-

крокова модель. За допомогою метафор, притч, можна говорити

максимально екологічно, безпечно для хворого і при цьому

донести бажане, за допомогою балансної моделі можна

зрозуміти, що з ним відбувається зараз, на що звернути увагу, 5-

крокова модель, коли є щось, що потрібно вирішити.

77

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

Література:

1. Элизабет Кюблер-Росс . Жизнь, смерть и жизнь после смерти.

Что нам извесно? — М.: Эксмо, 2012.

2. Элизабет Кюблер-Росс . О смерти и умирании.– М.:Издательство

София, 2001.– 320 с.

3. Элизабет Кюблер-Росс, Девид Кесслер . Живи сейчас! Уроки

жизни от людей, которые видели смерть. — М.: Эксмо, 2015. – 275 с.

4. Носсрат П. Все хотят на небо, но никто не хочет умирать. Журнал

«Позитум – Україна», № 5, 2013. – 6-31 с.

5. Пезешкиан Н. Позитивная семейная психотерапія: семя как

психотерапевт/Пер с англ., нем. - М.: Издательство Март, 1996. – 336 с.

6. Ялом И. Вглядываясь в солнце. Жизнь без страха смерти / Ирвин

Ялом; [пер. с англ. А. Петренко]. — М.: Эксмо, 2009. - 352 с.

ДОСВІД ПСИХОСОЦІАЛЬНОГО ОНЛАЙН-

КОНСУЛЬТУВАННЯ В УКРАЇНІ НА ПЛАТФОРМІ

IPSO-CARE


Коростій Володимир Іванович1, Поліщук Олександр Юрійович2,

Інге Місмаль3, Пендерецька Оксана Михайлівна2, Крапівнік Ганна

Олександрівна4

1Харківський національний медичний університет,

м. Харків, Україна

2 Буковинський державний медичний університет,

м. Чернівці, Україна

3 Ipso GmbH, м. Берлін, Німеччина

4 Харківський національний педагогічний університет імені

Г.С. Сковороди, м. Харків, Україна

vikorostiy@ukr.net


Впродовж останніх чотирьох років проблема внутрішньо

переміщених осіб не втратила своєї актуальності, і для України

це стало новим серйозним викликом. Серед країн з найбільшою

кількістю осіб, що вимушено покинули місце постійного

проживання, Україна займає 8-е місце у світі (2,45% із загальної

чисельності населення). З жовтня 2017 р. в Україні започатковано

реалізацію проекту "Психосоціальна допомога вимушено

переселеним особам і населенню, постраждалому від військового

78

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

конфлікту в Україні" (коротке ім’я "Let’s talk – Давай

поговоримо").

Метою проекту є надання професійних, доступних,

безкоштовних для користувачів та повністю анонімних

психосоціальних послуг в Інтернеті. Проект підтримано

німецькою неприбутковою громадською організацією IPSO за

спільною ініціативою голови IPSO Інге Місмаль та українських

фахівців з психосоціальної опіки та фінансується за рахунок

гранту Ротарі Інтернешнл.

Методи

та

матеріали:

проаналізовано

протоколи

онлайнових консультацій та спостережень. Інтерактивне

консультування може надаватись будь-якій особі, однак цільова

аудиторія охоплює людей, які в будь-який спосіб постраждали

внаслідок збройного конфлікту: ветерани, їхні сім’ї, вимушені

переселенці тощо. Консультанти - професійні психологи, які

пройшли навчання в рамках проекту. Сесії можуть проводитися

російською чи українською мовами за вибором користувача.

Результати. За період жовтень 2017 – травень 2018 рр.

зафіксовано близько 150 звернень. Ключовими та найчастішими

проблемами, з якими звертаються клієнти, є самотність, втрата

сенсу життя, страх, невпевненість, тривога, труднощі у сімейних

стосунках, зокрема, з дітьми, залежності, незадоволеність

роботою, проблеми з навчанням, психосоматичні розлади тощо.

На початку роботи частіше, ніж ми очікували, довелося

мати справу з так званими «німими» зверненнями: клієнт

реєструється, обирає консультанта, призначає час консультації,

іноді навіть проходить самодіагностику і не з’являється у мережі

в призначений час.

Безумовно, «німі» звернення мають свої причини та імовірні

передумови:

- ніхто не застрахований від форс-мажорів (зник інтернет,

виникли нагальні справи, погіршилося самопочуття, здолав сон

тощо);

- рідко, але трапляється просте хуліганство, така собі

безвідповідальна розвага;

- частіше людиною рухає цікавість: побачити, «що там

всередині», дізнатися, як це працює;

79

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

- іноді на етапі самодіагностики цікавість виявляється

задоволеною, і бажання продовжувати зникає;

- трапляється, що намір отримати допомогу – справжній, але

людина лякається і відступає в останній момент;

- в окремих випадках запис на консультацію сам по собі

виконує мінімальну терапевтичну функцію – від знання, що в

скрутній ситуації є куди звернутися, тимчасово стає легше.

Проте такі звернення «крадуть» час у консультантів та

інших потенційних клієнтів, які могли б скористатись у цей час

допомогою консультанта. По суті, інформація про можливість

отримання психосоціальної он-лайнової допомоги поширюється

переважно через соціальні мережі; отже, для запобігання

випадків реєстрації без звернення за консультацією, була

розроблена та розміщена у соцмережах інструкція з поетапним

описом процедури реєстрації та консультування, що дозволило

поступово зменшити кількість звернень без фактичних сеансів

он-лайн з консультантом з 81,8% у жовтні, 66,7% у листопаді

50% у грудні 2017 р. до 20,8% у січні 2018 р, за період лютий –

травень кількість «німих» звернень залишалась сталою та

коливалась від 15,6% до 21,8%.

Переговори

з

представниками

цільової

аудиторії,

потенційними клієнтами та консультантами висвітлили ще одну

проблему, передумови якої ще слід розглянути. Проте, вони тісно

пов’язані з ситуацією в країні (участь у бойових діях, поділ на

"Ми" та "Вони", ризик провокацій, випадки зради та особиста

помста, загроза членам сім’ї військових). Вищезазначена

проблема пов’язана з достатньо високим рівнем підозр

потенційних клієнтів (в деяких випадках на межі параноїдних

фантазій), що виявляється в страху перед можливим порушенням

конфіденційності, прослуховуванням консультації, наглядом,

реєстрацією перемовин тощо. При наданні послуг з

психологічного консультування служба проекту завжди

фокусується на високому рівні захисту даних та суворій

конфіденційності. Тим не менше, ці аргументи іноді ігноруються.

Висновки. Інтерактивне консультування - це спосіб надання

професійної, доступної, безкоштовної для користувачів та

повністю анонімної психосоціальної допомоги. На початку

реалізації проекту випадки запису на консультацію без

80

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

подальшого звернення були серйозною проблемою. Найбільш

частими питаннями, що згадуються внутрішньо переміщеними

особами та особами, що постраждали від війни, є самотність,

втрата сенсу життя, страх, невпевненість, тривога, труднощі у

сімейних стосунках, зокрема, з дітьми тощо.

ВИЗНАЧЕННЯ РОЛІ ПСИХОЕМОЦІЙНИХ РОЗЛАДІВ

В ДИЗРЕГУЛЯЦІЙНІЙ ПАТОЛОГІЇ У ХВОРИХ

З ВІДДАЛЕНИМИ НАСЛІДКАМИ ЛЕГКОЇ ЗАКРИТОЇ

ЧЕРЕПНО-МОЗКОВОЇ ТРАВМИ

Коршняк Володимир Олексійович

korshnyak.doc@gmail.com

доктор медичних наук, провідний науковий співробітник

відділу нейропсихокібернетики

ДУ «Інститут неврології, психіатрії та наркології НАМН

України»

м. Харків, Україна


Відповідно прогнозу Всесвітньої організації охорони

здоров’я (ВООЗ) до 2020 року черепно-мозкова травма (ЧМТ)

стане третьою основною причиною смертності та інвалідності у

світі, оскільки частота нових випадків ЧМТ у країнах із низьким

рівнем доходу стрімко збільшується [4].

Кожного року у світі на мільйон населення реєструється від

5000 до 7000 ЧМТ, переважна більшість із них (85–90%) – легкі

[1, 88].

У північній Америці та Європі, де частота нових випадків

нижче, ніж у більш бідних регіонах, цей показник складає 150–

300 випадків на 100 тисяч населення на рік. У клініки Європи

кожного року госпіталізують більше 2000 чоловік з легкою ЧМТ

на 100 тисяч населення, при цьому показник летальності в

медичних закладах складає в середньому 3%. У США цей

показник становить 6,2%, а інвалідність у результаті ЧМТ мають

1–2%

населення

країни.

Згідно

з

епідеміологічними

дослідженнями

за

популяційно-вибірковою

методикою

81

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

встановлено, що закриту ЧМТ отримують на рік не менше 1,2

млн. людей (4 на 1000 населення) [5, 1035].

У різних регіонах України частота ЧМТ складає від 2,3 до

6%, у середньому від 4 до 4,2%, тобто 200 тис. людей [2].

Разом із основними методами вивчення хворих із

непсихотичними розладами при віддалених наслідках (ВН) ЗЧМТ

- залишається клініко-психопатологічний метод. В усіх випадках

дані клініко-психопатологічних досліджень поєднують з

ретроспективним вивченням захворювання та медичною

документацією, й у значній кількості випадків - із

катамнестичним аналізом. Використання психопатологічного

дослідження сприяє вирішенню як диференційно-діагностичних

завдань,

так

і

виявленню

власне

психопатологічних

характеристик зміненої психічної діяльності на фоні віддалених

наслідків ЗЧМТ. Пізнавальна цінність цих методів, що базується

на структурно-динамічному підході, підтверджена низкою

методологічних досліджень і нині не викликає сумнівів.

Наслідки

легкої

ЧМТ

при

вивченні

клініко-

психопатологічних

проявів

проводять

субстратний

та

структурний аналіз, системне порівняння психопатологічних

станів, вивчають діахронічну структуру психічних розладів.

Структурно-діахронічний підхід дозволяє встановити низку

метричних параметрів непсихотичних розладів: частоти,

тривалості, порядку перебігу психопатологічної симптоматики.

Особливу увагу потрібно приділити етапності розвитку

захворювання та закономірностям динаміки психопатологічної

симптоматики. Клініко-психопатологічні методи базуються на

загальноприйнятих підходах до психіатричного обстеження

пацієнтів шляхом стандартизованого інтерв’ю із застосуванням

критеріїв МКХ-10. Метою цих методів є виявлення клінічних

факторів, котрі характеризують стан особистості, психічної

діяльності та поведінки пацієнта упродовж усього захворювання,

а також вивчення умов та причин розвитку наявних порушень.

Порушення психіки поряд з різноманітною сомато-

неврологічною симптоматикою є істотною частиною клінічної

картини ЧМТ. Вони залежать від характеру і тяжкості травми,

супутніх захворювань і ускладнень, а також від типу вищої

нервової діяльності та особливостей преморбідної особи

82

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

потерпілого. Ці порушення мають вельми велике значення для

діагнозу, визначення характеру і стадії перебігу хвороби,

призначення лікування та вибору заходів щодо соціально-

трудової реадаптації хворих. Значне розширення форм емоційної

патології в сучасній нейротравматології пов’язано зі збільшенням

числа хворих, які переживають тривалі кому і вегетативний

статус. Емоційні (як і особистісні) особливості цих хворих,

виявляються збідненими, звуженими, зниженими. Зникає

преморбідне, тонке, відповідне ситуації нюансування емоційних

переживань і їх зовнішнього виказу. Часто переважає

благодушний фон при майже повному зникненні страждальних

відтінків з настрою. З’являються не властиві хворому до ЧМТ

афекти злоби, агресивності. Але прояв навіть цих реакцій

прогностично сприятливий і хворі вже пройшли стан «емоційної

тупості».

Нами було обстежено 127 хворих з діагнозом ВН легкої

ЧМТ, віком від 25 до 40 років. Давність травми склала від 2 до 5

років. Найчастішими проявами психічних порушень при ЧМТ у

віддаленому і резидуальному періоді у обстежених хворих були

астенічні,

антено-іпохондрічні,

істеро-астенічні

і

психопатоподібні

стани

(експлозівні,

астено-експлозівні,

істероформні синдроми, тощо), а також «зниження рівня

особистості», що визначалося загальним зниженням вольових і

емоційних якостей, зниженням почуття такту, інтересів,

соціальних і трудових установок.

Тобто, можна казати про кореляційний зв’язок між

фізичним і психічним функціонуванням, яке проявляється в

зниженні емоційного фону, обмеженості до емоційної емпатії, й

як наслідок – наявність неблагополучного соціального

функціонування та якості життя хворого.

Для нормалізації психологічного стану хворих з ВН ЗЧМТ

необхідно використовувати комплексний підхід, який поєднує

методи психотерапії, рефлексотерапії, лікувальної фізкультури та

фармакотерапії. Стратегія психотерапії повинна бути направлена

на:

- усунення внутрішнього психологічного конфлікту;

- мобілізацію звичайних можливостей пацієнта, які можуть

змінити «больові відчуття», які вже стали звичними;

83

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

- навчання пацієнтів методам саморегуляції, що зменшують

інтенсивність больових відчуттів [3, 78].

У

залежності

від

характеру

психопатологічної

симптоматики вираженості мотивацій та працездатності пацієнта

для лікування можуть бути використані різні психотерапевтичні

техніки - підтримуюча психотерапія, сугестивні методики (гіпноз,

релаксація, медитація), динамічна психотерапія, групова

психотерапія, біологічно зворотний зв’язок.

Література:

1. Григорова І. А., Куфтеріна Н. С. Динаміка когнітивних змін у

хворих із наслідками закритих черепно-мозкових травм // Міжнар. неврол.

журн. - 2011. - No2 - С. 88-92.

2.Коршняк В.А., Насибуллин Б.А., Коршняк Т.В. Сравнительная

оценка церебральной гемодинамики у больных с черепно-мозговой

травмой и начальным церебральным атеросклерозом // Мед. реабилитация,

курортология, физиотерапия. - 2012. - № 2. - С. 20-22.

3. Коршняк В. О. Наслідки легкої черепно-мозкової травми

(патогенез, клініка, реабілітація): [монографія]. Харків: ФОП Лібуркіна Л.

М., 2017. 228 с.

4.Коршняк В.О. Немедикаментозне лікування цефалгічного

синдрому, обумовленого венозною дисциркуляцією, у хворих із

наслідками черепно-мозкової травми // Міжнар. неврологічнийтжурнал. -

2012. - № 8. - С. 174–178.

5. Маккавейский П.А., Золотарев Ф.Я., Кацук Л.И. Значение анализа

неспецифических активирующих влияний на кору мозга у больных с

отдаленными последствиями черепно-мозговых травм // Журн.

невропатологии и психиатрии им. С. С. Корсакова. 1981. - Т. 81, вып. 7. -

С. 1034–1038.

84

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

ІНДИВІДУАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

ХВОРИХ НА НЕПСИХОТИЧНІ ПСИХІЧНІ РОЗЛАДИ

ВНАСЛІДОК ТРАВМАТИЧНОГО УРАЖЕННЯ

ГОЛОВНОГО МОЗКУ


Коршняк Олена Володимирівна

lenkorsh@gmail.com,

к. мед. н., науковий співробітник відділу нейропсихокібернетики,

Коршняк Тетяна Василівна

tankorshnyak@gmail.com

к. мед. н., лікар-невролог, ДУ «Інститут неврології, психіатрії та

наркології Національної академії медичних наук України»,

м. Харків, Україна


Психічні стани людини характеризуються цілісністю,

рухливістю і відносною стійкістю, взаємозв’язком з психічними

процесами і властивостями особистості, індивідуальним

своєрідністю і типовістю, крайнім різноманіттям, полярністю [1,

107].

У

хворих

з

соматичними

захворюваннями

може

спостерігатися

широке

коло

психічних

порушень

як

невротичного, так і психотичного або субпсихотичного рівнів.

Однією з найбільш частих причин встановлення динамічного

психіатричного спостереження у осіб з екзогенно-органічними

захворюваннями головного мозку є психопатологічні наслідки

черепно-мозкової травми (ЧМТ).

Як показує статистика, в середньому у двох хворих з трьох

(50-80% спостережень), що мали в анамнезі ЗЧМТ, через різний

час проявляються віддалені наслідки в різних клінічних

варіантах, що протікають з частими станами декомпенсації,

тимчасової

непрацездатності,

нерідко

з

подальшою

інвалідизацією. Таким чином, ЗЧМТ є не тільки медичною, а й

соціальною проблемою [2, 94].

Травматична

хвороба,

як

і

будь-який

інший

патофізіологічний процес, супроводжується десинхронізацією

параметрів гомеостазу в організмі людини. Ще у 1936р.

канадський вчений Ганс Сельє (H. Selye), у своїй концепції

стресу, встановив, що різні фізіологічні стани, не дивлячись на

85

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

різноманіття їх проявів обумовлених специфікою дії конкретних

чинників, мають типову неспецифічну реакцію, і можуть

викликати стереотипну неспецифічну відповідь організму у

вигляді стимуляції кори надниркових залоз та атрофії тимо-

лімфатичного апарату, тощо [3, 14].

Непсихотичні розлади характеризуються неврозоподібною

симптоматикою у вигляді псевдоастенічної, неврастеноподібної,

антено-іпохондричної,

антено-депресивної,

астенофобічної,

дисфоричної симптоматики, тощо. Ці розлади безперервно

поглиблюються або мають хвилеподібний перебіг.

Метою даного дослідження було вивчення індивідуально-

психологічних особливостей та порушення психоемоційної сфери

у хворих зі струсом (СГМ) і забиттям головного мозку (ЗГМ)

легкого ступеня у віддаленому періоді ЗЧМТ. За для досягнення

поставленої мети було обстежено 120 хворих. Отримані основні

клінічні психопатологічні та неврологічні синдроми відповідали

наступним рубрикам МКХ-10, а саме: F 06.32 – депресивний

розлад органічного ґенезу, F 06.36 - непсихотичний депресивний

розлад органічної природи, F 06.37 - непсихотичний змішаний

розлад органічної природи, F 07.2 - посткомоційний синдром, F

07.9 - органічний розлад особистості та поведінки, обумовлений

хворобою, пошкодженням чи дисфункцією головного мозку,

неуточнений (органічний психосиндром).

Досліджені індивідуально-психологічні особливості хворих

з ЗЧМТ показали наступні результати: для хворих зі СГМ в

особистісному профілі були притаманні демонстративність,

педантичність, збудливість і екзальтованість, та виразний індекс

агресивності. В той час як для хворих із ЗГМ - гіпертимність,

тривожність, циклотимність, та виразний індекс ворожості.

Таким чином, за допомогою проведеного факторного

аналізу було визначено, що для хворих зі СГМ характерні

наступні компоненти: стан емоційної сфери (рівень особистісної

тривожності) та тип ставлення до хвороби «дисфоричного

типу», а сформована модель «збудливо-агресивної поведінки»

підкреслює нестабільність емоційної сфери та зниження їх

працездатності. Для групи хворих із ЗГМ визначені наступні

компоненти: рівень депресії, індекс ворожості, шкала

циклотимності та тип ставлення до хвороби «неврастенічного

86

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

типу», тобто дана «нестабільно-ворожа» модель поведінки

вказувала на нестійкість у самооцінки та критичності до свого

стану здоров’я, що формувала ірраціональну внутрішню картину

захворювання

з

подальшим

порушенням

соціального

функціонування.

Література:

1. Козлов Н. И. Психологос. Энциклопедия практической

психологии. - Эксмо, 2015 г. – 752 с.

2. Коршняк О. В. Показники якості життя у хворих з

непсихотичними психічними розладами у віддаленому періоді закритої

черепно-мозкової травми. Український журнал «Чоловіче здоров’я,

гендерна та психосоматична медицина». - №2 (04). – 2016. – С. 94.

3. Наугольник Л. Б. Психологія стресу: підручник /

Л. Б. Наугольник. – Львів: Львівський державний університет внутрішніх

справ, 2015. – 324 с.


ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ СИМПТОМІВ

РОЗЛАДІВ ХАРЧОВОЇ ПОВЕДІНКИ З ПОЗИЦІЇ

ГЕШТАЛЬТ-ТЕРАПІЇ


Лазаренко Ольга Володимирівна

lazarenkolga@gmail.com

К. псих. н, психолог, гештальт-терапевт,

«Інститут психосоціальних досліджень і розвитку особистості»,

ГО «Центр психології та психотерапії»

м. Луцьк, Україна


Актуальність дослідження полягає в тому, що нервова

анорексія та інші розлади харчової поведінки є складними

стосовно ранньої діагностики і звернення за допомогою, а також

щодо результатів психотерапії та стійкої ремісії. Ці захворювання

становлять загрозу для фізичного і психологічного здоров’я

багатьох неповнолітніх юнаків та дівчат, довгий час

залишаючись непоміченими для оточення. Той факт, що нервова

анорексія залишається захворюванням із найвищим показником

смертності (що становить за різними даними близько 20-30%),

навіть при проведенні лікування, змушує нас уважніше

досліджувати симптоми, їхнє значення та походження.

87

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

Однією із центральних ідей в гештальт-терапії є ідея

кордону контакту, де виникає досвід. Також Ф. Перлз акцентував

на тому, що процес організації такого досвіду веде або до

творчого пристосування, або до переривань, стереотипів чи

почуття тривоги. Важливість теоретичних положень про

співвідношення фігури і фону, концентрація на інтерпретації

цілісності чи розщепленності фігури в рамках актуальної ситуації

важко переоцінити [2, с.36].

Через положення про феноменологічність, діалогічність та

перевагу досвіду над раціоналізацією, значення певних

психопатологічних рис, симптомів у порушеннях харчової

поведінки залишається не достатньо вивченими з позиції

гештальт-підходу.

МКХ-10 (Міжнародна класифікація хвороб) серед інших дає

наступні визначення симптомів нервової анорексії (F.50.0) та

нервової булімії (F.50.2): «хворі сприймають себе як занадто

товстих, є нав’язливий страх розтовстіти, в результаті чого

хворий вважає допустимим для себе лише дуже низьку вагу» [1,

с.355]. DSM-5 серед інших критеріїв нервової анорексії виділяє:

інтенсивний страх набрати вагу і надмірний вплив ваги та форми

тіла на самооцінку [6].

Серед причин, які виділяє «Альянс переживання харчових

порушень», зокрема, є сукупність біологічних, соціальних,

психологічних та міжособистісних факторів. Гештальт-терапія

може впливати на вищезгадані наслідки відповідно до цих

психосоціальних причин чи міжособистісних особливостей у

стосунках.

У своєму аналізі симптомів порушень харчової поведінки

ми

спираємося

на

визначення

Йонтефа

здорового

функціонування організму. На його думку, в здоровому

функціонуванні фігура змінюється в залежності від того, що

необхідно, тобто вона зміщується на інший фокус, коли потреба

задоволена чи коли вона подавляється більш невідкладною

потребою. Здорове функціонування включає в себе креативне

пристосування [5, с. 148].

В розумінні симптомів порушень харчової поведінки

важливо враховувати процесуальність у відношенні ідентифікації

та відчуження, які називаються «ego-функцією» self. На думку

88

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

П. Філіппсона, питання гештальт-терапії пов’язане з тим, чи

підтримується можливість вибору, чи людина відмовляється від

нього. Тоді починається процес, який гештальт-теорія називає

«втратою ego-функції» і пов’язує з неврозом чи нездоровим

функціонуванням [4, с. 35].

Цікавим з цього погляду видається феномен розщеплення чи

дисоціації між реальним своїм «Я» та ідеальним «Я» - тобто тим,

ким хотілось би бути, і подальшого нав’язливого страху, який

згадується у вищезгаданих класифікаторах як один із симптомів

при порушеннях харчової поведінки.

Часто це пов’язується із приписуванням реальному «Я»

характеристик зовнішнього негативного тілесного образу:

товстого, незграбного, відразливого тощо. Також ідеальному «Я»

приписуються ідеалістичні характеристики, які поєднують

ідеалізовані, нереалістичні зовнішні риси: надзвичайна тілесна

худоба, певні спортивні обриси тіла тощо.

Відчуження свого власного реального «Я», включаючи

тілесні відчуття та емоції, почуття, відбувається поступово, а не

так, як, наприклад, в ситуації гострого стресу чи в перебігу

психотравми. Через поступове зменшення кордону контакту і

гнучкості у пристосуванні до міжособистісних мікросоціальних

ситуацій пацієнтам важко може бути відчути втрату ego-функції і

почати її відновлення.

В пацієнтів із нервовою анорексією чи нервовою булімією

відчуження реального «Я» не є власне вибором, здоровим,

креативним пристосуванням до ситуації, а вимушеним актом

підкорення і реалізації цілого спектру суперечностей та потреб.

За гештальт-теорією, фігура формується в фоні, і

виділяється з нього. А self знаходиться в постійному контакті з

полем [3, с.31]. Важливим питанням для подальшого дослідження

може бути означення того, як саме формується фігура

нав’язливого страху потовстішати і бажання мати знижену вагу.

Для

цього

ми

повинні

знати,

що

емоційно

поле

внутрішньосімейних стосунків є збідненим або насиченим

негативними емоціями, які дуже часто переростають в афективні

прояви (ненависть, лють, жах, огида). За статистикою досить

багато клієнтів із порушенням харчової поведінки пережили

фізичне, сексуальне чи емоційне насилля з боку своїх близьких.

89

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

Емоційне насилля часто носить характер подвійних послань, які

отримує дитина. Коли багато функціональної турботи

називається любов’ю і також існує певна зневага до

психологічних кордонів дитини. Натомість поле як простір

спілкування і контакту насичене ідеями про нереалістичні тілесні

риси (своїх чи інших людей).

Дуже часто реальному «Я» приписуються характеристики,

які не є реалістичними, а викривленими, інтроектованими

уявленнями із навколишнього середовища. На фоні підвищеної

агресії та протиріч, які неможливо розв’язати у спілкуванні,

контакті з батьками та ровесниками, розвивається механізм

нарцисичної ретрофлексії як один із способів переривання

контакту. Агресія перетворюється в аутоагресію, і фігура, таким

чином, не може виділитися із насиченого злістю і неприйняттям

фону. В такому контакті агресія, яка спрямована на підтримку

здорового балансу саморегуляції організму (на токсичні непрямі

послання про тілесне неприйняття і те, що схвалення потрібно

заслужити, на емоційну байдужість і нечутливість до потреб

тощо), не має точки застосування.

В такому випадку стратегія гештальт-терапевта може

полягати не тільки в тому, щоб посилювати усвідомлення

інтроектованих викривлених уявлень про себе, а також насичення

фону, збільшення взаємозв’язків – тілесних, емоційних відгуків

на фон і усвідомлення свого сприйняття фону.

Ідеальне «Я» у клієнтів із порушеннями харчової поведінки

насичене ідеалізованими, нереалістичними фантазіями про

власну красу, щастя, славу чи успіх. Ця проективна частина

власного «Я» зосереджується лише в певному тілесному образі,

локалізується через нього. У символічному значення клієнти із

малим кордоном контакту, відсторонені і девалідизуючі своє

оточення прагнуть маніпулювати іншими, оскільки раніше в

проявах своєї аутентичності вони отримували дуже болючі

почуття від неприйняття і відторгнення. Із клінічних

спостережень за історіями життя клієнтів із порушеннями образу

тіла чи харчової поведінки можна стверджувати, що деякі з них і

не мали досвіду переживання власної аутентичності і довгий час

відчували внутрішній хаос, розгубленість у своїх почуттях та

точках дотику із оточенням, а також дисоціацію і відчуження

90

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

реальних своїх емоцій та психологічних потреб. Образ того, як

ставляться до них інші люди, коли вони досягнуть цього

ідеального образу може не бути присутній у їхніх думках. Адже

відчуття страху перед вразливістю стосовно оцінок інших і таким

чином залежності від них може бути настільки сильним, що такі

фантазії не допускаються, хоч вони можуть бути присутніми в

фоні.

Виходячи з вищеописаного, робота з феноменологією мрій,

фантазій про ідеальне «Я» може бути конгруентною ідеям

гештальт-терапії про те, що дослідження фантазій клієнта

приводить до усвідомлення незадоволених потреб та відповідно –

формування фігур-гештальтів. Коли гештальт-терапевт допомагає

насичувати фон і в ньому з’являються інші люди, їхня оцінка,

ставлення, кордон контакту може змінюватися і ставати

гнучкішим. Це місце для розширення усвідомлення досвіду і

ментальної обробки ідеалізованих інтроектів та їхнього

справжнього значення для зростання, розвитку та життєвої історії

кожної окремої людини.

Отже, можна стверджувати, що симптоми порушення

харчової поведінки, зокрема нав’язливий страх потовстішати і

бажання мати низьку вагу чи певну тілесну форму, є результатом

порушення ego-функції self, яка полягає в збоях процесу

ідентифікації та відчуження через неможливість сприймати і

реалістично відображати фон. Ці причини в свою чергу

призводять до того, що порушується процес саморегуляції, і

ретрофлексія

стає

способом

переривання

контакту,

перешкоджаючи зростанню і цілісності.

Література:

1. Международная статистическая класификация болезней и

проблем, связанных со здоровьем. 10-й пересмотр //Каталогизация

публикаций. Библиотечная служба ВОЗ. – 1995. – Т. 1. – Ч. 1. – 698 с.

2. Перлз

Ф. Теория гештальт-терапии. – М.: Институт

Общегуманитарных исследований, 2004. – 384 с.

3. Сименс Х. Практическое руководство для Гештальт-терапевтов.

Пер. Голландського – СПб.: «Издательство Пирожкова», 2008. – 168 с.

4. Филиппсон П. Self в отношениях. – М.: «Добросвет»,

«Издательство «КДУ», 2014. – 272 с.

91

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

5. Yontef G / G. M. Yontef. Awareness, Dialogue and Process: Essays

on Gestalt therapy. – The Gestalt Journal Press, - New York. – 1993 – P.148-

149.

6. Diagnostic and statistical manual of mental disorders : DSM-5. —5th

ed. - Library of Congress Cataloging-in-Publication Data, American Psychiatric

Association. – 2013. – 920 p.


МУЗИЧНА ІМПРОВІЗАЦІЯ – «VIA REGIA» ДО

НЕСВІДОМОГО


Львов Олександр Олегович

alexlvoff@gmail.com

психолог відділення кризових станів лікувально-реабілітаційне

№ 31, КЗ ЛОР Львівської обласної клінічної психіатричної

лікарні, м. Львів, Україна


«Музична терапія – це усвідомлене і сплановане лікування

людей з фізичними, психічними, інтелектуальними і соціальними

розладами та зі станами страждання. Її метою є пом’якшення або

усунення симптомів, зміни у хворобливих установках і проявах

поведінки та підтримання чи відновлення здоров’я. Лікування

музичною терапією відбувається в рамках терапевтичного

стосунку. Музикотерапія тісно пов’язана з іншими суміжними

науковими дисциплінами, такими як психотерапія, психологія,

медицина, музикознавство та педагогіка». Так визначає

музикотерапію

Австрійська

професійна

асоціація

музикотерапевтів. Виходячи з потреб пацієнта, ця концепція

однаково орієнтована на дефіцити, розлади та проблеми

особистості, а також, компетенції та ресурси.

Чому ж музика настільки значуща для людини і має такий

вплив? Остаточних відповідей у науковців немає. Природа

людської прихильності музиці важко піддається поясненню.

Наприклад, Ч. Дарвін був цим здивований цим явищем, він

писав: «Ні задоволення, ні здатність до твору послідовності

музичних звуків не є умовами, в будь-якій мірі корисними для

людини ... їх слід віднести до числа найбільш таємничих

властивостей, дарованих нашого виду». «Музика є найвищою

92

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

таємницею наук про людину, над якою вони б’ються і яка

зберігає ключ від їх прогресу». К. Леві-Стросс.

Само створення музики та використання її в лікувальних

цілях та ритуалах має глибоке коріння. Більше 40 тис. років тому

наші предки вже використовували та виготовляли флейти та

різноманітні ударні інструменти. Наприклад, неандертальська

флейта з Дівье Бабі - артефакт первісної епохи, вона являє собою

найдавніший з відомих на даний момент музичних інструментів.

Вік знахідки оцінюється приблизно в 43 тис. років тому.

В останні роки, почали з’являтися дані про те, де і яким

чином відбувається переробка музичної інформації. Вивчення

пацієнтів з черепно-мозковими травмами та дослідження

здорових людей сучасними методами нейровізуалізації привели

вчених до несподіваного висновку: в головному мозку людини

немає спеціалізованого центру музики. В її переробці беруть

участь численні області, розосереджені по всьому мозку, в тому

числі і ті, що зазвичай задіяні в інших формах пізнавальної

діяльності. Розміри активних зон варіюють залежно від

індивідуального досвіду і музичної підготовки людини. Наше

вухо має найменшою кількістю сенсорних клітин в порівнянні з

іншими органами чуття, але наші психічні реакції на музику

відрізняються неймовірною пластичністю, тому що навіть

короткочасне навчання здатне змінити характер переробки

мозком «музичних входів».

Коли ми слухаємо музику, головний мозок реагує на неї

активізацією кількох областей за межами слуховий кори,

включаючи ті, які зазвичай беруть участь у інших формах

розумової діяльності. На переробку музичної інформації впливає

зоровий, дотиковий і емоційний досвід людини. Слухання музики

включає не тільки механізми сприйняття звуку і центри емоцій, а

й моторні центри мозку, відповідальні за рухи тіла і роботу

м’язів. «Ми слухаємо музику нашими м’язами», - писав Ф.

Ніцше. Наші обличчя і пози відображають розвиток мелодії і

ритму, так само як думки і почуття, викликані подіями життя.

Музика дає людині можливість вступити у життєво

важливий контакт з важкодоступними рівнями існування. І тут є

93

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

важлива умова: будь-яке судження про музику досягається

музичним досвідом. Відчувати та «переживати» музику - означає

бути спільником у ній, бути причетним. Форми музичного

поведінки, думається, діють настільки ефективно, тому що вони

несвідомі і здаються закладеними в самій природі музики.

В активній музичній терапії імпровізацію інколи називають

«Via regia». Автором цього поняття є З. Фройд («Тлумачення

сновидінь»), який називав сновидіння «королівським шляхом» до

несвідомого. Різні аспекти музичних інтеракцій підсилюють дане

формулювання:

Музика має здатність виражати увесь спектр людських

почуттів і настроїв; вона є віддзеркаленням стану тіла та душі.

Тілесна та духовна здатність до резонансу дозволяє

нам сприймати відчуття та стани людини, яка імпровізує,

включно із її несвідомими та підсвідомими меседжами.

Активне вираження шляхом музичної імпровізації дає

можливість учасникам вступити в контакт і відкриває простір для

переживання та свідомого конструювання стосунків.

Якщо ми виходимо з того, що здатність до символізації

немовляти чи малої дитини досягає певного рівня ефективності

лиш на другому році життя, і це кардинально змінює його

переживання (Stern 1986, Lichtenberg 1983), то ми також можемо

припускати те, що у кожної людині – у час до цієї межі, яка, утім,

є нечіткою – на основі до-символічного режиму формування

досвіду, накопичується та асимілюється вкрай величезний

потенціал переживань, який не підпорядковується жодній прямій

чи опосередкованій символізації.

Якщо підсумовувати, то це значить, що зміст та зразки, які

залишились у довербальний час поза межами омніпотентного

досвіду у розумінні Д. Віннікота, не можуть застосовуватися для

формування структури самості людини. Цей зміст та зразки

формують ядро нашого несвідомого. І якщо цей зміст пізніше

долучається до формування структур самості, то можемо

говорити про перетворення несвідомого на свідоме. Мова йде

певною мірою про пізнішу символізацію так званого

довербального досвіду. Отже те пережите, що було включено до

94

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

омніпотентного досвіду (тобто того, який стосується власної

особи) і таке пережите, яке з огляду на свій травматичний

потенціал, було вимушено відторгнуте омніпотентним досвідом.

У музичній терапії, а це означає у роботі з клієнтами, ми

посилаємось здебільшого на долю цих травматичних – і тому

більш-менш виключених із омніпотентного досвіду

довербальних переживань. До того ж ще є одне суттєве

розмежування, а саме між вираженням і трансформацією.

Таким чином, ми знову повертаємось до Фройда і

психоаналізу, і приходимо до первинного і вторинного

інтрапсихічних процесів, які – як ми вважаємо – обидва

однаковою мірою є частиною будь-якої музичної імпровізації,

причому як синхронно, так і з часовою затримкою, маючи

почергово різний ефект.

«Музика безумовно пов’язана з колективним несвідомим, як

і драма; це очевидно, наприклад, у Вагнера. Музика деяким

чином висловлює рух почуттів (або емоційних цінностей),

пов’язаних з несвідомими процесами. Природа відбувається в

колективному несвідомому архетипі, і архетипи завжди мають

нумінозну якість, яка виражається в емоційному стресі. Музика

виражає в звуках те, що фантазії і бачення висловлюють в

візуальних образах. Я не музикант і не зможу розвинути ці ідеї

детально. Можу тільки звернути вашу увагу на той факт, що

музика представляє рух, розвиток і перетворення мотивів

колективного несвідомого» К. Г. Юнг.

Література:

1. Апрелева В.А. Мифотворчество в аспекте онтологического

обоснования музыки как культуры // Серия “Symposium”, Формирование

дисциплинарного пространства культурологии. , Выпуск 11 / Материалы

научно-методической конференции. 16 января 2001 г. Санкт-Петербург

Санкт-Петербург : Санкт-Петербургское философское общество, 2001.

2. Леви-Строс Клод. Мифологики. В 4-х тт. Том 1. Сырое и

приготовленное. М.; СПб.: Университетская книга, 1999. — 406 с. —

(Книга света)

ISBN 5-7914-0042-Х, ISBN 5-7914-0023-3 (Книга света).

3. Львов

О.О, Н. Жабко Н.В Музична психодрама та

музикотерапевтичні розстановки. Інтеграція музикотерапії, психодрами,

арт-терапії та інших технік, як спосіб саморозкриття. [Електронний

95

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

ресурс]:

[http://arttherapy.usplviv.com/].

Режим

доступу:

http://arttherapy.usplviv.com/index.php/publikatsii

(дата

звернення

14.05.2017).

4. Оберегельсбахер Доротеа, Шторц Доротеє. Первинний і

вторинний процеси у музикотерапевтичній трансформації. Музикотерапія

в Україні. Випуск 1. [Текст ]: зб. статей/ [пер. з нім. Галина Котовські,

Костянтин Поліщук]; [заг. ред. Львова Олександра, Вознесенської

Олени];– Львів : ПП «Видавництво «БОНА», 2018. − 76 с. ISBN 978-966-

2626-72-8

5. Эрнст Курт. – Москва; Минск // Психология музыки и

музыкальных способностей: хрестоматия / Ред. А.Е. Тарас. – Москва : АСТ

; Минск : Харвест, 2005. – С. 617-697. ББК 88.4

6. Уэйнбергер Норман. Музыка и мозг, "В МИРЕ НАУКИ" № 2,

Нейробиология, февраль 2005.


ЕМОЦІЙНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ЯК ПОКАЗНИК

ЦІЛІСНОГО РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ

СУЧАСНОГО ЛІКАРЯ


Любіна Любов Анатоліївна

liubina.liubov@bsmu.edu.ua

к. психол. н., старший викладач кафедри психології та філософії

Вищий державний навчальний заклад України

«Буковинський державний медичний університет»,

м. Чернівці, Україна


Сучасний етап розвитку суспільства висуває нові вимоги до

особистісного та професійного розвитку фахівців, де проблема

компетентності у розумінні та вираженні емоцій постає досить

гостро. Відомо, що заборона на вираження емоцій призводить до

їх витіснення із свідомості та детермінує розвиток алекситимії.

Саме тому, для сучасного суспільства характерним є збільшення

кількості людей з невротичною симптоматикою. Вирішенню

проблеми емоційних та психосоматичних розладів, на нашу

думку, сприятиме цілеспрямована робота по розвитку емоційної

обізнаності, емоційної культури, тобто тих властивостей, які в

сучасних дослідженнях визначають як емоційний інтелект та

емоційна компетентність.

96

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

Формування емоційної компетентності як вагомої наукової

проблеми у психології особистісного становлення майбутнього

лікаря у сучасних наукових доробках розглядається в контексті

компетентнісного

підходу

та

потребує

обґрунтування

інтегрованої моделі та удосконалення змісту, структури, форм і

методів професійної підготовки студентів до виконання

лікарської діяльності, визначення психолого-педагогічних умов

підвищення їх професійної компетентності.

Згідно з концепцією компетентнісного підходу кожен вид

професійної діяльності вимагає наявності певним компетенцій,

що забезпечують ефективну реалізацію саме цієї професійної

діяльності суб’єктом праці. У контексті досліджуваної

проблематики емоційна компетентність майбутнього лікаря

полягає у його усвідомленій готовності до реалізації емоційних

компетенцій,

необхідних

для

ефективного

здійснення

професійної діяльності та вирішення соціальних завдань.

Уміння сприйняти почуття іншої людини як власні,

здатність до емоційного відгуку є необхідним компонентом

спілкування, специфічним засобом взаємопізнання, особливо в

системі соціономічних професій. Як свідчить практика, емоції

відіграють важливу роль у професії лікаря, і від компетентності в

цій сфері залежить успішність його професійної діяльності. З

огляду на вищезазначене, підвищення рівня емоційної

компетентності майбутніх фахівців, зокрема лікарів-психологів, є

важливим завданням сучасної медичної освіти, актуальним не

лише для професійного становлення, а й особистісного розвитку.

Мета роботи полягає у дослідженні сутності поняття

емоційної компетентності особистості, аналізі та теоретичному

обґрунтуванні соціальної значущості феномену емоційної

компетентності як інтегральної якості особистості сучасного

лікаря.

Дослідженню феноменів «емоційної компетентності» та

«емоційного інтелекту» присвячено праці багатьох видатних

науковців як в Україні так і за її межами, зокрема І. М. Андрєєвої

[1], Р. Бар-Он [5], Д. Гоулмана [2], [3], Дж. Мейера [6], О.

Філатової [4] та ін.

Аналіз літературних джерел, дозволяє стверджувати, що

емоційна компетентність є важливим чинником професійного

97

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

становлення майбутніх фахівців високий рівень якої є

передумовою успіху в професіях, пов’язаних з інтенсивною

взаємодією з іншими людьми. В свою чергу, емоційна

компетентність лікаря містить такі особистісні властивості

фахівця: чуйність, врівноваженість, рефлексію, емпатію,

толерантність тощо.

Емоційна

компетентність

передбачає

цілісний

та

прогресивний розвиток емоційної сфери особистості і

представляє собою набір знань, вмінь та навичок, які дозволяють

адекватно діяти на основі обробки всієї емоційної інформації [2],

[3]. ЕК збагачує досвід особистості, сприяє швидкому аналізу

емоціогенних ситуацій. ЕК – здатність діяти із внутрішнім світом

своїх почуттів та бажань; або як здібність особистості

здійснювати оптимальну координацію між емоціями та

цілеспрямованою поведінкою.

Д. Гоулман [2], дослідник який одним з перших досліджував

проблему емоційної компетентності та емоційного інтелекту,

тлумачить поняття емоційної компетентності як здатність

усвідомлювати і визнавати власні почуття, а також почуття інших

людей для самомотивації та управління власними емоціями і в

стосунках з іншими. Згідно з даними його досліджень емоційна

компетентність (далі – ЕК) містить: особистісну компетентність

(розуміння себе, саморегуляція та мотивація) і соціальну

компетентність (емпатія та соціальні навички).

К. Саарні розглядає емоційну компетентність як набір з

восьми видів здібностей чи вмінь [1, с.81]:

1. усвідомлення власних емоційних станів;

2. здатність розрізняти емоції інших;

3. здатність використовувати словник емоцій та форми їх

вираження, характерні для даної культури;

4. здібність симпатичного та емфатичного включення в

переживання інших людей;

5. здібність розуміти, що внутрішній емоційний стан не

обов’язково відповідає зовнішньому прояву як у самого індивіда,

так і у інших людей;

6. здібність

справлятися

зі

своїми

негативними

переживаннями;

98

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

7. усвідомлення

того, що структура та характер

взаємовідносин в певній мірі визначається тим, як емоції

виражаються у взаємовідносинах;

8. здібність бути емоційно адекватним, тобто приймати

власні емоції.

Отож, до сфери емоційних компетентностей особистості

фахівця (лікаря), його професійно значущих та системних

властивостей особистості належать навички рефлексії та

саморегуляції, оптимальний рівень емпатії та експресивності, а

також

захопленість

своєю

справою,

щирість,

спокій,

врівноваженість, емоційна стабільність.

Таким чином, емоційна компетентність, передбачає цілісний

та прогресивний розвиток емоційної сфери особистості і

представляє собою набір знань, вмінь та навичок, які дозволяють

адекватно діяти на основі обробки всієї емоційної інформації.

Емоційна

компетентність

збагачує

досвід

особистості

майбутнього фахівця з медицини, сприяє швидкому аналізу

емоціогенних ситуацій.

Саме тому, емоційна компетентність може і повинна

виступати аспектом спеціального тренування в практиці

підготовки сучасних лікарів, адже орієнтація у власному

емоційному світі, а отже, і адекватна поведінка дозволяє

гармонійно взаємодіяти в професійному середовищі та з

навколишнім світом.

Література:

1. Андреева И. Н. Азбука эмоционального интеллекта. Санкт-

Петербург : «БХВ-Петербург», 2012. 288 с.

2. Гоулман Д. Эмоциональный интеллект. пер. с англ. А. П.

Исаевой. Москва : АСТ : Москва : Хранитель, 2008. – 478 с.

3. Гоулман Д., Бояцис Р., Макки Э. Эмоциональное лидерство :

Искусство управления людьми на основе эмоционального интеллекта. пер.

с англ. Москва: Альбина Бизнес Бук, 2008. 301 с.

4. Филатова О. Эмоциональний интелект как показатель целостного

развития личности. Персонал. № 5, 2000. 243 с.

5. Bar-On, R. The Bar-On Emotional Quotient Inventory (EQ-i):

Rationale, description, and summary of psychometric properties. In Glenn Geher

(Ed.), Measuring emotional intelligence : Common ground and controversy.

Hauppauge, NY: Nova Science Publishers, 2004. pp. 111–142.

6. Mayer J.D. The intelligence of emotional intelligence. Intelligence.

NY., 1993. pp. 433–442.

99

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

УКРАЇНСЬКИЙ СИНДРОМ: ОСОБЛИВОСТІ

ПЕСИХОТЕРАПІЇ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ


Матяш Михайло Миколайович

drmatiash@gmail.com

д. мед. н., професор, зав. кафедри загальної і медичної психології

Національного медичного університету імені О.О. Богомольця,

м. Київ, Україна


У результаті психологічного дослідження та застосування

методів групової психотерапії 108 пацієнтів, що страждали на

наслідки перенесеної міно-вибухової закритої черепно-мозкової

травми (МВ ЗЧМТ) та посттравматичний стресовий розлад

(ПТСР), відзначена позитивна динаміка психологічного стану.

Бойові дії на Сході України проходять з використанням

противником сучасної бойової зброї - мін, гранат, реактивних

боєприпасів. В наш час контузійно – комоційний механізм дії

сучасної мінно – вибухової травми набагато зріс по свої

вражаючій силі.

Результатом впливу на людину травматичної ситуації є

зміни в когнітивній, емоційній, поведінковій сферах психічної

діяльності

особистості.

Згідно

сучасним

психологічним

дослідженням особистості в різних, в тому числі травматичних

ситуаціях, формуючі поведінку характеристики - це її

індивідуально-психологічні

особливості,

система

потреб,

мотивів, інтересів, розуміння себе.

Завдяки лікуванню в психотерапевтичній групі, яка має

задачу

стати

безпечним,

комфортним,

підтримуючим

середовищем, досягається відчуття спільності цілей, розуміння

власної цінності. На відміну від індивідуальної терапії,

терапевтичні групи мають властивість – через взаємодію

учасників групи, чинити взаємний психотерапевтичний вплив.

Мета дослідження. Аналіз виникнення невротичних

розладів у пацієнтів з МВ ЗЧМТ та ПТСР з позиції

патогенетичної

концепції

неврозів.

Вивчення

динаміки

неврологічних та психологічних особливостей у пацієнтів з МВ

ЗЧМТ та ПТСР під впливом комплексних реабілітаційних

заходів з використанням методів групової психотерапії.

100

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

На базі центру функціональної неврології Київської

обласної клінічної лікарні, Українського державного медико-

соціального центру ветеранів війни нами для обстеження і

проведення лікування було відібрано108 пацієнтів – учасників

бойових дій з МВ ЗЧМТ та ПТСР (106 чоловіків та 2 жінки) віком

від 20 до 42 років. До та після лікування всім пацієнтам

проводили клініко-неврологічне дослідження і психологічне

тестування.

Відповідно психології відносин, на якій заснована

патогенетична концепція неврозів В.Н.Мясищева, невротичний

конфлікт й порушення значимих відносин особистості, є одним з

головних причин у виникненні неврозу. Згідно цієї теорії,

виділяють три типи невротичних конфліктів: неврастенічний,

істеричний,

обсесивно-психастенічний.

При

цьому

не

обов’язковим є прямий взаємозв’язок з характерологічним типом

особистості і типом невротичного конфлікту.

В результаті проведеного психологічного дослідження

пацієнтів з МВ ЗЧМТ та ПТСР, виявлені основні невротичні

розлади: астенічний симптомокомплекс – у 42 пацієнтів (38,1%);

тривожно-фобічний – у 19 пацієнтів (26,7%); істероформний – у 8

пацієнтів (11,3%); депресивний – у 17 пацієнтів (23,9%).

Наслідком впливу на особистість МВ ЗЧМТ та ПТСР, як

двох коморбідних патологічних процесів, є формування процесів

адаптації – дезадаптації, та призводить до патологічних змін у

психологічному й соматичному стані пацієнтів, що має значення

в прийнятті рішень щодо вибору тактичних напрямків, для

призначення діагностичних та терапевних дій для реабілітації

учасників АТО. Тому нами був обраний комплексний підхід до

лікування пацієнтів, який сприяє зростанню ролі і підвищенню

ефективності психотерапевтичного впливу. При призначенні

медикаментозного

лікування,

враховуючи

наявність

різноманітної супутньої соматичної патології, різноманітність

змін, проявів і плину МВ ЗЧМТ та ПТСР, пацієнтам була

проведена комплексна терапія лікарськими засобами (ноотропи,

судинні препарати, знеболювальні, венотоніки, полівітаміни з

мікроелементами). В ряду випадків у зв’язку з больовим

синдромом призначались знеболюючі, також при необхідності

застосовували

протитривожні,

снодійні

препарати

та

101

Актуальні питання психотерапії та психології. Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції з міжнародною участю

Актуальні питання психотерапії та психології. Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції з міжнародною участю

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

антидепресанти. У зв’язку з частою алкогольною залежністю в

учасників бойових дій, знадобилась медикаментозна корекція

станів, обтяжених вживанням алкогольних напоїв. Також в

лікуванні

була

використана

рефлексотерапія

(класична

акупунктура, аурікулотерапія, електроакупунктура).

У психотерапевтичній роботі з групою нами був

використаний метод включеного спостереження – це якісний

метод дослідження. Де терапевт, як дослідник може виступати в

двох ролях:

учасник в якості спостерігача (англ. insider)

спостерігач як учасник (англ. neutral outsider)

Метод має форму польових досліджень, що на відміну від

лабораторного експерименту, відбувається в реальних умовах, й

потребує особистої участі терапевта в групових процесах під час

терапії. Метод дає можливість кращої взаємодіїї терапевта з

групою для дослідження процесів адаптації пацієнтів в кризових

та стресових ситуаціях й розвитку комунікативних ресурсів для

навиків ефективної взаємодії з соціумом. Вивчалась можливість

задіювати пацієнтом власні комунікативні копінг – ресурси, та

проводилось тренування навичок володіння механізмами

вибудови копінг-стратегій для відреагування на дію стресорів.

Копінг-ресурси (від англ. coping — справлятися) являють собою

відносно стабільні особистісні характеристики, в процесі

життєдіяльності вони мають властивість удосконалюватись або

регресувати.

Також в роботі з групою були задіяні психотехніки, що

стимулюють використання позитивних ресурсів: використання

метафор, притч - як психолінгвістичних прийомів, що

дозволяють усвідомити проблему під новим кутом, зберігаючи

екологічність відносин в групі та для активації власних ресурсів

пацієнтів в вирішенні проблем. Враховуючи, що когнітивні

процеси ініціюють емоційні, а емоції впливають на сприйняття та

осмислення інформації, результатом чого є діяльність

особистості. Для врегулювання стану емоційної та когнітивної

сфер психічної діяльності, групова психотерапія проводилась з

використанням основних методів емоційної, раціональної,

когнітивної, поведінкової, аналітичної терапії та допоміжних

методів: позитивної, тілесно - орієнтованої, сугестивної

102

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

(еріксоновський гіпноз), сімейної психотерапії, нейро –

лінгвіністичного – програмування, арт- терапії.

Спонтанний, не директивний спосіб проведення групової

роботи дозволив використати якості групової дискусії для

психотерапевтичної роботи. Основні змістовні моменти якої

описані в літературі та використовуються для проведення

соціально – психологічних тренінгів: знайомство членів групи,

обговорення очікувань, страхів, переживань; перепроживання й

обговорення напруги в групі; обговорення виникнення супротиву

та агресії до терапевта, їх співвідношення з минулим досвідом;

викриття

проблем

пов’язаних

з

самостійністю

та

відповідальністю, активністю, відношенням до авторитету;

формування адекватного відношення до лікування; створення

психотерапевтичних групових норм та культури; домінування

інтерактивного стилю спілкування , важливою характеристикою

якого є спільне прийняття рішень та їх реалізація; аналіз групової

динаміки з висвітленням проблем кожної особистості;

обговорення результатів лікування; підведення висновків.

Висновки

1. Проведено аналіз виникнення невротичних розладів у

пацієнтів з МВ ЗЧМТ та ПТСР з позиції патогенетичної концепції

неврозів, яка вказує на взаємозв’язок особистісних особливостей

пацієнта з негативними змінами в системі відношень пацієнтів, та

їх взаємозв’язок із захворюванням.

2. В результаті проведеного психологічного дослідження

108 пацієнтів з МВ ЗЧМТ та ПТСР, виявлені основні невротичні

розлади: астенічний симптомокомплекс – у 42 пацієнтів (38,1%);

тривожно-фобічний – у 19 пацієнтів (26,7%); істероформний – у 8

пацієнтів (11,3%); депресивний – у 17 пацієнтів (23,9%).

3. В результаті проведеного комлексного лікування за

допомогою групової терапії пацієнти мали можливість через

відчуття приналежності до групи, як до моделі соціуму, отримати

досвід в досягненні спільних конструктивних цілей; відбулось

формування відчуття важливості власного життєвого досвіду з

його переосмисленням і формуванням відношення до нього як до

цінного набуття; пацієнти отримали можливість усвідомити свої

дезадаптивні поведінкові стратегії та отримали навички

використання адаптивних.

103

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ МЕДИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ І

ПСИХОТЕРАПІЇ В ПЕРІОД РЕФОРМУВАННЯ

ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я


Б.В. Михайлов, І.М. Сарвір, І.В. Романова, П.Г. Андрух,

Г.П. Андрух, Я.В. Криворотько, О.І. Кудінова, І.Д. Вашкіте,

Т.А. Алієва, С.О. Вязьмітінова, Є.В. Лісова, Т.В. Селюкова

psychotherapy@med.edu.ua

Харківська медична академія післядипломної освіти, кафедра

психотерапії, м. Харків, Україна


Психічне здоров’я є однією із складових соціального

благополуччя людини, рівня її працездатності і фізичного

комфорту. Проте незважаючи на зусилля із розвитку і

вдосконалення системи охорони здоров’я, у всьому світі за

останні століття поширеність психічних розладів істотно зросло в

3-7 разів, а захворюваність розладами непсихотичного рівня -

більш ніж в 40 разів, приводячи в 35-45 % випадків до часткової

або повної втрати працездатності [1-2]. В європейській і світовій

практиці провідним методом для лікування психічних і

психосоматичних розладів є психотерапія.

Крім того,

психотерапія та психологічна корекція не потребують витрат на

апаратне і медикаментозне забезпечення. В умовах реформування

галузі охорони здоров’я доцільним є максимальне розширення

застосування психотерапевтичного і медико-психологічного

супроводу хворих на всіх рівнях медичної допомоги, як в

загальній системі надання медичної допомоги населенню, так і у

її спеціалізованій ланці – соціально-орієнтованій психіатричній

допомозі [3, 4].

В спеціалізованій психіатричній мережі психокорекція і

психотерапія є єдиними засобами психосоціальної реабілітації

хворих на психічні розлади для відновлення рівня їх соціального

функціонування і підвищення якості життя.

Останнім часом в Україні зростає кількість осіб, які

потребують екстреної медико-психологічної допомоги. Це

пов’язано з наявністю значних контингентів безпосередніх

учасників воєнних дій в зоні АТО, свідків цих подій і

постраждалих серед мирного населення, тимчасово переміщених

104

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

осіб [8,9]. У зв’язку з цим, в Україні відбудовується стала система

медико-психологічної реабілітації учасників АТО. Психологічна

реабілітація учасників АТО в Україні здійснюється Державною

службою України у справах ветеранів війни та учасників

антитерористичної операції за Бюджетною програмою за КПКВК

2505150 «Заходи з психологічної реабілітації, соціальної та

професійної адаптації учасників антитерористичної операції та

забезпечення

постраждалих

учасників

антитерористичної

операції санаторно-курортним лікуванням».

Протягом 2015-2017 рр. нами були направлені чисельні

обґрунтування необхідності залучення до процесу психологічної

реабілітації

учасників

АТО

лікарів-психологів,

лікарів-

психотерапевтів, лікарів-психіатрів.

Відповіді,

отримані

нами,

зокрема,

містили:

«...

Міністерство соціальної політики вважає за доцільне сприяти

запровадженню в Україні провідного досвіду надання

психологічної допомоги, зокрема сприяти залученню фахівців-

психотерапевтів належної кваліфікації в процесі надання

психологічної допомоги учасникам АТО, а також сприяти роботі

мультидисциплінарних бригад у реабілітаційному процесі. Однак

такий процес передбачає надання психотерапевтичної допомоги

фахівцями, які мають терапевтичну спеціалізацію в галузі

психології…» (Лист Міністерства соціальної політики від

27.12.2016р.);

«…З

урахуванням

зазначеного

вище

Мінсоцполітики не вважає доцільним вносити запропоновані

зміни до тендерної документації…» (Лист Міністерства

соціальної політики від 27.02.2017 р.).

Таким чином, абсолютно необхідними є принципові зміни

порядку проведення психологічної реабілітації учасників АТО.

Організаційні засади функціонування психотерапевтич-

ної і медико-психологічної мережі.

У теперішній час в Україні психотерапія і медична

психологія відносяться до медичних спеціальностей. Як

відповідні медичні спеціальності «психотерапія» і «медична

психологія»

містяться

у

«номенклатурі

лікарських

спеціальностей», затвердженої наказом МОЗ України від

19.12.1997 року №359. Підготовка психотерапевтів здійснюється

шляхом вторинної спеціалізації лікарів у відповідних закладах

105

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

(факультетах) післядипломної медичної освіти у порядку,

передбаченому наказом МОЗ від 25.12.1992 року №195 [5].

Наказами МОЗ України від 19.12.97 №359 «Про подальше

вдосконалення атестації лікарів» та №360 «Про внесення

доповнень до Переліку лікарських посад у закладах охорони

здоров’я» були введені спеціальність «медична психологія» та

лікарська посада «лікар-психолог», яка в подальшому була

передбачена Наказом МОЗ України від 28.10.02 № 385 «Про

затвердження переліків закладів охорони здоров’я, лікарських,

провізорських посад та посад молодших спеціалістів з

фармацевтичною освітою в закладах охорони здоров’я».

Підготовка психотерапевтів здійснюється шляхом вторинної

спеціалізації лікарів у відповідних закладах (факультетах)

післядипломної медичної освіти.

Навчальні плани і програми циклів спеціалізації за

спеціальностями «медична психологія» та «психотерапія» (для

осіб з повною вищою медичною освітою) затверджуються МОЗ

України. Після закінчення курсів спеціалізації проводиться

атестація з присвоєнням кваліфікації «лікар-спеціаліст» за

означеною спеціальністю (наказ МОЗ від 19.12.1997 року №359).

Підготовка фахівців за спеціальностями «практичний

психолог» та «психолог» здійснюється у закладах освіти МОН

України.

З 1993 р. за розпорядженням МОЗ в України скасована

спеціалізація з медичної психології осіб з базовою психологічною

освітою у закладах та факультетах післядипломної освіти МОЗ,

які обіймали посади психологів у закладах охорони здоров’я

України. До теперішнього часу така підготовка не проводиться,

незважаючи на багаточисельні звернення щодо необхідності її

відновлення.

Як виняток, МОЗ України затверджено типові навчальні

плани та програми циклів тематичного удосконалення

«Психосоціальна реабілітація осіб, які стали інвалідами під час

проходження військової служби, та інших осіб, які постраждали

під час виконання обов’язків військової служби (службових

обов’язків) в Україні», які були розроблені Харківською

медичною академією післядипломної освіти МОЗ України. На

базі цього навчального закладу профільну підготовку за

106

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

вищезазначеними програмами проходять поряд з лікарями

практичні психологи лікувально-профілактичних закладів України.

Відповідно,

Харківською

медичною

академією

післядипломної освіти МОЗ України проводяться цикли

тематичного удосконалення для практичних психологів і

психологів «Психосоціальна реабілітація осіб, які стали

інвалідами під час проходження військової служби, та інших

осіб, які постраждали під час виконання обов’язків військової

служби (службових обов’язків) в Україні», навчальний план і

програма яких була розроблена Харківською медичною

академією післядипломної освіти МОЗ України на виконання

пункту 6 Указу Президента України від 30.01.2015 № 40 «Про

додаткові заходи щодо забезпечення проведення часткової

мобілізації у 2015 році».

Наказом МОЗ України від 12.03.2008 року №122 «Про

внесення змін до наказу МОЗ України від 23.02.2000 року №33»

передбачено у всіх додатках Наказу назву посади «психолог»

замінити на назву «лікар-психолог» або «практичний психолог» в

залежності від профілю закладу та його функцій [6]. Таким

чином, діючими нормативно-правовими актами були передбачені

посади як лікарів-психологів, так і практичних психологів,

психологів

у

лікувально-профілактичних

закладах

загальносоматичної і психоневрологічної мережі.

Діяльність психотерапевтів, лікарів-психологів, практичних

психологів регламентується Наказом МОЗ України «Про

затвердження Порядку застосування методів психологічного і

психотерапевтичного

впливу»

від

15.04.2008р.

№199

зареєстрований Міністерством юстиції за № 577/15268 від

03.07.2008, який визначає сферу їх компетенції [7].

Станом на 01.12.2017р. у закладах охорони здоров’я системи

МОЗ України працюють 206 лікарів-психологів, 942 практичних

психолога і психолога, 171 лікар-психотерапевт, укомплектованість

цими кадрами складає 73%, 90% і 63% відповідно.

Література:

1. Михайлов Б.В. Нарушения психической сферы у пациентов с

острыми состояниями терапевтического профиля / Михайлов Б. В.,

Федак Б. С. // Международный научно-практический журнал «Психиатрия,

психотерапия и клиническая психология». – №2 (20). – 2015. – С. 97 - 103.

107

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

2. Марута Н. А. Клинико-психопатологические особенности

рекуррентной

депрессии

у

больных

с

различной

степенью

медикаментозного комплаенса / Н. А. Марута, Д. O. Жупанова //

Український вісник психоневрології. – Т. 2(83). – 2015. – С. 65-70.

3. Михайлов

Б. В. Психогенно обусловленные нарушения

психической сферы в условиях чрезвычайных ситуацій / Б. В. Михайлов //

Український вісник психоневрології. – том 23. – вип. 2(83). – 2015. – С.71 –

75.

4. Михайлов Б. В. Принципи організації медико-психологічного

супроводу учасників АТО / Михайлов Б. В. О. М. Зінченко, І. М. Сарвір,

О. І. Кудінова, І. Д. Вашкіте, Т. А. Алієва // Науково-практичний журнал

«Архів Психіатрії». – Т22. – 2(85). – 2016. – С. 125-126.

5. Наказ МОЗ від 25.12.1992 року №195 «Про затвердження

Переліку вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, підготовка і

отримання звання в яких дають право займатися медичною і

фармацевтичною діяльністю».

6. Наказ МОЗ України від 12.03.2008 року №122 «Про внесення

змін до наказу МОЗ України від 23.02.2000 року №33».

7. Наказ МОЗ України «Про затвердження Порядку застосування

методів психологічного і психотерапевтичного впливу» від 15.04.2008р.

№199 зареєстрований Міністерством юстиції за № 577/15268 від

03.07.2008р.

8. Divisions of APA. Society of Clinical Psychology. – http://

www.apa.org/about/division/div12.aspx.

9. European Psychiatric Association (EPA) guidance on post-graduate

psychiatric training in Europe / S. Mayer, R. J. van der Gaag, G. Dom, D.

Wassermann, W. Gaebel, P. Falkai, C. Schule // European Psychiatry.– №29. –

2014. – P. 101-106.


ПСИХОСОМАТИЧНІ РОЗЛАДИ В РЕПРОДУКТИВНІЙ

ФУНКЦІЇ ЖІНКИ


Наконечна Антоніна Володимирівна

Nakonechnaya.a.v@ukr.net

засновник, керівник Інституту Репродуктивної Перинатальної

Психології Психосоматики Антоніни Наконечної

м. Київ, Україна


Тривале, не ефективне лікування безпліддя та самостійно

перериваюча вагітність, супроводжується гамою психоемоційних

реакцій, від невротичних до важких депресивних розладів.

108

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

Порушуються партнерські стосунки та сімейні відносини, які

призводять до особистісних та сімейних кризів. Таким чином,

безпліддя набирає не лише медико-психологічне але і соціальне

значення. \

Репродуктивна

психологія

та

психосоматика,

нове

направлення в Україні. Після впровадження даного медико-

психологічного супроводу, по принципу мультидисцирлінарного

підходу,

діагностичні

та

лікувальні

заходи,

будуть

продуктивнішими у разі цілісного підходу до особистості, тому,

що «психічне» та «соматичне» нероздільні поняття.

Література:

1.

Дружинин В. Н. Психология семьи: 3-е изд. / В. Н. Дружинин.

– СПб.: Питер, 2006. – 176 с: ил.

2.

Пшеничникова Т. Я. Бесплодие в браке: монография / Т. Я.

Пшеничникова. – М.: Медицина, 1991. – 317 с.: ил.– (Библиотека

практического врача).

3. Сайт ДЗ «Центр медичної статистики МОЗ України».

4. Филиппова Г. Г. Нарушения репродуктивной функции и их связь с

нарушениями в формировании материнской сферы / Г. Г. Филиппова //

Журнал практического психолога. – 2003. – No 4-5. – С. 83-108.


РОЛЬ ПСИХОТЕРАПІЇ В ПСИХОЛОГІЧНІЙ

РЕАБІЛІТАЦІЇ ДІТЕЙ ХВОРИХ НА ПСИХОСОМАТОЗИ


Никоненко Юлія Петрівна

nikonenkoyulia@ukr.net

К. мед. н., доцент кафедри загальної та практичної психології

Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя,

м. Ніжин, Україна


Більшість педіатрів у наш час добре ознайомлені з

психогенними теоріями виникнення соматичних захворювань і

розуміють доцільність впровадження до комплексу традиційних

терапевтичних заходів психологічної допомоги. Але недостатня

кількість спеціалістів з медичної психології, працюючих у галузі

педіатрії та відсутність рекомендацій щодо визначення та

лікування психосоматичних захворювань часто змушує лікаря

вдаватися тільки до медикаментозного лікування. При цьому не

109

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

враховується стан психіки та психологічні порушення у хворих

дітей, які крім фармакологічної підтримки потребують і

психологічної реабілітації.

Актуальність дослідження пов’язана з тим, що перед

медичним психологом та педіатром повстає завдання виявлення

структури дефекту психічного розвитку і механізмів його

функціонування при різноманітних варіантах дизонтогенезу, як

зумовленого внутрішньоутробними так і психосоматичними

причинами та проведення у відповідності з етіопатогенетичними

факторами медико-психологічного втручання. Важливими

завданнями в клініці пихосоматозів є раннє виявлення симптомів

психічного недорозвинення, викривленого, дизгармонійного

розвитку, початку психологічних порушень, невропатій, неврозів

та ін. Успішне вирішення цього завдання залежить від трьох

етапів діагностично-лікувального процесу: 1) розробка або підбір

методів, які дозволяють виявити у дітей порушення

психологічного здоров’я, особливості аномального розвитку,

зумовленого дефектом, що виник внаслідок хвороби; 2)

поглиблене медичне та клініко-психологічне дослідження для

уточнення діагнозу; 3) прогноз та забезпечення гармонійного

розвитку дитини.

Аналіз роботи дитячого відділення та інфекційного кабінету

Ніжинської міської лікарні показав, що в амбулаторній практиці

педіатра зустрічається значна кількість хворих дітей, яка

потребує вирішення їх психологічних проблем. При обстеженні

100 хворих (протягом 6 місяців – з квітня по жовтень 2017р.) у

40% дітей виявлялися соматогенні психічні розлади. В 20%

випадках

була

наявна

різнорідна

соматовегетативна

симптоматика, в більшості випадків психогенного походження,

10% хворих страждали на психосоматичні розлади та 30% дітей

складали групу ризику через те, що знаходилися в несприятливих

сімейних умовах.

У віці 2,5-4 років, тобто в період самоствердження,

становлення особистості, формування самооцінки та системи

відносин вибір психотерапевтичного методу у хворого з

психосоматичним

розладом

обумовлений

головними

психологічними проблемами дитини, які беруть участь у

патогенезі захворювання. Поряд з лікувально-педагогічною

110

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

корекцією неправильного стилю сімейного виховання можна

застосовувати методи ігрової психотерапії та арт-терапії, які

забезпечують оптимізацію взаємовідносин з однолітками.

У віці 4-7 років коло психотерапевтичних заходів

розширюється. Хворого з психосоматичним розладом включають

в біхевіоральну, індивідуальну, орiєнтовану на роз’яснення

психотерапію. У 7-8 років під час адаптації в загальноосвітній

школі психотерапія пацієнта, який страждає на психосоматичне

захворювання,

переважно

спрямована

на

подолання

комунікативних труднощів, оскільки саме вони є основними в

походженні захворювання. В цьому віці поряд із вище

зазначеними видами лікувального втручання рекомендується

використовувати

сімейну

та

когнітивно-поведінкову

психотерапію. У підлітковому віці дітям з психосоматичними

розладами найбільшу користь можуть принести методи

особистісно-орiєнтувальної, сімейної та групової психотерапії.

Меншу роль у цьому віці відіграє поведінкова та гіпно-

сугестивна психотерапія.

У нашому емпіричному дослідженні прийняли участь 40

дітей молодшого та середнього шкільного віку з наступними

психосоматозами: 10 – з синдромом «подразненного кишечника»,

10 – з дизпанкреатизмом, 5 – з хронічним гастритом, 3 – із

спастичним колітом, 4 – з виразковою хворобою шлунка, 8 – із

дизкінезією жовчовивідних шляхів. У 50% дітей перебіг

психосоматозу

був

обумовлений

та

обтяжений

внутрішньоутробним дизонтогенезом. У поєднанні з ознаками

порушення психологічного здоров’я у досліджуваних дітей

спостерігалися наступні преморбідні прояви, такі як: порушення

сну, слабкість, головний біль, відчуття підвищеного серцебиття,

задуха, запаморочення. Під час збору анамнезу життя та хвороби

була виявлена наяність психосоматичної обтяженості у 40%

батьків (у 30% жінок та 10% чоловіків).

Крім психосоматичних розладів у досліджуваних дітей

були виявлені такі коморбідні порушення, які одночасно можна

розцінювати і як психогенії, і як ознаки психічного

дизонтогенезу, і як соматопсихічні взаємовпливи, і як складові

«психосоматичної спіралі» – патогенетичної ланки розвитку

психосоматозів (за МКХ-10): розлади психологічного розвитку

111

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

(F88) – у 9 дітей (25,5%); трихотіломанія (F63.3) – у 6 дітей

(12,5 %); гіперкінетичні розлади поведінки ( F90.1) – у 7 дітей

(17%); тики (F95.0) – у 2 дітей (5%); дезінтегративні розлади

дитячого віку (F84.3) – у 7 дітей (17,5%); енурез (F98.0) – у 3

дітей (7,5%); неврастенічний симптомокомплекс (F89) – у 6 дітей

(15.5%).

Таким чином, можна стверджувати, що неврозоподібна

симптоматика, наявна у досліджуваних дітей слугує одночасно і

сприятливим тлом для розгортання клінічних проявів

психосоматозів і є наслідком соматопсихічного впливу, який

виснажує психіку дитини.

Дослідження порушень психологічного здоров’я (зокрема,

підвищеної тривожності) проводилися за допомогою наступних

методик: тесту «Страхи в будиночках» (за О. І. Захаровим);

проективної методики «Неіснуюча тварина» (за М. З. Дукаревич);

тесту «Намалюй страх» (за О. І. Захаровим); тесту для виявлення

особистісної

тривожності

дітей

7-11

років

(адаптація

А. М. Парафіян); методики вимірювання тривожності (за

Дж. Тейлор – адаптація Т.М. Нємчинова).

В результаті аналізу отриманих даних був виявлений

підвищений рівень тривожності у 43,5% досліджуваних дітей та у

батьків ( у 50% жінок і 30% чоловіків). Встановлений позитивний

статистично значимий кореляційний зв’язок між підвищеною

тривожністю хворих дітей та високою тривожністю батьків

свідчить про беспосередній вплив психічного стану батьків ( в

нашому дослідженні – підвищеної тривожності) на психологічне

здоров’я дітей у звязку з чим необхідно використовувати сімейну

психотерапію для гармонізації сімейних відносин. Залучення

батьків до лікування має важливе значення для успішного

подолання емоційних проблем у дітей з психосоматичними

розладами, у зв’язку з чим була проведена відповідна робота з

батьками, зокрема в напрямі організації підтримки ними дитини,

використання для її реабілітації ігрової та музикальної терапії.

Крім того, слід зазначити, що у більшості досліджуваних

молодших школярів спостерігається відповідність страхів

віковим нормам, але у 43,5% дітей кількість та інтенсивність

страхів їх перевищує. У зв’язку з цим актуальним буде залучення

хворих дітей до арттерапії, психодрами, казкотерапії,

112

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

музикальних, танцювальних занять з метою гармонізації їх

розвитку.

Лікування психосоматичних розладів у дітей повинно

проводитися в три етапи: І етап – невідкладний (усунення кризової

ситуації); ІІ – опосередкований (психотропні засоби, психотерапія);

ІІІ – тривалий (корекція особистості, поведінки оточуючих,

лікування хронічної соматичної патології) [3, с.101-148 ].

В результаті клініко-психологічного втручання, включаючи

медикаментозне лікування, стан стійкої ремісії був досягнутий у

30% дітей, одужання у 20%, полегшення стану у 50%. Таким

чином, сумісні зусилля психологів, лікарів, педагогів можуть

призвести до одужання і покращення стану майже всіх дітей з

психосоматичними порушеннями.

Резюмуючи вищезазначене, вкажемо, що використання

ефективного

психологічного

супроводу,

підтримки,

консультування, психокорекції та психотерапії(в тоу числі і

сімейної) прискорить одужання хворої дитини та зменшить

медикаментозне навантаження на її організм.

Література:

1. Александрова Н.В. Об опыте работы детского психиатра в

условиях детской поликлиники. / Н.В. Александрова. М.: Мысль, 1985. –

С. 87.

2. Аммон Г.В. Динамічна психіатрія. / Г.В. Аммон. – М.:

Видавництво Психоневрологічного інституту ім. В.М. Бехтерєва, 1995. –

320 с.

3. Антропов Ю.Ф. Психосоматичні розлади: курс лекцій. /

Ю.Ф. Антропов. – М.: Ексмо, 1998 – 158с.

4. E.V. Koren. An influence of mental disoder in the child on the parents

in the contex of differenciatel approches to psygological interventions on

childhood psychiatry / E.V. Koren, T.A. Kupriyanova, A. O.Dubinskaya // Zh.

Nevrol. Psychatr. Im.S.S. Korsakova. – 2014. – №114(10). – P.14-19.

5. Захаров А.И. Психотерапия неврозов у детей и подростков. /

А.И. Захаров. Л.: Медицина, 1992.– 216 с.

6. Бочанова Є.В. Психосоматичні захворювання: повний довідник

під редакцією Ю.Ю.Єлісєєва / Є.В. Бочанова. – М.: Ексмо, 2003. – 605с.

7. Выготский Л. С. Педагогическая психология. /Л.С. Выготский –

М.: Педагогика, 1983. – 280с.

8. Выготский Л. С. Воображение и творчество в детском возрасте:

Психологический очерк. /Л.С. Выготский – М.: Знание, 1991.– 216с.

113

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

9. Выготский Л. С. Собрание сочинений в 6 томах. Том 5. /

Л.С. Выготский – М.: Знание, 1983. – 260 с.

EXPERIENCE IN USING THE PLAYBACK-THEATER

PRACTICE IN A STUDENT’S ENVIRONMENT

Osypenko Victoria Anatoliivna

o_oviktoria@ukr.net

Candidate of Psychological Sciences, Ph.D.,

lecturer of the Department of Psychology and Philosophy

Bukovinian State Medical University

Chernivtsi, Ukraine

Oksina Nataliia Vasylivna

oksinnata@gmail.com

practical psychologist, lecturer of Psychology

Chernivtsi Polytechnic College

Chernivtsi, Ukraine


The development of the emotional competence of future doctors

is an important task of modern medical education. There are different

ways of development the emotional competence and emotional

intelligence of future doctors. Participation in performances of

Playback is a form of development the medical students’ emotional

competence. Emotional competence is considered as a complete

personality property that that includes the skills on reflection, self-

control, empathy and expressive; is appeared in the readiness and

ability of a person to manage own and other people emotional

reactions flexibly, be adequate to changing situations and conditions.

Playback Theatre is an original form of improvisational

theatre in which audience or group members tell stories from their

lives and watch them enacted on the spot.

The Playback ‘form’ was founded by Jonathan Fox and Jo Salas

uses component theatrical forms or pieces, developed from its sources

in improvisational theatre, storytelling, and psychodrama. These components include scenes (also called stories or vignettes) and

narrative or non-narrative short forms, including "fluid sculptures",

"pairs", and "chorus".

114

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

One can quickly recognize an almost identical physical stage

layout and ritual arc practiced by Playback companies all over the

world, with minor variations. Playback has a clear, tight, ritualized

aesthetic structure.

In Playback structure there are the Teller, actors, a Conductor,

and a musician. Such form focuses our attention to the relationship

between the Teller and the Conductor whose job it is to draw the story

out. And the relationship between the Teller and the actors who have

the formidable task of deep listening then accurately conveying,

through the enactment, the Teller’s experience. The actors, even

brilliant ones, may not perform exact details of the story to perfection

but they aim to at least capture the heart and spirit of the story, as

shared by the vulnerable Teller. In Playback, the rest of the audience

is simply witness to the process.

Playback Theatre is used to provide a forum for the exchange of

diverse experiences in such contexts as racial conflict and

reconciliation; incarcerated men and women; immigrant and refugee

organizations and their host communities; events honoring human

rights. Practice playback is useful in a student’s environment, because

the number of foreign students is increasing year by year. Playback

demonstrates the tolerance of each other. Sincere interaction between

actors and viewers allows to observe different emotional content of

personal story that was important and meaningful.

Playback Theater is a the way to elicit personal stories. Unlike

most theatrical practices which distance personal material through the

text, or therapeutic practices which carefully construct safe spaces to

receive autobiographical material, Playback-theatre asks for personal

stories to be told in public places. But the student community quickly

and easily contacts. A common values of students’ group allow

playback viewers to understand each other and not be afraid of

conviction. Playback is designed with the goal to simply honor the

Teller and their story.

Playbackers are not professional actors, mostly they are

psychologists and psychotherapists, which have the guiding idea to

help a person through improvisation and spontaneity.

This is a new form of psychotherapeutic assistance in Chernivtsi.

However, we widely use it in our university. Playback Theater "Luna"

was founded in 2014 on the basis of the Medical and Psychological

115

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

center of Higher State Educational Establishment of Ukraine "

Bukovinian State Medical University" by students which previously

received two years of own psychotherapy experience in the area

"Psychodrama". This is the only Student Playback Theater in Ukraine.

Actors are participants and winners of psychological festivals:

"Territory of childhood" (Chernivtsi, 2014, 2015, 2016), "V Jubilee

Festival of Psychology and Psychotherapy" (Chernivtsi, 2014),

Festival of Psychodrama (Kyiv, 2015, 2016), Annual Psychodrama

Conference (Lviv, 2015, 2016), "Festival of Psychology and

Psychotherapy" (Chernivtsi, 2016), Festival "Space Art-Playbeck"

(Kyiv, 2016), ART-Playback, Together - Festival 2017 (Kyiv).

Playback Theater "Luna" carries out volunteer psychological

assistance to participants of the ATO and members of their families,

facilitates forced displaced persons.

Providing Playback Theater practice is crucial to medical student

experience, it raises skills and abilities on reflection, self-control,

empathy and expressive; is appeared in the readiness and ability of a

person to manage own and other people emotional reactions flexibly,

be adequate to changing situations and conditions.


ВИКОРИСТАННЯ ПСИХОДРАМИ В РОБОТІ З

ОПТИМІЗАЦІЇ АДАПТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ СТУДЕНТІВ-

МАЙБУТНІХ ЛІКАРІВ


Осипенко Вікторія Анатоліївна

o_oviktoria@ukr.net

к. психол. н., викладач кафедри психології та філософії

Буковинський державний медичний університет

м. Чернівці, Україна


Сучасні зміни в системі освіти та охорони здоров’я України

висувають нові вимоги до випускника медичного закладу освіти.

Розвиток професійної компетентності майбутнього лікаря, його

готовність розв’язувати складні професійні і життєві завдання,

здатність швидко орієнтуватися та приймати рішення, наявність

емоційного інтелекту, психологічна гнучкість та адаптивність

визначатимуть конкурентоздатність випускника на ринку

116

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

надання медичних послуг. Відповідно, формування адаптивної

поведінки студента та її оптимізація під час навчального процесу

є необхідною складовою становлення та розвитку професійної

ідентичності майбутнього лікаря.

В результаті емпіричних досліджень, які проводились серед

студентів Вищого державного навчального закладу України

«Буковинський державний медичний університет» (БДМУ)

встановлено три характерних типи адаптивної поведінки:

нормативна адаптивна поведінка, змішаний тип адаптивної

поведінки та гіпоадаптивний (дезадаптивний) тип поведінки.

Розгляд особистісних властивостей студентів в процесі

формування адаптивної поведінки аналізувався і як фактор, який

впливає на адаптацію, й як прояв адаптивної поведінки в аспекті

тих змін особистісних властивостей, що відбуваються в процесі

адаптації.

Так як адаптивна поведінка характеризується ступенем

прийняття студентом норм та правил життя в студентській

спільноті, з одного боку, та ступенем прийняття соціальним

оточенням цієї особи – з іншого. За таких умов, інфантильно-

рольова ригідність студентів (особливо першого року навчання)

може викликати значні труднощі під час усвідомлення своєї нової

ролі, у процесі реалізації рольової поведінки та у прийняття

вимог нового студентського середовища. Інтенсивне зростання

об’єму знань протиставляється обмеженості фізіологічних

можливостей сприйняття інформації студентами. Теперішня

система освіти не враховуючи цього, звалює на студента

величезний об’єм інформації, що може призвести до збільшення

проявів гіпоадаптивного (дезадаптивного) типу поведінки в

майбутньому,

що

потребуватиме

психокорекційного/

психотерапевтичного

впливу.

Адже

успішна

адаптивна

поведінка виступає необхідною умовою продуктивної соціальної

активності, розвитку студента та його подальшого професійного

самовизначення.

З метою оптимізації адаптивної поведінки студентів-медиків

було розроблено та реалізовано комплексну соціально-

психологічну програму, яка була апробована та використовується

на базі медико-психологічного центру БДМУ. Програма

складається з трьох основних блоків: тренінги на покращення

117

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

комунікативних

здібностей;

тренінги

регулювання

психоемоційного стану; тренінги особистісної та соціальної

самореалізації.

Основу програми складає психодраматична рольова

парадигма (Якоба Леві Морено), яку вперше адаптував до роботи

зі студентами український дослідник П. Горностай. На думку

науковця, використання рольової парадигми є доречним при

роботі з міжособистісними конфліктами в студентських групах та

проблемам самоідентифікації, що виникають у студентів.

До

основних

психодраматичних

технік,

які

використовуються в роботі з оптимізації адаптивної поведінки

студентів – майбутніх лікарів нами було включено: соціодраму,

різноманітні модифікації технік, спрямованих на вивчення точки

зору іншої людини, погляд на себе і на ситуацію зі сторони,

рефлексію («Обмін ролями» та «Дзеркало»); класичні техніки та

їх модифікації, спрямовані на усвідомлення прихованого досвіду

(«Дублювання»); аксіодраму; техніку «Сад ролей», яка дозволяє

здійснити ревізію наявного «рольового репертуару» особистості;

рольову гру «Репетиція прийняття складних рішень» тощо.

Одним з показників ефективної адаптивної поведінки є

конструктивні стратегії поведінки студентів у групі. Зазвичай

такі

стратегії

забезпечують

згуртованість

групи,

що

розглядається як характеристика системи внутрішньогрупових

зв’язків, демонструє ступінь спільності оцінок, установок і

позицій групи по відношенню до об’єктів, людей, ідей, подій та

іншого, особливо значущого для групи в цілому. Як відомо, в

сучасному суспільстві, насиченому інформаційними потоками,

людина часто використовує «застиглі» стереотипні форми

поведінки, нехтуючи природнім «арсеналом» рольових і

комунікативних засобів, що базуються на «спонтанності» і

«креативності», які належать до основних категорій психодрами.

Основними цілями використання психодрами в роботі з

оптимізації адаптивної поведінки студентів-майбутніх лікарів є

опанування навичками творчого спілкування й навичками

керування власними психологічними ролями, формування

навичок прийняття ефективних комунікативних рішень та

здатності свідомо обирати доцільний спосіб поведінки в

проблемній ситуації, використання особистісних ресурсів для

118

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

творчого вирішення професійних задач. За Гретою Лейтц

«психодрама як психо- і соціотерапевтичний акціональний метод

є максимально наближеною до життя формою групової

психотерапії».

Саме психодрама є одним з перших методів групової

психотерапії, розробленим для вивчення особистісних проблем, проблем взаємодії в групі, конфліктів тощо. Вона ґрунтується на

припущенні, що дослідження почуттів, формування нових

відносин і моделей поведінки більш ефективно при використанні

дії (гри), реально наближеної до життя.

Згідно з методологією підходу, «психодрама – це набір

різноманітних ролей - нових та старих, ригідних, компульсивних

та гнучких, потенційних та тих, що обираються свідомо,

відображаючи різні аспекти якості існування людини».

Стратегічною метою психодрами є розвиток тієї частини психіки,

яка може бути названа «Я, який/яка обирає». В свою чергу «Я,

який/яка обирає» відповідає за множину рольових функцій

людини в інтересах особистісного росту, досягнення більш

повної інтегрованості та цілісності. Ролі особистості формуються

через взаємодію з іншими людьми, а особистість формується

через ролі. В теорії символічного інтеракціонізму (Дж. Г. Мід, Ч.

Кулі, Г. Блумер, М. Кун) особистість – це складний феномен,

утворений за допомогою ролей та соціальної взаємодії. Одним з

положень теорії є концепція самості - здатність бачити себе як

об’єкт, тобто бути одночасно і суб’єктом, і об’єктом.

Обов’язковою умовою розвитку самості Дж. Г. Мід виділяв

соціальне середовище, в якому індивід набуває соціального

досвіду. Механізм розвитку самості полягає в рефлексивності,

тобто оберненості досвіду індивіда на самого себе. Розвиток

самості в онтогенезі відбувається в процесі дитячої гри, що

проходить дві стадії: а) рольові ігри; б) колективні ігри. В

результаті дитина навчається приймати на себе ролі

узагальненого іншого, що, на думку Міда, є обов’язковою

умовою формування самості.

Оптимізація

адаптивної

поведінки

студентів-медиків

відбувається в групі у співвідношенні з досвідом членів групи і

не може здійснюватися на абстрактних моделях. Аналіз

попереднього досвіду учасників відбувається шляхом введення

119

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

його в групу через моделювання соціальних ситуацій як у

вербальний спосіб, так і спосіб психодраматичної гри.

Психодрама як метод дії (гри) працює з реальними ситуаціями з

життя і діяльності людей, що означає, максимальну наближеність

до дійсності. Процеси, які відбуваються зі студентами-

майбутніми лікарями під час «гри» дозволяють активно

використовувати емоційно-чуттєві, тілесно-рухові та когнітивні

складові, що сприяє ефективності практичних рішень і стійкості

засвоєння досвіду. У студентів зі змішаним типом адаптивної

поведінки та гіпоадаптивною поведінкою виникає можливість, з

однієї сторони, шукати і опрацьовувати внутрішноособистісні

перешкоди ефективної діяльності (бар’єри, стереотипи, страхи і

т. п.), з іншої – розкривати внутрішньособистісні ресурси,

підвищувати свою спонтанність й творчий потенціал.

Отже, психодрама в роботі з оптимізації адаптивної

поведінки студентів-майбутніх лікарів є унікальним способом

психокорекційного/психотерапевтичного впливу. Під час роботи

психодраматичної групи, студенти, в безпечних умовах, мають

можливість спробувати відчути і зрозуміти особливості взаємодії

з іншими; здійснювати пошук внутрішньоособистісних причин,

що заважають успішному спілкуванню; здійснювати спроби

підбору різних стратегії спілкування в академічній групі та за її

межами;

реорганізувати

старі

установки

і

когнітивні

матеріали; «програвати» ситуації, пов’язані з труднощами

прийняття рішення, виявляти причини власної конфліктності;

розвивати здатність розуміти опонента у конфлікті; вивчати різні

ситуації міжособистісних конфліктів, шукати способи виходу з

них; створювати можливості відчути себе на різних етапах

професійного росту; досліджувати поведінку в нестандартних

ситуаціях; виявляти причини труднощів і пошук рольових

особистісних ресурсів для їх подолання; працювати з

«дефіцитарними» ролями, розкривати і підвищувати творчу

спонтанність особистості; розвивати рольову та психологічну

гнучкість шляхом оволодіння новими ролями; розвивати уміння

сприймати інших та вдосконалювати навички самосприйняття;

виявляти фактори, що допомагають чи заважають адаптуватися

до умов навчання в університеті; формувати навички успішного

професіонала в майбутньому.

120

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

САМОВИЗНАЧЕННЯ ЯК АСПЕКТ ПРОЦЕСУ

ПРОФЕСІЙНОГО СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ

ПІД ЧАС НАВЧАННЯ


Павлюк Олеся Ігорівна

o_pokorna@ukr.net

к. політ. н., викладач кафедри психології та філософії

Вищий державний навчальний заклад України

«Буковинський державний медичний університет»,

м. Чернівці, Україна


Вибір професії є ключовим моментом в житті підлітка, який

стимулюється і соціальними вимогами, і особистими мотивами

стати самостійним. Якщо особистісні особливості і вимоги до

роботи узгоджуються один з одним, то у молодої людини

виникають відчуття узгодженості зі своїм покликанням,

відбувається розвиток його здібностей і схильностей. У разі ж їх

неузгодженості професія стає джерелом болісних переживань і

деформує особистість.

Перед особистістю постійно виникають проблеми, що

вимагають від неї визначення свого ставлення до професій, іноді

аналізу та рефлексії власних професійних досягнень, прийняття

рішення про вибір професії або її зміни, уточнення і корекції

кар’єри, вирішення інших професійно обумовлених питань.

Процес професійного становлення фахівця складний і включає в

себе цілий ряд аспектів, де одним з важливих аспектів є

професійне самовизначення, той вибір, який здійснюється

людиною при усвідомленні себе як елемента системи соціального

світу.

Е.O.

Клімов

виділяє

два

рівня

професійного

самовизначення: 1) гностичний (перебудова свідомості і

самосвідомості); 2) практичний (реальні зміни соціального

статусу людини). Особистість за попередні роки розвитку формує

певне ставлення до різних сфер праці, уявлення про різні професії

і самооцінку своїх можливостей, орієнтування в соціально-

економічній ситуації і багато іншого, що характеризує стан

внутрішньої

готовності

до

чергового

професійного

самовизначення [3, с. 62 - 63].

121

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

Узагальнюючи логіку міркувань Е.O. Климова, можна

констатувати, що професійне самовизначення не зводиться до

одномоментного акту вибору професії і не закінчується

завершенням професійної підготовки за обраною спеціальністю,

воно триває протягом усього професійного життя.

Н. А. Бердяєв у роботі «Самопізнання» зазначає, що ще «на

порозі отроцтва і юності був вражений одного разу думкою:«

Нехай я не знаю сенсу життя, але пошук сенсу вже дає сенс

життя, і я присвячу життя цьому шукання сенсу» [1, с. 74].

Самовизначення передбачає не тільки «самореалізацію», а й

розширення

своїх

споконвічних

можливостей

-

«самотрансценденцію» (за Ф. Франклом): «повноцінність

людського життя визначається через його трансцендентність,

тобто здатність «виходити за рамки самого себе», а головне – в

умінні людини знаходити нові смисли в конкретній справі і у

всьому своєму житті» [6, с. 49]. Таким чином, саме сенс визначає

сутність самовизначення, самоздійснення і самотрансценденції.

Все це дозволяє визначити сутність професійного

самовизначення як пошуку і знаходження особистісного сенсу в

обраній трудовій діяльності, а також – знаходження сенсу в

самому процесі самовизначення. При цьому відразу виявляється

парадокс самовизначення (як і парадокс щастя): знайдений сенс

відразу ж знецінює життя (утворюється ніби «порожнеча»). Тому

важливий саме процес пошуку сенсу, де окремі (вже знайдені)

смисли – це лише проміжні етапи процесу (сам процес стає

головним сенсом – це і є життя, життя як процес, а не

«досягнення»).

Вплив розглянутих факторів на сценарій (траєкторію і темп)

професійного становлення особистості залежить від віку, статі та

стадій становлення. Зміна темпу і вектору розвитку відбувається

в основному після зміни стадії становлення, вирішальне значення

при цьому мають зміни соціальної ситуації розвитку, провідної

діяльності і власної активності особистості. Е.Ф. Зеєр виділяє

наступні сценарії, які найчастіше зустрічаються, кожен з трьох

основних варіантів становлення має різноманітні версії:

1. Плавне, безконфліктне і безкризове професійне

становлення в рамках однієї професії.

122

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

2. Прискорений розвиток на початкових стадіях становлення

з подальшими стагнацією і спадом. Реалізується, як правило,

також в рамках однієї професії.

3. Ступеневий, стрибкоподібний особистісний та професійний

розвиток, що приводить до поверхневих досягнень і супроводжується

кризами і конфліктами професійного становлення [2, с. 37].

Професійна підготовка в даний час все більше і більше стає

безперервним процесом, поступово перетворюється в процес

безперервної освіти та професійного розвитку особистості. У

психологічному плані ця об’єктивна суперечлива ситуація

виступає для людини як одна з суб’єктивних умов, що визначає її

настрій і внутрішнє відношення, крізь які протікає процес її

професіоналізації.

Н.С. Пряжніков підкреслює, що професійний розвиток і

вдосконалення особливо на початкових етапах процесу

професійного становлення особистості, може стати причиною

дестабілізації ставлення учнів до вибору професії і процесу

оволодіння нею [4]. Останнє проявляє себе в падінні інтересу,

появі почуття тривоги, у виникненні деякої невпевненості в

можливості вибрати свою справу, яка могла б стати сенсом

життя, і якій людина могла б присвятити себе повністю.

Як показують спостереження, аналіз досвіду організації

професійної підготовки, в практиці навчально-виховної роботи

професійних навчальних закладів різних типів досить часто є

випадки, коли вже до кінця першого, а особливо часто на другому

або третьому (в залежності від типу навчального закладу) році

навчання, в учня може змінитися ставлення до процесу оволодіння

професією. Це так званий негативний синдром другого і третього

року профпідготовки, вони розчаровуються в своєму професійному

виборі, а іноді навіть замислюються про зміну навчального закладу і

зміну спеціальності.

При цьому важливо те, що все це може мати місце при

непоганих в цілому показниках (навчальних оцінках) успішності

навчання та виконання завдань під час проходження практики.

Справа тут не в здібностях, в психологічному плані в подібних

випадках складається свого роду парадоксальна ситуація: учень,

123

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

об’єктивно перебуваючи в стінах професійного навчального

закладу, тобто на другій стадії процесу професійного

становлення, суб’єктивно, тобто психологічно, знову опиняється

на порозі лише першої стадії цього процесу. Інакше кажучи, в

процесі професійного становлення можливо і зворотний,

регресивний рух [5].

Професійний розвиток і вдосконалення на початкових

етапах процесу професійного становлення особистості може

стати причиною дестабілізації ставлення учнів до вибору

професії і процесу оволодіння нею. Останнє проявляє себе в

падінні інтересу, появі почуття тривоги, у виникненні деякої

невпевненості в можливості вибрати професію.

Література:

1. Бердяев Н.А. Самопознание : Опыт философской автобиографии

/Н.А. Бердяев. - М.: Мысль, 1991. - 318 с.

2. 3еер Э.Ф. Психология профессий /Э.Ф. Зеер - Екатеринбург : Изд-во

УГППИ, 1997. - 244 с.

3. Климов Е. А. Психология профессионала / Е.А. Климов. - М.,

Воронеж: Ин-т практ. Психологии, 1996. - 400 с.

4. Пряжников Н.С. Психологический смысл труда / Н.С. Пряжников. -

М.; Воронеж, 1997. - 179 с.

5. Сорокіна О.А. Психологічна підготовка соціальних працівників як

складова професійної компетентності // Актуальні проблеми психології. –

Т. V: Психофізіологія. Психологія праці. Експериментальна психологія. /

За ред. С.Д. Максименка. – К.: ІВЦ Держкомстату України, 2007. – Вип. 6.

– С. 296 – 301.

6. Франкл, В. Человек в поисках смысла : пер. с англ. и нем. /

B.Франкл. - М. : Прогресс, 1990. - 366 с.


124

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

ОБГРУНТУВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ БІОФІДБЕК-

ТЕРАПІЇ У ЛІКУВАННІ ТРИВОЖНО-ДЕПРЕСИВНИХ

РОЗЛАДІВ У ПАЦІЄНТІВ ІЗ ЗАХВОРЮВАННЯМИ

СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ


Поліщук Олександр Юрійович

kt482@ukr.net

к. мед. н., доцент кафедри внутрішньої медицини, фізичної

реабілітації та спортивної медицини

Вищий державний навчальний заклад України

«Буковинський державний медичний університет»,

м. Чернівці, Україна


Епідеміологічні дані останніх десятиліть свідчать про

високу поширеність депресивних та тривожних розладів серед

населення. Афективні розлади найбільш часто зустрічаються

серед хворих на серцево-судинні захворювання (ССЗ),

поширеність тривожно-депресивних розладів у хворих на ССЗ за

даними різних авторів варіює від 10 до 60%. Результати

численних досліджень свідчать, що нормалізація психологічного

стану у людей з CCЗ в значній мірі знижує реакцію серцево-

судинної системи на стресові ситуації. Своєчасне виявлення і

корекція непсихотичних психічних розладів дозволяє швидше

досягти терапевтичного ефекту основного захворювання, адже

без належного розуміння психологічних проблем пацієнта та

відповідної психотерапевтичної корекції в більшості випадків

неможливо провести ефективне лікування. При лікуванні

тривожних та депресивних розладів у хворих із ССЗ

використовуються принципи комплексності, індивідуальності,

стадійності в структурі системи лікування та реабілітації, що

включає психофармакотерапію, психотерапію та медико-

психологічну реабілітацію. Враховуючи, що взаємозв’язок між

тривожно-депресивними розладами та захворюваннями серцево-

судинної системи є доведеним численними дослідженнями,

актуальності набули дослідження, спрямовані на комплексне

вивчення медикаментозних та немедикаментозних методів

лікування таких хворих.

125

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

Серед методик немедикаментозної корекції психічного

стану людини особливу цікавість викликає біофідбек-терапія –

терапія біологічним зворотнім зв’язком. Біологічний зворотний

зв’язок, або адаптивне біоуправління (англ. biofeedback) – це

галузь прикладної психофізіології, яка активно розвивається

завдяки вдосконаленню цифрових технологій та суттєвому

практичному ефекту. Перевагами цього способу психотерапії є

те, що він є немедикаментозним, вводить у безпосередню

активність

самого

клієнта

(пацієнта),

є

об’єктивно-

контрольованим та має широкий спектр використання. В основі

методу біологічного зворотного зв’язку лежить принцип

саморегуляції усіх біологічних систем, для терапевтичного

використання якого за допомогою спеціального обладнання

клієнту/пацієнту у поточному часі надається інформація про стан

його організму і про необхідні напрямки його зміни з метою

усунення проблем або розширення можливостей. Зворотній

зв’язок не тільки забезпечує нормальне функціонування всіх

органів і систем організму, його посилення за допомогою

додавання штучної петлі зворотнього зв’язку забезпечує значний

психо- та загальнотерапевтичний ефект і в теперішній час все

ширше використовується як психокорекційний інструмент.

Результатом проведення біофідбек-терапії є покращення

загального

функціонального

стану,

поліпшення

якості

аферентації свого тіла і усвідомлення психофізіологічної

цілісності всіх процесів, які протікають в ньому, позбавлення від

актуальних і застійних психологічних проблем, підвищення рівня

стресостійкості, саморегуляції, якості життя тощо. Біофідбек-

тренінг дає можливість психотерапевту створити сприятливий

фон

для

отримання

тривожно-депресивним

пацієнтом

"позитивного підкріплення", що є важливою умовою лікування

цих

розладів.

Біофідбек-терапія

сприяє

виявленню

неусвідомлених

песимістичних

установок,

когнітивних

спотворень, створює умови для розуміння їх зв’язку з негативним

емоційним фоном і соматичним неблагополуччям.

Релаксаційні

методики

та

біофідбек-терапія

часто

використовуються в поєднанні з когнітивно-поведінковою

терапією та освітніми технологіями. Поєднання активної

релаксаційної техніки з психоедукацією полегшує самоконтроль

126

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

під час стресової ситуації і поза межами тренувальної сесії.

Релаксаційні тренування та біофідбек-терапія є ефективними при

тривожних і соматичних розладах, пов’язаних зі стресом, таких

як наприклад артеріальна гіпертензія. Вони є мінімально

інвазивними, але потребують активної участі пацієнта в процесі

лікування.

Біофідбек-терапія передбачала проходження 6-10 сеансів

релаксаційного тренінгу. Релаксаційний тренінг полягав у

виробленні у пацієнта навички якнайдовше зберігати стан

максимального

розслаблення,

який

контролюється

фізіологічними показниками (для зручності контролю зазвичай

на екран монітора виводиться один з показників, зазвичай

теплопровідність або температура шкіри). Після автоматичного

визначення релаксаційним модулем вихідного рівня вказаного

показника пацієнту пропонується спробувати досягнути його

прогресивного зниження. Для підкріплення контуру біологічного

зворотного зв’язку візуальне зображення показника доповнювали

аудіозаписом спокійної музики, яку пацієнт обирав самостійно.

Звучання музики припинялось при перевищенні показником

теплопровідності порогового рівня.

Проведення сеансів біофідбек-терапії призводило до

зниження показників тривоги та депресії та покращенню усіх

складових якості життя пацієнта, як фізичної так і психічної.


ДЕЯКІ ПСИХОДИНАМІЧНІ АСПЕКТИ

КЛІНІКИ І ПСИХОТЕРАПІЇ ЗАЛЕЖНИХ


Пришляк Володимир Іванович

pryshlyak_v@yahoo.com

к мед. н., лікар-психіатр медичного центру «Астра МІА»

м. Тернопіль, Україна


Узагальнивши класичні психоаналітичні погляди можна

сказати, що залежність є регресивною точкою перетину трьох

основних потреб: сексуального задоволення, потреби в безпеці і

потреби в підтримці самоповаги [1], відтак потребує пояснення в

127

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

рамках як мінімум трьох теорій: 1) потягів, 2) об’єктних

стосунків, 3) нарцистичної регуляції.

Перша

постулює

регресію

пацієнта на

оральний

автоеротичний рівень до «точки фіксації» у зв’язку з оральними

фрустраціями у ранньому розвитку. Для майбутніх узалежнених

ефект від речовини означає здійснення архаїчних оральних

бажань, задоволення від яких перевищує інші, в т.ч. генітальні,

потреби. Об’єктне лібідо і об’єктні відносини нівелюються (або

сприймаються лише як поставники ресурсів), основні ерогенні

зони – рот і шкіра, самоповага і безпека існування залежать від

їжі і тепла [1]. Що ж є причиною такої регресії? Відповіді дві:

зазначена фіксація і ефект від речовини, який цю фіксацію

«оживляє» як соматопсихічний стан, характерний для тих ранніх

періодів розвитку (принцип задоволення, регресивний відхід у

фантазії). Грають очевидну роль і «розчинення» речовиною

Супер-его, і ослаблення у сп’янінні захисних механізмів Его як

причини для активізації потягів. Дуалізм потягів теж є очевидним

із поступовим переважанням інстинкту смерті.

З теорією оральної фіксації перегукується теорія психології

самості, зокрема, про ранню травматизацію через брак функції

«достатньо доброї матері» і дефіцит самості через «замороження»

незадоволених ранніх потреб у віддзеркаленні, ідеалізації,

підтримці, керівництві, доступності надійного об’єкта. Ці

дефіцити прагнуть бути компенсованими і тому ведуть до

несвідомого створення ситуацій і стосунків для власної

актуалізації [2, 3].

Щодо нарцистичної складової, то парадокс залежності

полягає в тому, що первинною метою узалежненого є якраз втеча

від власної залежності. Шляхом проективної ідентифікації

пацієнт заперечує відмінність Я від об’єкта і відповідно

заперечує свою потребу в залежності від об’єкта (бо тепер він

володіє об’єктом і контролює його). Це захищає від відчуття

власної слабкості і заздрості [4, 5]. Тим не менше, залежність від

реального об’єкта – це те, з чим дитина неминуче стикається в

процесі розвитку і, з одного боку, потребує прийняття та

інтеграції, але з другого – провокує заздрість та агресію до

об’єкта. Утворюється ідеалізований Я-образ (фальшиве селф за

Когутом), натомість всі «нікчемні» аспекти Я – слабкі, залежні,

128

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

заздрісні – зазнають відщеплення, витіснення і проекції.

Відбувається всемогутнє заперечення усього, що суперечить

ідеальному образу Я і знецінення всього, що можна отримати від

інших [5]. Тобто нормальне залежне Я заперечується і

знецінюється.

При такій констеляції речовина стає чинником-тригером,

який полегшує всі процеси звільнення від влади об’єктів, дає

можливість самому регулювати власне самопочуття і, що

важливіше, – самооцінку. Речовина сама стає «контрольованим»,

завжди доступним об’єктом.

Зазначена нарцистична динаміка часто провокується і

запускається сепараційною тривогою (фаза сепарації-індивідуації

за М.Малер) [2]. При цьому основним внутрішнім конфліктом стає

протиставлення тенденцій алло- і автофілії за С.Менцосом [6].

Описану динаміку бачимо в клінічній практиці. Фаза

деструктивного

протесту

(запій)

через

переживання

наростаючого почуття вини і самоприниження (абстиненція)

переходить у фазу підпорядкування і залежності (пацієнт

приходить на лікування, часто з матір’ю чи дружиною,

утримується в ремісії). Далі цикл повторюється через зрив, який

в більшості випадків провокується почуттям меншовартості та

конфліктом із внутрішнім материнським об’єктом. Сепараційна

тривога при цьому конфлікті актуалізує, на нашу думку, завдання

депресивної позиції за М.Кляйн [4]. Депресивна тривога і почуття

вини закономірно провокують регресивні маніакальні захисти,

які під хімічним впливом речовини стають ще більш

радикальними аж до повного заперечення залежності і навіть

любові до об’єкта, що вмикає тривогу переслідування, посилює

розщеплення і спричиняє «зсув» у параноїдно-шизоїдну позицію.

З нашої точки зору алкогольний запій можна уявити як

«зависання» пацієнта між депресивною і параноїдно–шизоїдною

позиціями за М.Кляйн (в сенсі неможливості конструктивного

подолання депресивної позиції).

Вихід можливий лише при переважанні прагнення репарації

над маніакальними захистами. Тому зрозумілою є обов’язкова

рамкова умова – утримання від вживання речовини, ефект якої

сприяє вибору саме регресивних маніакальних захистів. Тоді

можливий рух до інтеграції своєї слабкої, залежної частини.

129

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

Тобто передумовою хоч якогось успіху в терапії є визнання

хворим своєї проблеми. Це перегукується із первинним

завданням програми «12 кроків» – прийняти власне безсилля.

Враховуючи вище наведені закономірності, хотілось би

поділитися деякими міркуваннями щодо основних принципів

психотерапії залежних пацієнтів:

1.

Необхідність етапності і послідовності психотерапії.

З клінічної точки зору залежність є «двоповерховим»

розладом, де фасад – це клініка аддикції, яка функціонує згідно

власних правил, підвал (фундамент) - це психодинамічні основи

залежної поведінки, на яких постає фасад, але вплинути на які, не

розібравши фасаду, – неможливо. Закони функціонування

актуального «фасадного» розладу (аддикції) з її конкретними

поведінково-емоційними патернами краще зрозумілі з точки зору

когнітивно-поведінкової

теорії

(тут

задіяні

механізми

біологічного підкріплення на нейрофізіологічній основі). Тому

«фасад» потребує опрацювання за допомогою директивних

(раціональних, когнітивно-поведінкових, сугестивних) в т. ч.

лікарських, методик терапії.

На первинному етапі виконуються наступні завдання: 1)

усунення дії речовини, 2) мотивування – пошук ресурсу;

3)досягнення абстиненції (бодай початкової ремісії) – обмеження

маніакальних захистів; 4) визнання пацієнтом власної залежності,

безсилля, меншовартості (тобто йдеться про вироблення

толерантності до депресивної позиції як передумови подальших

психодинамічно-орієнтованих етапів терапії).

2. Абстиненція як основна передумова терапії є необхідною,

оскільки вживання речовини можна назвати «шлюзами регресії»

(вибір маніакальних захистів), котрі унеможливлюють створення

безпечного і стабільного простору терапії (перехідного простору

[3] або надійного терапевтичного контейнера [7]).

3. Важливими передумовами терапії є безумовне прийняття

пацієнта групою, спільнотою, терапевтом і «дозованість»

фрустрації відповідно до толерантності пацієнта.

4. Рамки, сеттінг, атмосфера. На думку Вінікота, при роботі

з такими пацієнтами «рамки мають більше значення, ніж

інтерпретації» [3] і, відповідно, терапевт (та і група) має створити

сприятливе

середовище,

атмосферу

для

актуалізації,

130

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

усвідомлення і задоволення ранніх потреб: у підтримці,

керівництві, присутності об’єкта, його надійності, базовій довірі,

віддзеркаленні, можливості ідеалізації, позитивної ідентифікації.

Отже, якщо первинною рамковою умовою є досягнення

абстиненції, то первинним завданням терапії є компенсація

дефіцитів і «загоєння» ранньої травматизації. Лише після цього

етапу можна перейти до більш класичної методики конфлікт-

орієнтованої психотерапії. Таким чином, важливим принципом є

поєднання чітких, прозорих і надійних рамок та підтримуючої

атмосфери всередині цих рамок, щоб забезпечити надійний

перехідний простір, безпеку і базову довіру, в яких можна

опрацьовувати емоційні проблеми, конфлікти, стосунки. При

умові створення міцного контейнера, без шлюзів, який витримує

тиск суперечностей і більший рівень фрустрації (досягненні

стійкої ремісії) можливий перехід до психоаналітичного

опрацювання конфліктів (які Фейрберн, а відтак Вінікот, Когут

називали вторинними [3]).

На нашу думку, загальний план терапії залежних пацієнтів

можна представити як допомогу в конструктивному подоланні

описаного нами «зависання» хворого між параноїдно-шизоїдною

і депресивною позиціями. Спочатку досягається терапевтичне

розщеплення особистості на здорову (тверезу) і хвору

(узалежнену), для того, щоб врятувати, звільнити істине

«хороше» Я від пошкодження фальшивим «злим» (параноїдно-

шизоїдна позиція в терапії). Далі в терапії відбувається зміцнення

«хорошого» Я, створюються умови для реалізації істинної

особистості на основі емпатичних підтримуючих стосунків,

ідентифікації з добрими надійними об’єктами, вибору репарації

замість маніакальних захистів. Лише після достатньої стабілізації

здорової частини особистості можна розпочинати роботу над

інтеграцією її негативних аспектів з метою відбудови цілісного

селф і опрацювання емоційних проблем та конфліктів, які цю

інтеграцію супроводжуватимуть (депресивна позиція в терапії).

Література:

1. Фенихель О. Психоаналитическая теория неврозов / Пер. с англ. –

М.: Академический проект, 2015. – 620 с.

2. Тайсон Р., Тайсон Ф. Психоаналитические теории развития / Пер. с

англ. – Екатеринбург: Деловая книга, 1998. – 528 с.

131

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

3. Немировский К. Винникотт и Кохут: Новые перспективы в

психоанализе, психотерапии и психиатрии: Интерсубъективность и

сложные психические расстройства / Пер. с испанского. – М.: «Когито-

Центр», 2010. – 217 с.

4. Кляйн М. Некоторые теоретические выводы, касающиеся

эмоциональной жизни ребенка // Психоанализ в развитии: Сборник

переводов. – Екатеринбург: Деловая книга, 1998. – 176 с.

5. Кернберг О.Ф. Тяжелые личностные расстройства: Стратегии

психотерапии / Пер. с англ. – М.: Независимая фирма «Класс», 2001. – 464 с.

6. Менцос С. Психодинамические модели в психиатрии / Пер. с нем.

– М.: Алетейа, 2001. – 176 с.

7. Бион У.Р. Внимание и интерпретация. СПб.: Восточно-

Европейский Институт Психоанализа, 2010. – 192 с.


ВПЛИВ ПРОЦЕСІВ АДАПТАЦІЇ

НА ПСИХІЧНЕ ЗДОРОВ’Я ТРУДОВИХ МІГРАНТІВ

Нікоряк Руслана Анатоліївна

асистент кафедри нервових хвороб, психіатрії та медичної психології

Русіна Світлана Миколаївна

доцент кафедри нервових хвороб, психіатрії та медичної психології

Вищий державний навчальний заклад України

«Буковинський державний медичний університет»

м. Чернівці, Україна


Скрутна економічна ситуація та безробіття штовхає

українців залишати свої сім’ї, своїх дітей, свій дім у пошуках

кращого заробітку на чужих теренах. Згідно даних ООН Україна

посідає четверте місце за кількістю міжнародних мігрантів [2,

с. 9]. Так, близько 20 млн. українців живуть за межами України

як закордонні українці, а близько 7 млн. є трудовими мігрантами.

За даними багатьох дослідників, основними причинами виїзду

трудових мігрантів є бажання заробити грошей та відсутність

роботи в регіоні. Лише невелика частка виїжджає з метою

переїзду всієї сім’єю до іншої країни на постійне місце

проживання [1, с. 70-73].

З моменту прибуття на нове місце проживання у всіх

зовнішніх мігрантів починається процес входження, вживання,

132

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

облаштування в новому для них суспільстві і країні [3, с. 63].

Вітчизняні й зарубіжні дослідники відмічають ознаки й якості

адаптованості індивіда до соціального оточення, серед яких слід

відмітити: отримання статусу, місця в соціальній структурі

суспільства; здатність самостійно долати стресові ситуації;

установки на активну взаємодію із соціальним середовищем,

здатність насолоджуватись життям, конструктивне вирішення

конфліктних і напружених ситуацій, емоційно-насичені зв’язки з

людьми тощо [4, с.119-120]. Для мігранта в процесі адаптації

змінюється все — від природи й клімату до психологічних

стосунків, а також традицій, звичаїв, ритуалів, цінностей [6,

с. 112]. Адаптацію можна вважати успішною, якщо людина

реалізує свій особистісний потенціал, можливості і здібності та

успішно вирішує психологічні й соціокультурні проблеми,

залучається до соціального й культурного життя приймаючого

суспільства [5, с. 104]. Однак не всі адаптуються успішно. Значна

частина українців, які вперше виїхали за кордон, частіше не зразу

сприймають іншомовне середовище позитивно, а саме через

відсутність налагодження позитивних зв’язків із новим

середовищем, вирішення щоденних життєвих проблем у побуті і

на роботі; збереження задовільного психічного стану і фізичного

здоров’я. Отже, збереження психічного здоров’я трудових

мігрантів на сьогоднішній день залишається актуальною

проблемою українського суспільства.

Метою роботи є дослідження впливу успішності процесу

адаптації на психічне здоров’я трудових мігрантів.

Досліджена група із 60 осіб. Серед 50 осіб, які за скринінг–

тестом - «важко адаптувалися» до змін, застосовуючи метод

клінічного інтерв’ю, встановили розлади адаптації у 13 чоловіків

(26%) та у 37 (74%) жінок. Короткочасна депресивна реакція

спостерігалася у 100% чоловіків і жінок. Серед чоловіків у 15%

досліджуваних діагностовано затяжну депресивну реакцію, а у

23% осіб - змішану тривожно–депресивну реакцію. Змішаний

розлад поведінки і емоцій виявлено у 8 осіб, що склали 62%.

Серед жінок змішана тривожно–депресивна реакція була

найпоширенішою і спостерігалася у 17 осіб (46%), затяжна

депресивна реакція - у 12 осіб, що склало 32%. Змішаний розлад

133

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

поведінки і емоцій був встановлений у найменшої кількості

жінок, що склало 22% (8) осіб.

Таким чином, проведені дослідження дозволяють дійти

висновку, що процеси дезадаптації, які виникли у 50 трудових

мігрантів вплинули негативно на їх психічне здоров’я, а саме -

серед жінок викликали депресивні у 6 раз та тривожно –

депресивні стани у 5,7 раз частіше, ніж у чоловіків, що вказує на

більшу емоційність жінок. Змішаний розлад поведінки і емоцій

серед чоловіків та жінок було встановлено у співвідношенні 1:1.

Даний розлад у жінок супроводжувався проявами вербальної та

опосередкованої агресій, а у чоловіків – вербальної та фізичної

агресій і вживанням психоактивних речовин, а саме –

алкогольних напоїв.

Література:

1.Мотиль В. Політика України щодо трудової міграції в ЄС: правові

аспекти // Міграція – виклик XXI століття/ За ред. Мацюя Ст. Зюмби. –

Люблін: Видавництво Люблінського католицького університету, 2008. – С.

70-73.

2. Політика України у сфері контролю над нелегальною міграцією. –

К, 2006. – С. 9.

3. Проблеми дітей трудових мігрантів: аналіз ситуації. – К, 2006. – 63 с.

4. Рожновські Богдан, Брик Дорота. Стрес, обумовлений еміграцією,

і його наслідки для системи цінностей емігрантів // Міграція – виклик XXI

століття / За ред. Мацюя Ст. Зюмби. – Люблін: Видавництво Люблінського

католицького університету, 2008. – C. 119-142.

5. Соціально-педагогічна та психологічна робота з дітьми трудових

мігрантів: Навч.-метод. посібник / За редакцією К. Б. Левченко,

Трубіанової І. М., Цушка І. І. – К.: ФОП «Купріянова», 2007. – 240 с.

6. Суліван А. Відчуваючи серцебиття мігранта. – Львів: Видавництво

«АРТОС», 2009. – 112 с.

134

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНЕ ЛІКУВАННЯ ПАЦІЄНТІВ З

КОМОРБІДНИМИ НЕПСИХОТИЧНИМИ ПСИХІЧНИМИ

РОЗЛАДАМИ ПРИ РЕВМАТОЇДНОМУ АРТРИТІ


Савка Світлана Дмитрівна

Savka.svitlana@bsmu.edu.ua

асистент кафедри нервових хвороб, психіатрії та медичної

психології ім. Вищий державний навчальний заклад України

“Буковинський державний медичний університет”,

м. Чернівці, Україна


Ревматоїдний артрит (РА) – це автоімунне запальне

захворювання, яке відноситься до найбільш частих запальних

захворювань опорно-рухового апарату, що може призвести до

інвалідності та передчасної смертності [1, с.1]. РА вражає від

0,5% до 3% загального населення та впливає на функціональну

спроможність людини [2, с. 1394, 3, с. 298]. За даними Matcham

F., Rayner L., Steer S., Hotopf M. [4, с. 2137] депресія

зустрічаються у 14,8% пацієнтів, що значно перевищує рівень

депресії у загальній популяції, який досягає лише 5,0%, тривога –

25,1% пацієнтів з ревматоїдним артритом.

Мета нашого дослідження - розробити програму

комплексної корекції непсихотичних психічних розладів у

хворих на ревматоїдний артрит. Всього у процес дослідження

було включено 180 пацієнтів з ревматоїдним артритом у віці від

20 до 60 років. Даним пацієнтам було проведення

психодіагностичні методики, а саме, шкалу Гамільтона для

оцінки депресії, шкалу Гамільтона для оцінки тривоги. Ми

виділили 120 пацієнтів у яких за даними опитувальників та

клініко-психопатологічної

оцінки

було

діагностовано

непсихотичні психічні розлади (НПР).

Першу основну групу склали 55 пацієнтів із тривалістю

захворювання на ревматоїдний артрит до 5 років (середній вік –

37,9±1,82), серед яких переважали жінки (46 осіб – 83,6%). Другу

основну групу склали 65 пацієнтів з тривалістю захворювання на

ревматоїдний артрит від 5 до 10 років (середній вік – 37,9±1,82),

серед яких також переважали особи жіночої статі (52 особи –

80,0%). У пацієнтів були діагностовано НПР у вигляді

135

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

тривожних, депресивних, фобічних, соматоформних розладів і

розладів адаптації. Корекцію виявлених відхилень проводили за

допомогою медикаментозного лікування та психотерапії. З метою

визначення ефективності лікування ми використовували шкалу

Гамільтона для визначення депресії (HDRS) та шкалу Гамільтона

для визначення тривоги (HАRS) і методику оцінки якості життя

(Mezzich) до і після лікування.

Психотерапію проводили разом із психофармакологічним

лікуванням. Курс лікування включав сеанси раціональної

психотерапії з елементами гештальттерапії і складався з 10

сеансів тривалістю 40 хвилин. Психотерапія сприяла зменшенню

клінічних проявів захворювання, підвищення соціальної

активності хворих, їх адаптації у сім’ї та суспільстві, а також

підвищувала ефективність лікувальних впливів біологічного

характеру. За допомогою психотерапії терапії ми впливали на

психопатологічні порушення – страх, астенію, депресію,

іпохондрію, а також на нейровегетативні і нейросоматичні

функціонально-динамічні розлади (з боку серцево-судинної,

дихальної, шлунково-кишкової та інших систем). Психотерапія

не обмежувалась опануванням методів релаксації та зменшення

болю, вона спрямована на зміну неправильних позицій у

відносинах хворого до різних сфер життя.

Психотерапія позитивно впливала на зменшення рівня

депресії, тривоги та підвищення якості життя пацієнтів. Найбільш

позитивну динаміку підвищення рівня якості життя спостерігали

у пацієнтів обох основних груп після застосування психотерапії у

комплексному лікуванні – 14 одиниць. Менш позитивно

психотерапія впливала на рівень депресії в обох групах: при

використанні лише психотерапії в межах 3 одиниць, а при

комплексній терапії – до 7 одиниць. Результати впливу

психотерапії на тривожність мали більш суттєву різницю між

використанням тільки психотерапії (позитивна динаміка склала 3

одиниці в обох групах) і психотерапії в комплексному лікуванні

(в першій групі відмічається більш значне зменшення тривоги на

7 одиниць, а в другій групі на – 5 одиниць у порівнянні з

використанням лише психотерапії).

Отже, провівши аналіз ефективності лікування, можна

зробити наступні висновки: під впливом психотерапії якість

136

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

життя у пацієнтів обох основних груп покращується на 13,8%,

рівень депресії знижується на 6,77 бали, рівень тривоги

знижується на 8,99 бали.

Література:

1. J.A. Singh, K.G. Saag, S.L. Bridges Jr., E.A. Akl, R.R. Bannuru, M.C.

Sullivan, et al. 2015 American College of Rheumatology Guideline for the

treatment of rheumatoid arthritis Arthritis Rheumatol. 2016; 68: 1–26

2. Kingsbury S.R., Corp N., Watt F.E. et al. Recommendations on core

data collection from an arthritis research UK clinical studies group.

Rheumatology. 2016; 55(8): 1394–1402.

3. Machado M.A., Bernatsky S., Bessette L. et al. Hospitalization for

musculoskeletal disorders in rheumatoid arthritis patients: a population-based

study. BMC Musculoskelet. Disord.. 2016; 19(17): 298–308.

4. Matcham F, Rayner L, Steer S, Hotopf M. The prevalence of

depression in rheumatoid arthritis: a systematic review and meta-analysis.

Rheumatology (Oxford). 2013; 52:2136–48.

ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОТЕРАПІЇ СІМ’Ї В КОНТЕКСТІ

ДУХОВНОЇ ПАРАДИГМИ ПСИХОЛОГІЇ


Савчин Мирослав Васильович

msavchun@gmail.com

д. психол. н., професор, завідувач кафедри психології

Дрогобицький державний педагогічний університет

імені Івана Франка,

м. Дрогобич, Україна


Аналіз теоретичних джерел та практики психотерапії сім’ї

[1; 8; 9; 10] дозволяє вичленувати аспекти предметного поля

діяльності сімейного психотерапевта, зокрема: 1) конфлікти та

кризи в сімейному житті; ситуативна конфліктність шлюбно-

сімейних стосунків, зокрема; 2) труднощі в реалізації сім’єю її

функцій; 3) проблеми пов’язані з неоптимальністю структури

(підсистем) сім’ї; 4) деструктивність сімейних ролей; 5) труднощі

передшлюбного періоду та вибору шлюбного партнера;

6) проблеми адаптації до сімейного життя; 7) переживання

чоловіком чи (і) жінкою несумісності та незадоволеності

шлюбом;

8)

труднощі

становлення

ідентичності

сім’ї

137

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

(визначеність і повноцінність цілей, завдань і функцій);

9) проблеми зради і прощення, переживання у зв’язку з цим

потенційної можливості розлучення; 10) захворювання члена

сім’ї

(ставлення

до

хвороби,

адаптація,

забезпечення

життєдіяльності сім’ї на оптимальному рівні).

В. Сатір [8] виділила характерну поведінку для здорової

сім’ї: 1) емоційна рівновага її членів; 2) повага до особистості,

розуміння цінності індивідуальності і різноманітності кожного

члена сім’ї; 3) позитивні стосунки сім’ї зі суспільством; 4)

високий рівень зв’язків і спілкування між членами сім’ї; 5)

загальна стабільність сімейної структури, яка базується на

зрозумілих нормах і правилах; 6) гнучкість, а не консервативність

реалізації ролей всередині сім’ї.

Згідно духовної парадигми [2–7] фундаментальною

передумовою благополуччя та її сім’ї є духовне здоров’я чоловіка

та жінки, що передбачає володіння ними здатностями вірити,

любити, творити свободу та відповідальність, переживати стани

безпристрасності, безмовності, споглядання, смирення, каяття,

чесноти, володіння просвітленим умом (духовним оком). Ці

здатності людина безпосередньо і постійно підтверджує своїм

духовним способом життя та практичним досвідом взагалі та

сімейного життя зокрема.

Духовно здорові чоловік та жінка сприймають таїнство сім’ї

як дар Божий, як сакраментальний союз з Богом, коли чоловік і

жінка вже не можуть бути одне без одного. Бог дає одруженим

силу діяти навіть у безнадійній ситуації, бо він дає їм силу

відновлювати сім’ю, навіть тоді коли одна з них, чоловік чи

жінка не хочуть вже рятувати її. Для порятунку сім’ї вистачає

двох осіб – жінки (або чоловіка) і Бога, якого ми просим в

таїнстві шлюбу допомагати це виконати. Бог завжди вірний своїм

обітницям. Завдяки духовному здоров’ю чоловік і жінка можуть

повноцінно прощати одне одному.

Методологічний

та

теоретичний

аналіз,

матеріали

емпіричного вивчення і практичної психотерапевтичної роботи із

сім’ями дозволили виділити критерії та показники благополуччя

сім’ї, якими виступають:

1) ефективність функціонування сім’ї: результативне

вирішення основних завдань та реалізація автентичних функцій;

138

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

оптимальність розподілу зусиль на їх вирішення; матеріальна

забезпеченість сім’ї;

2) сприятливі духовні, моральні, соціальні, психологічні та

матеріальні умови для життя усіх членів сім’ї і вирішення їх

особистих завдань;

3) головним принципом життєдіяльності сім’ї є творення

любові, добра, творчість, самовираження, самореалізація,

самоподолання та саморозвиток усіх членів сім’ї, а не принцип

задоволення,

культивування

егоїзму,

аморальності,

бездуховності, насилля тощо;

4) функціонально-рольова узгодженість між чоловіком та

жінкою, що відображає баланс і взаємодоповнюваність їх

функцій та ролей;

5) узгодженість та несуперечливість сімейних цінностей,

цілей і смислів життя, а також засобів їх реалізації та досягнення;

6) відсутність конкуренції, протидії, хронічних криз,

конфліктів та суперечностей, а якщо вони й виникають, то

розв’язуються конструктивно;

7) сім’я володіє розвивальним стилем життєдіяльності: а)

вирішення основних завдань розвитку усіх членів сім’ї; б)

чоловік і жінка зайняті активною діяльністю (працюють чи один

із них займаються тільки сім’єю; в) чоловік і жінка зберігають

здоров’я одне одного, домагають добитися соціального статусу,

забезпечують успіхи в праці, статуси на займаних посадах; г) діти

зростають здоровими, добре вчаться, повноцінно виховуються і

розвиваються;

8) оптимальність і динамічність зовнішніх меж сім’ї: а)

включеність сім’ї у життя родини: здорові стосунки чоловіка з

родиною дружини (з батьками, братами і сестрами та іншими

родичами); здорові стосунки дружини з родичами чоловіка (з

батьками, братами і сестрами та іншими родичами); сім’я,

включаючись у життя родини, культивує взаємодопомогу у

вирішенні завдань, включається у спільні святкування, практикує

систематичні зустрічі, спільні поїздки тощо; б) наявні активні і

здорові стосунки із спільними друзями чоловіка і жінки, друзями

чоловіка, друзями дружини, колегами по роботі, громадськими

організаціями тощо;

9) сім’я постійно займається стратегуванням свого життя

139

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

(складанням планів на майбутнє та пошуком шляхів їх реалізації,

фіксацією позитивного досвіду вирішення проблем та досягнення

життєвих цілей, прогнозуванням нових етапів у житті сім’ї,

пов’язаних з дорослішанням дітей, із зміною ситуації житті сім’ї

з віковими змінами тощо);

Психотерапевт, який працює в контексті духовної

парадигми психології, в груповій та індивідуальній роботі сприяє

становленню у чоловіка і жінки духовних здатностей любити,

творити добро, свободу та відповідальність, переконує у значенні

станів безпристрасності, смирення, каяття тощо для благополуччя

сім’ї. Він враховує, що для проблемної сім’ї характерні такі

особливості поведінки: 1) контроль і авторитарна поведінка з

боку одних членів сім’ї щодо інших; 2) схильність до

деструктивної критики членів сім’ї; 3) відсутність важливих

людей (наприклад, одного з батьків через смерть або

розлучення); 4) відсутність любові в стосунках, стосунки

ґрунтуються на емоційний відстороненості; 5) внутрішня

дезорганізація у виконанні ролей і в стилі життя взагалі; 6)

наявність проблемних ситуацій, таких як психічна хвороба,

алкоголь, сексуальне насильство, наркозалежність.

У контексті духовної парадигми є особливості роботи

психотерапевта сім’єю, в якій є хворий член (немічні, хронічно

хворі, алкогольнозалежні, наркозалежні, люди, які перенесли

інфаркт, люди з інвалідністю, люди, що мають психічні

захворювання, люди, що живуть з ВІЛ/СНІД, люди, що мають

хворобу Альцгеймера. Психотерапевт має з’ясувати різні

стратегії-відповіді сім’ї на хворобу члена сім’ї, серед яких

найбільш поширені: 1) заперечення; 2) гіперопіка: з одного боку

приховування власних почуттів до пацієнта, з іншого –

уникнення відкритої розмови про його справжній стан; 3)

ідеалізація; 4) агресія, перенесення вини на лікарів чи медичних

працівників за зроблені помилки, за те, що не вилікували; 5)

сублімація: втеча у психологічну безпеку; 6) драматизація

(невідповідна реакція, відчай); 7) покора (відмова від боротьби,

пасивність, опущені руки); 8) регресія (закритість та соціальна

ізоляція перед драмою, яку інші не можуть зрозуміти) та ін.

Завдання психотерапевта полягає допомозі сім’ї у виробленні

конструктивного ставлення до хворого, що виражається у

140

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

прийнятті очевидного, у позитивній співпраці з медичними

працівниками, здоровому реалізмі та духовній та душевній

рівновазі перед бідою.

Часто психотерапевту доводиться аналізувати ситуацію

необхідності прощення, наприклад, за подружньої зради. Він

виходить з того, що духовно здорові чоловік (жінка) переконані,

що для повноцінного прощення необхідно проявити волю та

розуміння важливості глибинного внутрішнього звільнення від

негативних емоцій щодо близької людини та відновлення

продуктивної взаємодії з нею. Часто прощення відбувається

одномоментним осяянням під впливом Божої Благодаті, а часом

воно є результатом тривалої внутрішньої роботи. Усвідомлення

того, що образа та гнів стосовно близької людини відійшли в

минуле, робить особистість відкритішою, гнучкішою та

сильнішою в інших складних життєвих випробуваннях. Слід

врахувати, що на заваді прощенню постають розповсюджені

соціально-психологічні стереотипи, зокрема: 1) прощення –

прояв слабкості; 2) прощення – протилежність справедливості; 3)

прощення – прояв прагнення до домінування; 4) прощення –

вишуканий спосіб маніпулювання.

Отже, робота психотерапевта, який працює з сім’єю у

контексті духовної парадигми психології, має свою особливу

стратегічну спрямованість, бо орієнтується на духовне Я чоловіка

та жінки, працює над зміцненням їх духовних здатностей та

демонструє конструктивні шляхи подолання труднощів,

конфліктів та вирішення проблем сімейного життя.

Література:

1. Андреева Т.В. Психология семьи. / Т.В. Андреева – СПб.: Речь,

2010. – 385 с.

2. Дудко Д. О нашем уповании: беседы / Дмитрий Дудко. – Париж,

1975. – 272 с.

3. Кронштадтский Иоанн. Моя жизнь во Христе / Святой праведный

Иоанн Кронштадский. – М.: Сибирская Блогозвонница, 2010. – 543 c.

4. Митрополит Иерофей (Влахос) Православная психотерапия.

Святоотеческий курс врачевания души. Краматорск, из-во ЗАО „Тираж-

51”, 2004. – 364 с.

5. Паїсій Святогрець: З болем та любов’ю про сучасну людину. Т.1. –

Львів, „Атлас”, 2006. – С. 211.

141

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

6. Рупнін Марко Іван. Духовне життя. Перекл. М. Прокопович. –

Рим, 1995. – С. 62.

7. Савчин М.В. Здатності особистості: монографія / Мирослав

Савчин. – К.: Академвидав, 2016. – 288 с.


8. Сатир В. Вы и ваша семья: Руководство по личностному росту /

В. Сатир – М.: Апрель-Пресс, 2007. – 288 с.


SANDPLAY-ТЕРАПІЯ В РОБОТІ ДИТЯЧОГО

ПСИХОТЕРАПЕВТА


Срібна Ірина Борисівна

irasribna@ukr.net

лікар, дитячий психіатр першої категорії

Тернопільської обласної клінічної психо-неврологічної лікарні

м. Тернопіль, Україна


Піскова терапія – це можливість пізнати свій внутрішній

світ за допомогою підносу з піском, великої кількості

мініатюрних фігурок і того почуття свободи та захищеності, яке

виникає у стосунках із терапевтом. Вона дозволяє виразити те,

що важко пояснити словами, доторкнутися до таких куточків

своєї душі, до яких не можливо звернутися напряму, побачити те,

що вислизає від звичайного мислення.

Піскова терапія як психотерапевтична методика порівняно

молода, тоді як уява, одна з її складових, має давню історію. На

початку розвитку людського суспільства його силою володіли

шамани. Їх видіння ставали підтримкою для племені, засобом

зцілення та спілкування з долею. Погляд уяви проникав туди, де

очі розуму були сліпими. Такі і піскові картини – це «сни наяву»,

образи, які неможливо зрозуміти за допомогою інтелекту, але

можливо відчути та осягнути душею. Незалежно від того,

створюється «пісковий світ» тим, хто зцілюється, чи цілителем,

величезні невиразні сили несвідомого приводяться до руху на

інтуїтивному, ірраціональному рівні. Адже пісок такий чутливий

і непостійний!

Піскова терапія стала унікальним методом, який поєднав

традицію та сучасність і, дякуючи цьому метод здатен проникати

142

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

до таких глибин психіки, до яких інші сучасні методи

психотерапії не мають прямого доступу.

Початком використання піддону з піском у психологічній

практиці прийнято вважати кінець 1920-х років.

У 1920-х роках Маргарет Ловенфельд просунулася від

ортодоксальної педіатрії до дитячої психіатрії. Її метою було

знайти оточення, яке би приваблювало дітей та забезпечувало

зв’язок між спостерігачем і дитиною. Вона побачила потенціал

використання маленьких фігур, які допомагають дітям

повідомляти про їхні самі глибокі думки та почуття.

Ловенфельд відкрила, що використання мініатюр в просторі,

який має певні границі, можуть описувати і аналізувати

представники різних теоретичних направлень. І описала гру з

піском як методику діагностики та консультування.

До відкриття Інституту дитячої психології в Англії в кінці

1920-х років Маргарет мала велику колекцію маленьких іграшок

та мініатюр. Вона їх зберігала в коробці, яку діти називали

«Коробка здивування». У 1929 році Ловенфельд вперше

поставила у своєму кабінеті два цинкових підноса: один –

заповнений піском, другий – водою. Дітям стали доступні три

засоби вираження: пісок, вода та іграшки. Іграшки зберігалися у

маленькій шафі, наповнення якого отримало назву «Світ». Так

народилася «Техніка світу», яка стала інструментом досліджень

Ловенфельд. Діти почали використовувати мініатюрні об’єкти

разом з наповненими коробками. «Техніка Світу» - це спонтанне

розташування мініатюр у вологому та сухому піску для

створення картини або якогось Світу.

Юнгіанський аналітик Дора Калфф вчилася у Ловенфельд у

50-х роках. Вона виявила, що «Техніка світу» не тільки дає дітям

можливість виражати страх та гнів, але також підтримує і

забезпечує ті процеси переноса і індивідуації, які вона в свій час

досліджувала разом з Юнгом. Калфф стала розвивати цей метод і

назвала його «Пісковою грою».

Піскова терапія Калфф ґрунтувалася на переконанні Юнга,

що душа може бути активована для досягнення цілісності та

зцілення. Вона бачила піскову терапію як інструмент, який не

тільки дозволить дітям виразити і типовий, і глибоко

особистісний світ, але поєднає їх внутрішнє уявлення з

143

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

зовнішньою

щоденною

дійсністю.

Вона

позиціонувала

символічну гру, яка створює комунікацію між свідомим та

безсвідомим.

Найголовніший аспект sandplay полягає в тому, що ця техніка

іде в глибину дитинства. Юнг визначав пісочницю, як дитячий

аспект колективного несвідомого. Багато психологів говорили про

те, що піддон з піском пробуджує «внутрішню дитину».

Дора Калфф читала лекції з піскової терапії та навчала

інших юнгіанських аналітиків. В своєму психотерапевтичному

процесі Д. Калфф використовувала два підноси з піском певних

розмірів: один з сухим, а інший з вологим піском, з синім дном і

внутрішніми сторонами, які позначали воду та небо. Вона

підкреслювала, що психолог повинен зберігати тишу і не

заважати створенню картини клієнтом. Д. Калфф рекомендувала

відмовитися від інтерпретацій протягом перших кількох сесій.

Гра в піску відбувається у тиші. Слова іноді розділяють,

тиша – приховує в собі інтимність. Мовчазне спілкування часто

зачіпає душу більш глибоко, ніж будь-яка задушевна бесіда. Саме

тому у пісковій терапії клієнти часто швидше, ніж у вербальній,

дістаються до резонансної глибини. Інтимність народжує у

терапевта особливе співпереживання, бажання турбуватися та

захищати, а у клієнта – почуття глибокого прийняття та безпеки.

Мета піскової терапії – не змінювати та не переробляти

дитину, не вчити певних навичок, а дати бути їй самій собою.

Головним принципом, покладеним Дорою Калфф в основу

роботи, є «створення вільного і захищеного простору», у якому

пацієнт може виражати і досліджувати свій світ, перетворюючи

свій досвід і свої переживання, часто незрозумілі або тривожні, у

зримі і відчутні образи.

Картина на піску може бути зрозуміла як тривимірне

зображення будь-якого аспекту душевного стану. Неусвідомлена

проблема розігрується в пісочниці, подібно драмі, конфлікт

переноситься з внутрішнього світу в зовнішній і робиться зримим.

Останнім часом проявляється особлива увага до

«внутрішньої дитини» кожної людини. Люди мають велику

потребу у грі, мають бажання грати. Це допомагає вивільнити

творчий потенціал. Його внутрішні почуття, а після перенести їх

у зовнішню реальність.

144

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

Для роботи у пісковій терапії використовуються два

дерев’яних підноса з піском розміром приблизно 72x52x7

(простір, який одномоментно може бути легко охоплено

поглядом). Один піднос наповнюється сухим піском, а інший

використовується, якщо дитина хоче працювати з вологим

піском. Внутрішня поверхня підносів забарвлюється в блакитний

колір - таким чином, дно підноса може зображати море або річку,

а також служить символом несвідомого. Також необхідні

різноманітні фігурки, з яких дитина вибирає те, що притягує або,

навпаки, лякає та відштовхує її. У ході сеансу дитині спочатку

пропонується вибрати фігурки, які привертають увагу, і

побудувати з них композицію на піску. Після того, як вона це

зробила, просять дати назву побудованому, і розповісти про це

історію.

Граючи, клієнт все глибше занурюється в себе і робить

внутрішню ситуацію зримою. Одночасно, в процесі створення

символічних картин посилюється зв’язок між свідомістю та

глибокими несвідомими шарами психіки, що несуть у собі

потенціал для зростання, зміни, і зцілення - між Его і Самістю.

Для дітей піскова терапія – природня форма експресії.

Піскова терапія стає так званим зв’язком часів або нагадуванням

про минулий досвід і є дверима в дитинство. Дитину пісок і вода

притягує як магніт, та пробуджує безпосередню гру. У піскові

терапії не існує правильного або неправильного способу гри.

Піскові картини створюються без попередньої підготовки,

планування і тому відповідають внутрішньому світу автора.

Відрізняється цей метод від інших тим, що дозволяє клієнту

створювати світ, який забезпечує йому шлях до його сокровенних

думок та почуттів. Цей світ можливо розглядати, відчувати,

випробовувати, змінювати, обговорювати та фотографувати.

Деяким клієнтам необхідно вивести назовні та матеріалізувати

свій минулий досвід або травми. Тільки тоді пов’язані з ним

проблеми зможуть вирішитися. Упроцесі створення світу з

використанням піску, води та об’єктів у клієнта виникає рішення,

яке його несвідоме передає рукам.

Отже, Sandplay-терапія сприяє процесу індивідуації,

вивільняє творчий потенціал, внутрішні почуття та сприйняття,

активізує спогади; забезпечує багатогранний досвід завдяки

145

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

багатьом символічним значенням, сприяє поверненню (регресу)

дитини до минулого досвіду з метою повторного переживання,

осмисленню і здобуття нового досвіду; створює місток між

свідомим та несвідомим, внутрішнім та зовнішнім, духовним та

фізичним, невербальним і вербальним; забезпечує гру, де немає

жодного правильного чи неправильного шляху; дозволяє

позбутися контролю свідомості; є природною «мовою» для дітей;

відсутні перепони для спілкування з людьми різного віку та

інтелектуального

статусу;

є

доповненням

до

іншої

психокорекційної та психотерапевтичної роботи і не має

обмежень у використанні в людей різних рас і інтелектуального

розвитку; дає можливість клієнту з статусу постраждалого

перейти до творця власного світу.

Показання

до

застосування

піскової

терапії:

невпевненість, активізації творчості, агресивна поведінка, страхи,

труднощі звикання дитини до нових умов у зв’язку зі зміною

проживання сім’ї або при зміні її складу, специфічні труднощі та

особливості виховання молодшої, середньої, старшої чи єдиної

дитини в сім’ї, проблеми спілкування з однолітками, конфлікти

між братами і сестрами, порушення поведінки, погіршення

здоров’я або поганий настрій у дитини під час перебування в

дитячому садку, впертість, опір або норовливість дитини,

тривожні стани, боязкість, сором’язливість, небажання вчитися,

низький самоконтроль.

Протипоказання: дуже високий рівень тривожності

дитини; наявність алергії і астми на пил і дрібні частинки; є

шкірні захворювання і порізи на руках, гострі психотичні стани.

Література:

1. Зинкевич-Евстигнеева Т. Д., Грабенко Т. М. Практикум по

песочной терапии. – СПб.: Речь, 2002. – 224 с.

2. Сакович Н. А. Технология игры в песок. Игры на мосту. – СПб.:

Речь, 2006. – 176 с.

3. Штейнхард Л. Юнгианская песочная терапия. – СПб.: Питер,

2001. – 320 с.

4. Юнг К. Г. Воспоминания, сновидения, размышления. Минск:

Попурри, 2003. – 495 с.

5. Дора Калфф, «Sandplay», 1980.


146

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

ПСИХОТЕРАПІЯ АДИКТИВНОГО РОЗЩЕПЛЕННЯ

ОСОБИСТОСТІ УЗАЛЕЖНЕНИХ КЛІЄНТІВ


Старков Денис Юрійович

votr@ukr.net

практичний психолог

Центр соціально-психологічної реабілітації алкозалежних «Сенс»

(Дніпровський районний в місті Києві ЦСССДМ),

м. Київ, Україна


Ю. В. Валентик пропонує розглядати в особистості

узалежненого клієнта «Алкогольне Я» (АЯ), яке формується в

процесі алкоголізації особистості, та яке стає контрастним по

відношенню до іншого полюса особистості, що включає

нормативні особистісні статуси – «Нормативне Я» (НЯ) [2].

Динаміку залежності в такому разі можна розглядати як

поперемінне домінування «АЯ» та «НЯ»: 1) фаза домінування АЯ

(фаза маніфестації патологічного потягу до вживання – ППВ); 2)

фаза дисоційованого «Я» (фаза дезактуалізації ППВ); 3) фаза

домінування НЯ (фаза латентного ППВ); 4) фаза дисоційованого

«Я» (фаза актуалізації ППВ). На цій методологічній основі Ю. В.

Валентиком

створено

континуальну

психотерапію

[2]

залежностей, де він рекомендує не вибирати мішенню симптом

або симптомокомплекс, а при уважному вивченні нормативних та

патологічних процесів (НЯ та АЯ), посилювати нормативні

процеси (НЯ), та послаблювати патологічні процеси (АЯ). По

суті, Ю.В. Валентик вперше в радянському просторі звернув

увагу на існування двох субособистостей залежного клієнта –

адиктивного Я та нормативного Я.

Д. І. Шустов розвиває теорію Ю. В. Валентика, вводячи

термін «алкогольне розщеплення» або «алкогольна дисоціація»

[4, с. 66-84] (які він застосовує як синоніми). Він звертає увагу на

схожість процесів травматичної дисоціації та алкогольного

розщеплення особистості. Можна казати, що АЯ формується не в

процесі алкоголізації, а з’являється вже у преадиктивної

особистості на основі особливим образом структурованого

раннього травматичного досвіду. Алкоголізація та наркотизація

служать механізмом подальшої дисоціації, яка спирається на

147

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

«вдалі» спроби дисоціації у дитячому та підлітковому віці.

Також, Д. І. Шустов вводить поняття одужання першого та

другого виду [4, с. 107-132]. Одужання першого виду є, по суті,

процесом «згасання» АЯ (як і Ю. В. Валентик, Д. І. Шустов

наголошує на необхідності саме дезактуалізації АЯ), а одужання

другого виду є процесом розвитку НЯ.

Звертаємо увагу, на травматичний дисоційований дитячий

досвід, який є основою формування АЯ в подальшій алкоголізації

та наркотизації. Процес спадкоємності процесів травматичної

дисоціації та подальшої хімічної дисоціації можна пояснити за

допомогою теорії Б. С. Братуся адиктивної ілюзорно-

компенсаторної діяльності [1]. В процесі травматизації

відбувається дисоціації травматичного досвіду разом з

потребами, які ця травма депривувала. А при вживанні

психоактивної речовини (ПАР) у людини є можливість

задовольнити раніше депривовану потребу за допомогою

ілюзорно-компенсаторної діяльності в обхід блокування

травматичним

досвідом.

Таким

чином

вживання

стає

неприродним шляхом задоволення природних потреб людини, які

вона не могла задовольнити через травматичну дисоціацію.

Формується особливий вид життєдіяльності людини – діяльність

по вживанню ПАР – в процесі якої формується нова система

адиктивних цінностей, дисоційованих від старої нормативної

ціннісної системи. Таким чином формується адиктивна

субособистість, дисоційована він нормативної субособистості. В

процесі подальшого вживання, адиктивна діяльність починає

конкуренто задовольняти потреби, які раніше задовольняла

нормативна діяльність (та які не було спочатку дисоційовано

травматичним досвідом), і поступово все більше потреб

переходить в область АЯ, а НЯ стає все «слабкішим».

При психотерапії залежностей рекомендуємо тримати в

фокусі уваги те, що в центрі АЯ знаходиться система природних

потреб, які людина не може задовольнити завдяки ранньому

травматичному досвіду, або завдяки дезактуалізації здорових

навичок. Якщо як мішень психотерапії ставити дезактуалізацію

АЯ, то тим самим ставиться ціль депривації здорових потреб, що

лежать в ядрі АЯ. Саме прагненням залишити адиктивний канал

задоволення цих потреб (якому у клієнта поки що немає здорової

148

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

альтернативи) можна пояснити супротив залежних клієнтів

терапії, що акцентується тільки на припиненні вживання або на

дезактуалізації АЯ.

Пропонується методологічний підхід, в якому АЯ

розглядається не як патологічне утворення, а скоріше як

компенсаторне. Адикція є оптимальним вирішенням проблеми,

коли у людини не було інших шляхів подолання цієї проблеми.

Тому терапія адикції в даному випадку буде терапією двох

субособистостей (АЯ та НЯ), та їх інтеграцією в подальшому.

Процес психотерапії адикції можна умовно розбити на

чотири етапи: мотиваційний, стабілізаційний, психокорекційний

та психотерапевтичний. Сам процес такої психотерапії є

«подвійним»: робота з АЯ (одужання 1-го типу) та робота з НЯ

(одужання 2-го типу). Ці два процеси психотерапії є

паралельними та рекурентними один до одного. Якщо процес

одужання 2-го типу може відповідати етапам процесу звичайної

психотерапії, то психотерапія АЯ має свої особливості.

На

першому,

мотиваційному

етапі

пропонуємо

встановлювати підтримуючий контакт з АЯ та катектувати його

(на відміну від рекомендацій по уникненню контакту з АЯ та

декатектуванню його). Технічно це відбувається через

постановку цілей терапії, як досягнення в тверезості подібного

стану, який мав адикт у стані сп’яніння («ціль одужання, щоб ви

почували себе у тверезості так же гарно, як і у стані сп’яніння,

тоді у вас не буде бажання вживати»). У такому разі в терапії ми

обходимо опір клієнта та можемо використовувати енергію його

АЯ в терапевтичних цілях.

На другому, стабілізаційному, етапі (на якому відбувається

робота по стабілізації тверезості та психо-емоційного стану)

клієнту пропонується задоволення його депривованих потреб (це

можуть бути потреби у повазі, визнанні, прийнятті, безпеці,

контакті і т.д.) у терапевтичних відносинах. Терапією вибору тут

є групова терапія, бо в індивідуальному форматі ресурси

психотерапевта (у порівнянні з ресурсами групи) в цьому плані є

значно обмеженими.

На третьому етапі відбувається прийняття минулого досвіду

вживання без почуттів провини та сорому (перший крок до

інтеграції АЯ та НЯ). Технічно це відбувається через написання

149

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

історії свого вживання, її переосмислення та прийняття в свій

нормативний досвід.

На четвертому етапі необхідна психотерапія дитячого

травматичного досвіду, який був базою створення АЯ, та повна

інтеграція АЯ та НЯ.

Такий процес психотерапії є тривали і займає в найкращих

випадках не менше 2-3 років.

Література:

1. Братусь Б. С. Аномалии личности / Братусь Б. С. – М.: Мысль,

1988. – 301 с.

2. Валентик Ю.В. Континуальная психотерапия больных с

зависимостью от психоактивных веществ / Ю. В. Валентик // Лекции по

наркологии / Под. ред Иванца. // М.: Нолидж, 2000. – С. 341-364

3. Валентик Ю.В. Мишени психотерапии в наркологии / Ю. В.

Валентик // Лекции по наркологии / Под. ред Иванца. // М.: Нолидж, 2000.

– С. 295-308

4. Шустов

Д.И.

Психотерапия

алкогольной

зависимости:

руководство для врачей / Д.И. Шустов, О.Д. Тучина // Санкт-Петербург:

СпецЛит, 2016. – 415 с.


ДОСЛІДЖЕННЯ РІВНЯ СФОРМОВАНОСТІ

СТРУКТУРНИХ КОМПОНЕНТІВ Я–КОНЦЕПЦІЇ У

СТУДЕНТІВ – МЕДИКІВ


Тимофієва Марина Пилипівна

timofieva.marina@bsmu.edu.ua

к. психол. н., доцент кафедри психології та філософії

Вищий державний навчальний заклад України

«Буковинський державний медичний університет»,

м. Чернівці, Україна


Здоров’я населення – один із самих важливих показників

добробуту держави, тому його збереження є завданням

державного

рівня.

Особливої

уваги

потребує

молодь,

усвідомлення нею цінностей здоров’я, розуміння визначальної

ролі здорового способу життя та формування індивідуальної

поведінки кожної молодої людини на цих засадах. Нині в Україні

актуальність психічного здоров’я зумовлена реаліями життя.

150

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

Молодь, як ніхто інший, відчуває нинішні кризові явища і

певну деградацію суспільства.

Школи та ВНЗ мають важливе значення як середовище, де

повинна проводитись робота з профілактики психічних

порушень. Вони призвані сприянню поліпшення психічного

здоров’я дітей та молоді. Для цього необхідно навчати персонал

шкіл та ВНЗ правильним підходам до питань зміцнення

психічного здоров’я та профілактики психічних розладів в учнів,

а також до формування у них вміння справлятися з відповідними

проблемами.

Мета нашої роботи полягає у теоретичному аналізі

особливостей сформованості Я – концепції у студентів–медиків,

дослідженні самооцінки особистості, визначенні індексу

задоволення собою, ступеню врівноваженості, спокою й

душевної гармонії.

Соціальним середовищем постійно підвищуються вимоги

до гнучкості людського мислення і поведінки, самостійності,

готовності розраховувати на самого себе, до відкритості новим

формам самореалізації та особистісної життєтворчості. Разом з

тим сьогодні спостерігаються явища примітивізації свідомості та

зниження адаптації до соціальних умов життя. Внаслідок прояву

останніх посилилися явища інфантилізму, егоїзму, духовної

спустошеності

та

втрати

відповідальності.

Результати

дослідження осіб віком 17–21 років показали, що 17% мають

незадовільну нервово–психічну стійкість, 30% – задовільну

нервово–психічну

стійкість,

28%

незадоволені

міжособистісними стосунками, 25% – потребують додаткового

психологічного обстеження (М.А. Дмитрієва із співав., Ю.В.

Тельник, М.С. Корольчук). Водночас С.Г. Жиляєв (1998), В.М.

Крайнюк (1999) вважають, що більш ніж 40% юнаків

характеризуються слабким психічним та фізичним здоров’ям.

Така ситуація формує розвиток нормативно–ціннісної сфери

особистості, викликає занепокоєння батьків, педагогів та

зумовлене потребою пильної уваги з боку представників

психологічної науки [2].

Запорукою

психічного

здоров’я

є

усвідомлення

необхідності глибинного самопізнання, корекції та пошуку

151

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

шляхів самовдосконалення, самовизначення, реалізації творчого

потенціалу.

Я–концепція (від лат. conceptus – поняття) – це система

уявлень людини про себе, яка містить усвідомлення своїх: а)

когнітивних (інтелектуальних) властивостей, котрі організуються

в образі Я; б) емоційно–ціннісних самоставлень, що виявляються

у самооцінці; в) поведінкових дій, які характеризуються

проявами перших двох компонентів; г) суб’єктивно сприйнятих

соціальних чинників .

Загальновідомо, що людина стає особистістю лише тоді,

коли у неї формується поняття «Я». Адже, як стверджував

радянський психолог О.М. Леонтьєв (1903–1979): «Особистість

народжується двічі: у 3 роки, коли дитина каже : «Я сам (а),

(виникає свідомість) і в підлітковому віці, коли хлопець або

дівчина

говорить:

«Я

розумію

себе»

(формується

самосвідомість)». Якщо свідомість спрямована на зовнішній світ,

то самосвідомість – на внутрішній простір людини і є процесом,

за допомогою якого особа пізнає себе та ставлення до себе.

Ще німецький філософ і природодослідник І. Кант (1724–

1804), обговорюючи питання самосприйняття і самосвідомості,

писав, що людське Я здається подвійним: Я як суб’єкт мислення,

котре означає, що наявна рефлексія Я, та Я як об’єкт сприйняття

[4, 6].

Перспективними для подальшого психологічного пізнання є

такі думки: рефлексивне Я і рефлективне Я (І.С. Кон), ідеальне Я

і реальне Я (К. Роджерс, К. Хорні), суспільство і Я (Е. Фромм),

мотивації (А. Маслоу), Я – вчинок (В.А. Роменець, В.І. Юрченко

та

ін.),

Я–проблема

(А.В.Фурман).

Центральне

ядро

самосвідомості Я–концепції формується у пору юності. Період

зрілої юності (більшість дослідників обмежує зрілу юність

періодом від 18 до 20 років) – це перехід до самостійного життя

(початок професійного становлення, реалізації життєвих планів).

Продовжується інтенсивний розвиток самосвідомості. Молоді

люди самовизначаються у системі моральних цінностей,

принципів, норм і правил поведінки, усвідомлюють особисту

соціальну відповідальність.

Декартівське «cogito ergo suni» – «думаю», зрозуміло з

часом наповнюється новим змістом і залишається злободенним

152

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

у наш час. Це добре розумів уже І. Кант, який радив своєму

сучаснику в кінці XVIII століття: «Вмій користуватися своїм

розумом!» Ще актуальнішою є ця порада філософа в сучасних

умовах. А от «користуватися своїм розумом» означає вміння

навчатися і застосовувати свої знання на благо, творчість,

оцінювати наслідки своїх дій та інших, визначати позитивні і

негативні цінності у своєму житті. У наш час досить часто

спостерігаємо у студентів прояви негативних цінностей, які

пов’язані з легковажністю, бездумністю, відсутністю необхідних

знань.

Дж. Мід, родоначальник інтеракціоністської орієнтації у

психології, стверджував, що самооцінка – це процес, в основі

якого лежить практична взаємодія індивіда з іншими людьми. Він

вважав, що індивід пізнає себе з точок зору інших членів певної

соціальної групи, які він засвоює у рамках суспільної діяльності.

Оцінка себе в певній ролі залежить від того, наскільки індивід

відповідає тим очікуванням, які пред’являють йому інші. У

концепції Дж. Міда «Я» виступає як похідне від групового «Ми».

Причому зміст «Я» і самооцінки зумовлені вже не думками

інших людей, а реальними взаємовідносинами з ними, спільною

діяльністю.

Самооцінка також виявляється у свідомих судженнях

індивіда, коли він прагне обґрунтувати свою непересічну

значущість. Вона відображає ступінь розвитку у нього почуття

самоповаги, відчуття власної вартості і позитивного ставлення до

всього того, що входить до сфери його Я, а також є своєрідною

схемою самоставлення, що узагальнює минулий досвід,

організовує та структурує нову інформацію стосовно Я.

У «Критиці чистого розуму» І. Канта досліджуються

загальні, теоретичні проблеми пізнання людиною світу і

самопізнання. «Зовсім очевидно, що байдужість є результат не

легкодумства, а зрілої здатності судження нашого століття, що не

має наміру більше обмежуватися уявним знанням і жадає від

розуму, щоб він знову взявся за саме важке зі своїх занять – за

самопізнання, і заснував би суд, який би підтвердив справедливі

вимоги розуму, а з іншого боку, був би в змозі усунути всі не

ґрунтовні домагання – не шляхом наказу, а опираючись на вічні й

153

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

незмінені закони самого розуму. Такий суд є не що інше, як

критика самого чистого розуму» [3].

Отже, самооцінка є соціальним за своєю природою

феноменом, що функціонує як компонент самосвідомості і

найважливіше утворення особистості. Це форма відображення

людиною самої себе як особливого об’єкта пізнання і залежить

від прийнятих людиною цінностей, її особистісних змістів, міри її

орієнтації на суспільно вироблені вимоги до поведінки й

діяльності.

З огляду на вище зазначене, ми вважаємо, що провідними

психолого-педагогічними умовами формування Я–концепції є:

реалізація діалогічного підходу до організації навчального

процесу у вищих навчальних закладах; допомога студентам в

актуалізації професійної рефлексії на фахове самовизначення;

введення до навчального процесу активних методів формування

особистості. Необхідно поширювати теоретичні та практичні

психологічні знання серед студентів, проводити тренінги для

вироблення корисних медику якостей, спонукати студентів до

самостійної роботи над собою.

У заходи укріплення психічного здоров’я студента

необхідно включати: розвиток у них навичок, що дозволяють

справлятися з труднощами і стресами, підвищують самооцінку,

навчають поважати інших, вміти говорити «ні» у відповідь на

спробу підштовхнути їх до небезпечної для здоров’я поведінки.

Література:

1. Кант И. Критика чистого разума / Пер. с нем. Н. Лосского.

Сверен и отредактирован Ц.Г. Арзаканяном и М.И. Иткиным; Примеч.

Ц.Г. Арзаканяна. – М.: Изд–во Эксмо, 2006. – 736 с.

2. Психологічне забезпечення психічного і фізичного здоров’я //

Навчальний посібник: М.С. Корольчук, В.М.Крайнюк та інші. / Загальна

редакція М.С. Корольчука. – К.: Фірма «ІНКОС», 2002. – 272с.

3. Сафин В. Ф. Устойчивость самооценки и механизмы ее

сохранения // Вопросы психологии. – 1975.– № 3.– С. 62–72.

4. Фурман А.В., Гуменюк О.Є. Психологія Я–концепції: навч.

посібник. Львів: Новий світ, 2006. – С. 11, 213.

5. Bagley Ch. et. al. Personality, self–esteem and prejudice.

Farnborough, Saxon House, 1979.


154

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

КОНВЕРСІЙНА КАТАПЛЕКСІЯ ПРИ БІПОЛЯРНОМУ

РОЗЛАДІ З СУЇЦИДАЛЬНОЮ ПОВЕДІНКОЮ


Хан Дмитро Юрійович

khandmitry564@gmail.com

практичний психолог

м. Кам’янець-Подільський, Україна

Анотація. У статті представлений клінічний випадок

конверсійної катаплексії у дівчини 16 років із біполярним

розладом та суїцидальною поведінкою; психологічний сенс

симптому полягав у символічному вираженні через соматичну

іннервацію «втрати сил боротися» з суїцидальним імпульсом.

Даний клінічний випадок дозволяє припустити, що соматичною

основою симптому виступає зміна в роботі мигдалини та

зниження активності моноамінів, які є частиною патофізіології

основного діагнозу дівчини. Окрім цього в статті приведені

сучасні

уявлення

про

патофізіологію

катаплексії

та

диференціацію конверсійного варіанту цього симптому від того,

який зустрічається при нарколепсії.

Ключові

слова:

катаплексія,

конверсія,

трансфер,

психотерапія, БАР.

Загальні відомості. Клієнт – дівчина Л., 16 років, на момент

звернення мала дві спроби самогубства, діагностована депресія,

лікування якої проходило спочатку амбулаторно. З часом діагноз

змінився на біполярний-афективний розлад (БАР) – F31 за МКБ-

10 [5]. Основна скарга Л. полягала у відсутності бажання жити.

Також спостерігалася тривога, яка практично постійно її

супроводжувала, особливо в людних місцях. Конверсійний

симптом з’явився приблизно через місяць після її звернення.

Перший приступ у Л. відбувся наприкінці заняття, падіння не

супроводжувалось втратою свідомості. А контекст, в якому

реалізувався приступ, натякав на його конверсійну природу. З

усього було зрозуміло, що Л. не хотіла, завершувати заняття,

хоча час сеансу був вичерпаний. І коли все ж вона було змушена

покинути кабінет, у неї стався приступ – катаплексія. З того часу

наприкінці майже кожного заняття у неї ставався приступ. Звісно,

155

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

катаплексія спостерігалася не тільки на наших заняттях, але і

посеред вулиці, в школі тощо.

Катаплексія, як конверсійний симптом зустрічається рідко, і

в літературі майже не представлена. Пояснити це можна тим, що

катаплексія в переважній більшості випадків є симптомом

нарколепсії. Під катаплексією розуміють різке падіння тонусу

м’язів без втрати свідомості. Найчастіше це відбувається, коли

наступає пік позитивних емоцій. Зазвичай катаплексія триває до 2

хвилин [2,1].

Характерних для нарколепсії розладів сну чи гіпнагогічних

галюцинацій у Л. не спостерігалося. Тригером для приступу, на

противагу нарколептичній катаплексії [1], виступали виключно

негативні емоції. Інколи приступи відбувалися без відчутної

зміни в загальному емоційному стані чи його інтенсивності.

Клієнтка також проходила додаткове обстеження в невролога,

ендокринолога, кардіолога, неодноразово проходила ЕЕГ, один

раз їй зроблено КТ, на якому не було виявлено патології, що була

б причиною її симптомів, включно з катаплексією. Атонію

клієнтки неможливо було підвести під ортостатичну гіпотензію,

яка могла розвитись на фоні прийому препаратів. Адже приступи

не наступали після зміни положення тіла, і не припинились після

відміни препаратів. Психіатр, у якого лікувалась на той час Л.,

також був схильний вбачати в катаплексичних приступах

конверсійну етіологію.

Психодинамічна інтерпретація. Катаплексична атонія Л.

мала символічне вираження «втрати сил боротися» зі своїм

патологічним станом, – як правило, із суїцидальними імпульсами.

Катаплексичні приступи наприкінці занять провокувались

бажанням затримати психолога, і корелювали з трансферентним

страхом втратити його підтримку. Це вказувало, з одного боку, на

проекцію імаго батька, а з іншого на неможливість Л. автономно

підтримувати власний гомеостаз психіки. Вже після першої

інтерпретації, заняття закінчувались без падіння, його місце

зайняло запаморочення, що було наслідком цілком свідомої

тривоги, яка згодом пропрацювалася в трансфері.

Після усвідомлення Л. символічного сенсу симптому,

катаплексичні приступи клієнтки за межами кабінету психолога

скоротилися вдвічі. Абсолютної редукції симптому катаплексії

156

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

вдалось досягти тільки після того, як для Л. стала доступна

вербалізація її відчаю і того, з чим він був пов’язаний; як

наслідок – більше не потрібно було вдаватися до символічного

вираження через тілесну іннервацію. Стримуючим фактором

вербалізації власного безсилля була протилежна установка «бути

сильною», що була простимульована частково її рідними; хоча

своїй патогенності установка завдячує страху Л. втрати

підтримки її оточення. Це могло відбутися, як вважала Л., якщо

вона не буде відповідати їхнім очікуванням. У даному випадку

очікуванням, що вона буде сильною, і з усім зможе впоратися.

Рік по тому катаплексичні приступи відновились, цього разу

маючи зовсім інший психологічний сенс. Тривалість приступів

була не більше тижня, після інтерпретації симптом зник відразу, і

більше не з’являвся. Побоювання Л., що важкість її стану можуть

недооцінити спровокувало приступи катаплексії, які мали вказати

на

його

важкість.

Саме

цей

мотив

важливо

було

проінтерпретувати і домогтись усвідомлення нераціональності її

тривоги.

Як пише Т. Свік у своїй оглядовій статті, катаплексію

пов’язують із редукцією майже 90% нейронів, які продукують

нейропептид гіпокретина (орексина). Він виділяється нейронами

задньолатерального гіпоталамуса, має обширні проекції в мозку і

відіграє критичну роль в циклі сну та бадьорості. Гіпокретин під

час сну майже не виділяється, а його ефекти, здебільшого,

збуджуючі. Рівень гіпокретину в лікворі пацієнтів з

нарколепсією, але без симптому катаплексії був у нормі. Це

додатково підтверджує важливу роль цього нейропептида в

розвитку катаплексії [2]. При катаплексії відсутні глибокі

сухожильні рефлекси, а також моносинаптичний рефлекс

Гофмана. Судячи з усього, ГАМК-нейрони центрального

мигдалевидного ядра (central nucleus of the amygdala) і медіальної

частини довгастого мозку (medial medulla) подавляють

норадреналінові нейрони в locus coeruleus, lateral pontine

tegmentum, які активують альфа-мотонейрони та інтернейрони

спинного мозку, викликаючи катаплексичну атонію [2].

К. Магоні разом із колегами центральну роль відводять

мигдалині, адже після її враження катаплексія повністю

піддається редукції [1].

157

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

Уся вищеописана патофізіологія стосується виключно

нарколептичної

катаплексії,

конверсійний

варіант

якої

залишається на сьогодні недослідженим. Однак, дослідження

нарколептичної катаплексії дозволяють висунути припущення

стосовно того, чому такий рідкісний конверсійний симптом

виник саме в цьому клінічному випадку. Одного лише

психологічного сенсу для цього недостатньо, адже брак сил

боротися з імпульсом та відчай могли б символічно виразитися

також в іншій соматичній іннервації. Нейрохімічною основою

нарколептичної катаплексії є дезактивація моноамінергічних

систем [2]. Клієнтка, в якої спостерігався конверсійний варіант

катаплексії, мала знижену активність моноамінів, на що вказує

патофізіологія її основного діагнозу. Саме це зниження

активності моноамінів, ймовірно, стало фізіологічною основою,

на якый розвився конверсійний симптом Л. Зрештою, мигдалина,

яка відіграє критичну роль у провокуванні катаплексії [1,2],

могла б у даному клінічному випадку стати кофактором в її

формуванні. Припустити це дозволяє присутність із самого

початку в клінічній картині Л. тривоги, а остання як відомо

вказує на зміну у роботі мигдалини.

Література:

1. Carrie E. Mahoney, et al «GABAergic Neurons of the Central

Amygdala Promote Cataplexy» The Journal of Neuroscience, April 12, 2017 •

37(15):3995– 4006 • 3995

2. Todd J Swick «Treatment paradigms for cataplexy in narcolepsy: past,

present, and future», Dovepress Journal Nature and Science of Sleep, 11

December 2015

3. Кохут Х. Восстановление самости / Х. Кохут ; пер. с англ. – М. :

Когито-Центр, 2003. – 316 с. – (Современная психотерапия).

4. Кернберг О. Ф. Тяжелые личностные расстройства: стратегии

психотерапии / О. Ф. Кернберг ; пер с англ. М. И. Завалова. – М. : Класс,

2012. – 460 с. – (Библиотека психологии и психотерапии; вып. 81).

5. Международная статистическая классификация болезней и

проблем, связанных со здоровьем: 10-й пересмотр. – Женева, Москва :

Всемирная организация здравоохранения : Медицина, 1995. – Т. 1. – 691 с.


158

Актуальні питання психотерапії та психології. Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції з міжнародною участю

Актуальні питання психотерапії та психології. Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції з міжнародною участю

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

ПОЗИТИВНА ПСИХОТЕРАПІЯ ТА ПОЗИТИВНА

ПЕДАГОГІКА ЯК ШЛЯХ ДЛЯ ВІДТВОРЕННЯ БАЛАНСУ

В СИСТЕМІ ОРГАНІЗАЦІЇ ОСВІТИ


Ханецька Наталя Вікторівна

khanetska@gmail.com

к. психол. н., доцент кафедри психології та педагогіки

Хмельницького національного університету, координатор

Хмельницького психологічного центру, психотерапевт в методі

позитивної психотерапії (реєстр УСП, WAPP), тренер базового

курсу в методі позитивної психотерапії, голова секції позитивної

психотерапії в Хмельницькому осередку УСП, член УСП, WAPP

м. Хмельницький, Україна


Сучасні тенденції взаємодії суспільства з системою освіти

демонструють все більше невдоволення не тільки якістю

навчального матеріалу, що подається, але і самим підходом до

навчального процесу. Уже кілька десятиліть в психолого-

педагогічних баченнях звучить питання компетентністного

підходу, важливості набутих знань для життя в майбутньому.

Проте, гуманістична парадигма у науках плану «людина-людина»

звертає увагу на розвиток самої особистості учня, його потреб,

його можливостей і емоційну складову особистості. Дорослий

майбутній світ (і дитячий теж, в інших проявах) у психологічно

здорової людини передбачає вміння давати відповіді на

запитання: «Що я почуваю? Що я хочу? Які у мене є зараз

відчуття? Які мої цінності зараз спрацьовують? На які свої

здібності я можу зараз опиратися?» і ін. 6 .

Провідна освітня мета має полягати у ракурсі ситуації

вільного життєпрояву суб’єкта учіння, що підпорядковується

принципу балансу.

Традиційно проблеми, невміння, симптоми, негативні

реакції розглядаються психологами, педагогами, медиками,

частиною психотерапевтів як «мінус, перешкода», що треба

«забрати, викорінити, перевиховати, перенавчити.

Актуальною у цьому контексті є теорія позитивної

психотерапії та позитивної транскультурної педагогіки.

159

Актуальні питання психотерапії та психології. Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції з міжнародною участю

Актуальні питання психотерапії та психології. Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції з міжнародною участю

Актуальні питання психотерапії та психології. Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції з міжнародною участю

Актуальні питання психотерапії та психології. Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції з міжнародною участю

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

Позитивна психотерапія – це мета-підхід, що спрямований

як на психологічну допомогу (психотерапевтичний аспект), так і

на виховання (педагогічний аспект), навчання дорослих

(андрагогічний аспект), соціальну роботу (соціальний аспект),

розвиток міжкультурної свідомості (крос-культурний аспект),

взаємодію та інтеграцію різних психотерапевтичних напрямків

(інтер-дисциплінарний аспект) 3 .

В 2017 році в ЄС був зареєстрований торговий знак

«Позитивна і транскультуральна педагогіка Пезешкіана», що

підтверджує можливість використання методу і у педагогічному

середовищі.

Керуючись принципом балансу в позитивній психотерапії,

ми можемо стверджувати, що є якась частина в навчально-

освітньому процесі успішною для особистості, цікавою, де

проявляються здібності і приносять задоволення та перспективи в

майбутньому житті. А є якась частина, що викликає конфлікти,

небажання бути у цьому процесі, заперечення і опори. Саме

такими характеристиками наділяється відсутність балансу, або

дисбаланс. Це вказує на те, що баланс порушено. Для усунення

дискомфорту в навчальному процесі треба вирівняти баланс,

тобто не усунути «вади» особистості, а додати те, чого не

вистачає суб’єкту учіння для рівноваги.

Той «мінус», що існує в шкільному житті учня вказує нам на

те, що він в цій конкретній сфері має певне страждання. Завдання

освітян знайти те, чого не вистачає для повноцінного,

комфортного засвоєння компетенцій і дати це учню, тобто

відновити баланс. Внаслідок такої взаємодії в системі суб’єкт-

суб’єктних форм засвоєння особистісного досвіду, «мінус» вказує

на

незадоволену

потребу,

доповнюється

«плюсом»

і

встановлюється баланс.

Збалансована модель позитивної психотерапії передбачає

єдність тіла, душі і духа 2 . В системі освіти це має бути єдність

комфорту навчання (у фізичному, і у психічному плані), цікавості

і опорі на здібності та з опорою на дух часу (потребу в

майбутньому житті).

Позитивна психотерапія та позитивна транскультурна

педагогіка виходять з бачення, що кожна без винятку людина

160

Актуальні питання психотерапії та психології. Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції з міжнародною участю

Актуальні питання психотерапії та психології. Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції з міжнародною участю

Актуальні питання психотерапії та психології. Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції з міжнародною участю

Актуальні питання психотерапії та психології. Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції з міжнародною участю

Актуальні питання психотерапії та психології. Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції з міжнародною участю

Актуальні питання психотерапії та психології. Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції з міжнародною участю

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

володіє двома базовими здібностями: когнітивною (здатністю до

пізнання) і емоційною (здатністю до любові) 1 . Порушення

балансу між цими двома базовими здібностями спостерігається в

сучасній школі, коли акцент у навчальному процесі робиться

більше на когнітивну функцію, пригнічуючи базову емоційну.

Внаслідок цього здійснюється опора на ліву півкулю головного

мозку, що сприяє вмінню вчитися і вчити, досягненню високих

результатів у сфері «знати», соціальній пристосованості та

успішності. Але разом з тим, пригнічується розвиток здібності

«любити» (фізіологічною основою є права півкуля), що

перешкоджає

оволодінню

вміннями

встановлювати

і

підтримувати стосунки на емоційному рівні, бути контактним,

терпеливим, мати надію, віру, впевненість. Ці якості формуються

як дифіцитарні 5 .

Принцип балансу опирається на те, що кожна людина

перебуває у чотирьох сферах активності: тіло (відчуття),

діяльність (навчання, робота, досягнення, розум), контакти

(стосунки, традиції, спілкування), фантазії, майбутнє, сенси,

інтуїція (мрії, вміння прислухатися до себе, сенси життя і

поведінки-вчинку-подій, побудова планів, внутрішній розвиток,

творчість) 4 . Навчальний процес знаходиться у балансі, коли на

досягнення, увага до здоров’я, потреба у спілкуванні і

внутрішньому розвитку, творчість витрачається рівна кількість

енергії. Як тільки баланс порушується в якусь сферу (традиційно

це навчання, досягнення), одразу починають «страждати» інші

сфери, що ми можемо спостерігати у погіршенні здоров’я,

перевтомах, відсутності часу для спілкування і неможливістю

займатись цікавими улюбленими справами в гуртках та

розвиватись багатогранно в інших областях.

Дотримуючись балансу у стилі взаємодії наставника-учня,

варто пам’ятати про баланс реальностей. Часто вчителі не

досліджуючи внутрішньої реальності учня, вважають, що знають

про його почуття, відчуття, думки, бажання, можливості, сенси.

Таким чином, заперечуючи право особистості на вільний

життєпрояв.

Отже, позитивна психотерапія та позитивна транскультурна

педагогіка мають в своїй теорії певні методологічні особливості,

161

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

використання яких допомагає відтворенню балансу в системі

організації освіти.

Література:

1. Пезешкиан Н. Психосоматика и позитивная психотерапия: Пер. с

нем. - М.: Медицина, 1996. - 464 с.

2. Пезешкиан Н. Позитивная семейная психотерапия: Семья как

терапевт / Н. Пезешкиан ; [пер. с англ., нем]. – М. : Изд-во Март, 1996. –

336 с.

3. Рудченко О.В., Ханецька Н.В. Дослідження ефективності

професійно-педагогічного спілкування вчителя засобами позитивної

психотерапії // Позитум Україна. – Черкаси, - 2017. – 3 с.

4. Ханецька Н.В. Позитивна психотерапія: Теоретико-практичний

посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Хмельницький: -

2015. – 84 с.

5. Ханецька Н.В. Сучасна освітня концепція розвитку актуальних

здібностей позитивної психотерапії Н.Пезешкіана у сфері підготовки

майбутнього фахівця // Психотерапевтичні аспекти підготовки фахівців

соціально-психологічної сфери / Професійна підготовка фахівців

соціальної сфери: надбання, проблеми, перспективи: Матеріали

Всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Хмельницький, 22-23

квітня 2018 р.)

6. Khanetska N. Aspects of developing the child`s total personality in

educational space by positive psychotherapy and positive pedagogy of

Peseschiah Nossrat. // «Modern sociocultural and psycho-pedagogical

perspectives of child development» book of abstracts all-Ukrainian (with

international participation) scientific and practical conference, Ternopil, 2018.

АКТУАЛЬНІСТЬ НАДАННЯ ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНОЇ

ДОПОМОГИ В НАРКОЛОГІЇ, ПЕРЕВАГА

ТВЕРЕЗОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ


Шеховцова Валентина Борисівна

головний позаштатний спеціаліст Управління охорони здоров’я

Чернігівської ОДА з питань психотерапії

м. Чернігів, Україна


Тема тверезості віддавна хвилює передових людей. Зокрема

й тому: алкоголь, що веде до деградації особистості,

деструктивно впливає і на генетичний код людини. Частенько

самі підлітки підказували мені ідеї для покращення якості

162

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

профілактики: відвідування музею міського моргу, казко терапія,

організація творчого клубу, АРТ-терапія. Звичайно, це не всі

методи роботи з профілактики. Про них я докладно розповідала в

своїх статтях та книжках. Багато уваги приділяю людям, що

потерпіли від насильства в сім’ї та у суспільстві. Впевнено скажу,

що проблема насильства має прямий зв’язок з хімічною

залежністю.

Робота здійснюється з урахуванням нових шляхів до

вирішення актуальних проблем населення, використовуючи

інноваційні методи та власні друковані роботи: «Рекомендації

психотерапевта в роботі з підлітками», «Актуальність арт-терапії

в психотерапевтичній практиці». Увага приділяється не тільки

молоді та підліткам, а й батькам, усій родині – «Здорова родина –

здорова дитина».

Вибір методу, способу і техніки впливу підбираються

індивідуально для кожного хворого, відповідно нозології,

ведучому психопатологічному, патопсихологічному синдрому в

клінічній картині захворювання, і навіть той факт, що надана

допомога в наркодиспансері визначена обмеженням хімічної і

психологічної залежності, надана психотерапевтична допомога

досить різноманітна і має великий арсенал інноваційних методів.

Це пояснюється тим, що точний діагноз, як правило, має досить

поширений шлейф ускладнень: неврози, психопатії, проблеми

насильства, міжособистісні конфлікти, стресові ситуації.

Перш ніж почати лікування, проводиться патопсихологічне

обстеження (ППО), яке дозволяє визначити особливості особи,

рівень ураження центральної нервової системи (ЦНС) в

результаті вживання психоактивних речовин, а саме: волі,

інтелекту, емоцій, мислення, духовної сфери.

Особа – це системна якість, яку набуває індивід у взаємодії з

соціальним оточенням. Взаємодія протікає в трьох провідних

формах: спілкуванні, пізнанні, спільній діяльності. Визначають:

фізичний, емоційний, когнітивний, соціальний, етичний розвиток

особи. Іншими словами особистість визначається тим: що вона

знає, що вона цінує, що і як творить, з ким і як спілкується, які її

естетичні потреби і як вона їх задовольняє. Саме з врахуванням

визначених категорій - складається лікувальна і реабілітаційна

програма.

163

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

Основні методики, які застосовуються в роботі: Групова

психотерапія (ГПТ), психодрама по Морено «чарівний магазин»,

раціональна ГПТ з обов’язковим відвідуванням анатомічного

музею, проведення брейн – рингів, програма «12 кроків»,

трансактний аналіз, АТ (аутотренінг), моделювання поведінки.

За допомогою ГПТ реалізуються задачі етіопатогенетичної

терапії це дозволяє реалізувати: цінності, мотивації, відношення і

ставити метою на майбутнє, а точніше, допомагає: установити

контакти (емоційні) з групою, заручитися її підтримкою; відчути

своє особисте значення; поява щирості в відносно себе та інших;

почуття внутрішньої свободи (проява емоцій); точність прояву

емоційного стану; розкриття проблем почуттів; відчуття

неадекватності своїх емоційних реакцій; емоційна корекція

переживань.

Однак, правила для всіх груп однакові: конфіденційність; не

перебивати один одного; не «вішати ярликів»; спілкуватися без

образ; говорити від свого імені; тут і зараз; щирість.

В рамках ГПТ використовується: групова дискусія,

розігруються ролеві ситуації, психогімнастика, проективний

малюнок, у дітей – казкотерапія (і також з розігруванням ролей),

ігрова методика (брейн-ринг).

Групова дискусія – базисний метод, який виконує основну

психотерапевтичну функцію. Чим більша питома вага

психогенної декомпенсації пацієнта в порівнянні з біологічною

недостатністю, тим більшого успіху можна чекати від

психотерапії. У даному випадку психотерапія ефективна, як сама

по собі (О.Є. Личко), так і при підготовці ґрунту для медико-

педагогічного впливу.

Один із методів ГПТ – ігровий – використовується в

психопрофілактичній роботі в учбових закладах (частіше –

брейн-ринг). Фоном групової психотерапії в даному випадку є

присутність школярів у залі. Переможцем є команда, що набрала

більшу кількість балів. В ході гри діти отримують інформацію на

концептуальному

рівні

про

проблеми

наркологічних

захворювань: причинах виникнення, особливостях кожного виду

наркоманії, наслідках, ускладненнях і інформацію про те, де

можуть отримати медичну допомогу, якщо потребують її. В

процесі гри діти отримують не тільки корисну інформацію щодо

164

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

збереження здоров’я, а й задоволення, зацікавленість отримання

кращого результату.

Казкотерапія з великим успіхом застосовується в молодших

класах. Для цього методу використовую власні твори, казки

«Їжак-курець», «Вовк – п’яниця», «Кузя – наркоман».

У своїй практиці при лікуванні алкоголізму і наркоманії

широко застосовую програму «12 кроків» анонімних алкоголіків

та одноіменна щодо лікування наркоманії. Всі 12 кроків

складаються з 4-х етапів: ідентифікація, визнання, капітуляція,

відновлення і соціальна адаптація. Відновлення – це більше, ніж

ВІДМОВА використовувати алкоголь та інші наркотики. Воно

означає зростання і розвиток, в ході яких люди вчаться повністю

реалізувати себе. Відновлення є процесом повернення хімічно

залежних до реальності за допомогою намірів і дій, які вони

здійснюють.

В

умовах

психотерапевтичного

кабінету

реальне

проходження перших трьох етапів, тобто чотири кроки програми.

Етап відновлення і соціальної адаптації пацієнти проходять в

групі «АА» та «АН». З усією відповідальністю визначаю

ефективність цієї програми. Але як і будь-який інший засіб і

метод, воно не є панацеєю і виявляється ефективним при

комплексному підході до лікування. Першим етапом, безумовно,

є дезінтоксикаційна терапія, що проводиться в стаціонарі

медичних установ і денному стаціонарі Чернігівського обласного

наркодиспансеру. Сама собою програма «12 кроків» передбачає

особисте зростання в ній тих, що беруть участь. Але дуже

важливо, щоб процес цей був позитивно динамічним. Інколи

особисті і характерологічні особливості залежного вимагають

зворотної черговості, тобто: спочатку підвищується особистий

рівень, а потім, як результат підвищення свідомості, - участь в

програмі «12 кроків».

Будь-який метод психотерапії, який застосовую у своїй

практиці, супроводжую із засобами арт-терапії, актуальність якої

в лікуванні наркозахворювань має тенденцію до збільшення. На

підставі особистого досвіду зі всією упевненістю смію

стверджувати, що підвищення особистого зростання, як правило,

відмічається у тій особи, яка не замикається в межах спілкування

з собі подібними (тобто з друзями по нещастю), а упроваджується

165

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

в товариство людей, круг інтересів яких широкий і

різноманітний. Саме це може сприяти зростанню творчого

потенціалу. Людина, що навіть не підозрювала в собі прихований

талант, починає писати вірші, музику, здійснювати успіхи в

живописі та інших видах творчості. Саме з цією метою мною був

створений творчий клуб «Натхнення» на базі бібліотеки імені

Короленка, робота якого докладно викладена в науковій статті

«Актуальность арттерапии в лечении пограничних состояний и

химической зависимости у подростков».

Все це сприяє вкоріненню в підсвідомості і свідомості

тверезого способу життя. Формуються мотивації, сприяючі

категоричній відмові від вживання наркотиків. Саме тому – дуже

важливо і необхідно створення в місті творчих клубів, клубів

міжособистісного спілкування психотерапевтичних груп.

У цілому, стан надання психотерапевтичної допомоги

населенню в Україні незадовільний, так як наказом МОЗ України

від 23.02.2000 № 33 «Про штатні нормативи та типові штати

закладів охорони здоров’я» в штатні розклади ЛПЗ не

передбачено введення посади лікаря-психотерапевта. Але

великим успіхом є те, що головними лікарями більшості областей

призначені відповідальні за надання психотерапевтичної

допомоги невропатологи, психоневрологи, психіатри, наркологи.

Однак, це не в більшій мірі підвищує статус психотерапевтичної

служби в порівнянні із загальноєвропейським стандартом.

Щодо

проведення

якісної

профілактичної

та

психотерапевтичної, лікувальної роботи необхідно звернути

увагу на штатні нормативи медичних закладів, що стосується

наркологічної та психіатричної служб – в першу чергу, та стан

психотерапевтичних кабінетів – він має відповідати сучасним

нормативам з урахуванням проведення сімейної психотерапії та

групової (де кількість учасників становить біля 10). Тому що, від

стану психічного здоров’я залежить не тільки здоров’я нації, а й

належне місце України як держави у Світі. Тільки твереза

Україна може бути щасливою.


166

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

ПСИХОТЕРАПІЯ НЕПСИХОТИЧНИХ ПСИХІЧНИХ

РОЗЛАДІВ У СТУДЕНТІВ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ

ЗАКЛАДІВ

Юрценюк Ольга Сидорівна

yurtsenyuk.olga@bsmu.edu.ua

к. мед. н., доцент кафедри нервових хвороб, психіатрії

та медичної психології ім. С.М.Савенка

Вищий державний навчальний заклад України

«Буковинський державний медичний університет»,

м. Чернівці,Україна

Пашковський Валерій Мелетійович

pashkovskyi.valerii@bsmu.edu.ua

д. мед. н., професор, завідувач кафедри нервових хвороб,

психіатрії та медичної психології ім. С.М.Савенка

Вищий державний навчальний заклад України

«Буковинський державний медичний університет»,

м. Чернівці,Україна


Формування адекватної методології та методів психотерапії

непсихотичних психічних розладів (НПР) у студентів неможливо

без встановлення закономірностей їх виникнення та оцінки

динаміки під впливом множинних причин та ефектів. Складність

цього

питання

підтверджується

численними

науковими

дослідженнями з проблем визначення категорій норми, патології і

їх взаємоперетворень у психіатрії.

Для ефективного лікування непсихотичних психічних

розладів необхідно в кожному окремому випадку вивчити

причини захворювання, патогенетичні механізми, активізувати

компенсаторні механізми, котрі будуть сприяти формуванню

пристосування до мінливих умов середовища. Метою

терапевтичного втручання повинно бути при цьому оптимальний

вплив як на порушену ланку в підсистемі, так і на інші ланки й

підсистеми для того, щоб підсилити їх компенсаторну роль

відносно порушеної активності певної ланки системи.

Як

показує

практика,

більшість

студентів

із

донозологічними й навіть клінічно окресленими психічними

розладами невротичного рівня самостійно не звертаються за

167

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

медичною допомогою до психолога, лікаря-психотерапевта, а тим

паче психіатра. У чималій мірі усвідомленій або неусвідомленій

відмові студентів від психіатричної або психологічної допомоги

сприяє стигматизація психіатрії, страх перед психіатричним

обстеженням ы психіатричним діагнозом.

Проблема своєчасного розпізнавання і раціональної терапії

НПР у осіб молодого віку в організованих контингентах може

бути вирішена шляхом застосування сучасних скринінг-

технологій та моніторингу донозологічних розладів. Проведення

регулярних масових обстежень при дотриманні всіх морально-

етичних норм, на думку ряду авторів, робить можливим

визначення рівня психічного здоров’я і груп ризику, що

включають студентів із підвищеним ризиком розвитку станів

дезадаптації, сприяти визначенню нормативних показників та

уточненню їх границь у конкретному навчальному закладі, що

надалі

може

служити

підставою

для

здійснення

психопрофілактичної та психокорекційної роботи, а також

підвищення рівня «психологічної освіченості» студентів-медиків,

формування в них достатньої «культури інтроспекції».

Робота медико-психологічної служби вишу забезпечує

діагностику, корекцію й профілактику донозологічних та

клінічно окреслених форм психічних розладів у студентів, що

виникають під впливом несприятливих стресогенних факторів

навчальної діяльності. При цьому обсяг і конкретний зміст

психокорекційних та профілактичних заходів можуть вирізнятися

в навчальних закладах різної спрямованості (гуманітарних,

технічних). Правильно організована та проведена психогігієнічна

і психопрофілактична робота не тільки сприяє оптимізації

порушених психічних функцій у студентів, але й підвищує їх

стійкість до дії несприятливих стресогенних факторів, а також

дозволяє поліпшити їх соматичний стан.

Неодмінною підставою успішності терапії непсихотичних

психічних розладів є принцип комплексності підходу, що

включає в себе широкий спектр психофармакотерапевтичних,

психотерапевтичних,

фізіотерапевтичних

і

соціально-

реабілітаційних

заходів.

Визначений

цілий

ряд

психотерапевтичних,

фізіологічних,

психологічних

та

соціотерапевтичних методик, що довели свою ефективність у

168

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

студентів: раціональна психотерапія, аутогенне тренування,

гіпнотерапія, методи поведінкової, особистістно-орієнтованної

терапії, аналіз взаємовідносин, психодрама, нейролінгвістичне

програмування, гештальт-терапія, "ериксонівський гіпноз",

розумова гімнастика, культтерапія, музикотерапія, данстерапія,

арттерапія, техніка релаксації, дихальна гімнастика, оптимізацію

рухового режиму, фізіотерапевтичні заходи, розвантажувальна

дієтотерапія.

Раціональна психотерапія є однієї з найпоширеніших

психотерапевтичних

методик.

Основою

раціональної

психотерапії, поза сумнівом, є логічна аргументація. Крім того,

метод включає роз’яснення, навіювання, емоційну дію, вивчення

і корекцію особистості. І, зрозуміло, стрижнем раціональної

психотерапії є правильне, доступне розумінню хворого,

трактування характеру, причин виникнення і прогнозу

захворювання. Раціональна терапія може бути використана в

комплексі з іншими методами корекції НПР у студентів.

Одним з ефективних методів корекції НПР можна вважати

різні варіанти самонавіювання, зокрема, аутогенне тренування.

Лікувальний ефект якого пов’язаний як із релаксацією, так і з

цілеспрямованим самонавіюванням. Цей вид психотерапії має

заспокійливий вплив на емоційну сферу. Аутогенне тренування

може широко застосовуватися для роботи зі студентами, що

перебувають під впливом несприятливих стресогенних факторів

навчальної діяльності.

Сугестивна терапія, тобто навіювання в гіпнотичному або

безсонному стані, використовується для відволікання від

хворобливих

переживань,

для

закріплення

позитивного

емоційного відношення до середовища та самого себе та ін.

Особливо ефективний у хворих із підвищеною навіюваністю

істеричних, тривожно-боязких, сенситивних осіб.

Сімейна психотерапія спрямована на зміну міжособистісних

відносин і усунення емоційних розладів у родині. У процесі

психотерапії виявляються та виправляються порушення в таких

сферах життєдіяльності родини, як сімейні уяви, міжособистісне

спілкування в родині, сімейна інтеграція й система ролей.

169

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП

PSYCHOTHERAPY PHOBIAS

Olha Yurtsenyuk

yurtsenyuk.olga@bsmu.edu.ua

PhD, assistant of department of neurology, psychiatry and medical

psychology of Higher Educational Establishment of Ukraine

«Bukovinian State Medical University»

Chernivtsi, Ukraine


With a title more frightening than it deserves psychotherapy is

an extremely effective way of treating many psychological problems.

Unlike medications it doesn’t seek to manage signs and symptoms,

but aims to understand the origins of the problem, thought processes,

memories, attitudes and beliefs, and bring about positive changes that

lessen the importance of the phobia and the ways in which we react to

situations.

Types of Psychotherapy. There are different types of

psychotherapy and the therapist and client will work together to

decide which is going to be the most appropriate choice of treatment.

The therapist will make an assessment of the individual using the

information given and will discuss the options with the client

explaining which methods work best for differing types of situations.

Cognitive Behavioural Therapy. Sometimes known as simply

cognitive therapy, this therapy links thoughts to reactions and aims to

understand the relationship between these two issues. Once the current

cycle has been witnessed and understood, work can be done to try and

break this chain and put in place new ways of interpreting the situation

using more positive responses to the circumstance. New thought

processes are learned and more realistic coping mechanisms are

practiced until they become the normal reaction to the stimulus.

Behavioural Therapy. This type of therapy aims to change or

alter the current patterns of behaviour. Fears and anxieties are

overcome by gentle and repeated exposure to the phobia, and new

ways of managing that stress are learned. Clients may be given

exercises and tasks to perform at home to be discussed with the

therapist at the next visit. Control and management are the keys to

succeeding using this type of therapy.

170

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ

Psychodrama. Psychodrama involves the therapist and client

working together to re-enact scenes or memories that cause an anxiety

response. The client can then visualise and verbalise the content of

their fear and may be better able to see it in a more realistic way. If

performed in a group setting feedback and participation from others

may help to gain clarity and realism to the situation and discourage

negative and distorted thoughts.

Although most practising psychotherapist are from a mental

health background, such as a psychologist, psychiatrist or psychiatric

nurse, in reality a psychotherapist does not necessarily need any

formal qualification to be able to carry this title meaning thorough

research of the therapist should be carried out to ensure a true

professional is used who employs proved and practised techniques

that have achieved success for others.

Using one or a combination of the therapies, psychotherapy can

be a very successful method of treating phobias.


171

Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції УСП


НАУКОВЕ ВИДАННЯ


АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ

ПСИХОТЕРАПІЇ ТА ПСИХОЛОГІЇ


Збірник матеріалів

ХХІV науково-практичної конференції

з міжнародною участю


29 червня – 01 липня 2018 року


Папір офсетний. Формат 60х84/16.

Ум. друк. арк. 9,99. Зам. № 79. Тираж 120 прим.

Виготівник: Яворський С. Н.

Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ЧЦ №18 від 17.03.2009 р.

58000, м. Чернівці, вул. І. Франка, 20, оф.18, тел. 099 73 22 544


172



home | my bookshelf | | Актуальні питання психотерапії та психології. Збірник матеріалів ХХІV науково-практичної конференції з міжнародною участю |     цвет текста   цвет фона   размер шрифта   сохранить книгу

Текст книги загружен, загружаются изображения



Оцените эту книгу