home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement





Птіцин пробіг очима відозву, сів на ослінчик лицем до дверей.

Чорний Ворон. Ага… «Исключительно коварный и непредсказуемый враг, отличающийся особой жестокостью даже к своим…» — пригадав він рядок з оперативного зведення.

Птіцин також згадав, як приїхав із Харкова до Кременчука і там, на станції, побачив плакат: великий чорний птах несе у дзьобі маленького червоноармійця, що скоцюбився в його пазурах. І напис: «Враг к тебе беспощаден. Отомсти ему!» Дурнішої агітки Птіцин не бачив. На заклик висміяти бандитів-отаманів, котрі полюбляли брати собі такі наймення, як Орел, Кібець, Ворон, Яструб, якийсь художник-пришелепок ославив червоноармійців, що, мов немічні курчата, потрапляють у кігті повстанців. Ну, провінційному маляру можна не дивуватися, а куди ж дивилися ті, що замовляли агітку?

Лише після зауваження Птіцина ці плакати зняли. Зняли…

А якщо дзвони зняли, то виходить, немає певності, що вони не задзвонять знов? Від цієї думки у нього самого закалатало в скронях. Треба було щось робити, щось вирішувати з цією підпільною друкарнею. Скидалось на те, що поспішати не треба, варто почекати до ранку, а може, навіть і довше, можливо, взагалі треба постежити за цим будинком і тоді вдасться вийти на цілу підпільну організацію. Яке нахабство — запустити друкарню у нього під ліжком. Ну, буде їм друкарня, буде їм новий огонь…

Птіцин став прикидати, яку діжечку краще підсунути ближче до ляди, аби вилізти з цього схрону, і тут він зрозумів, що звідси ніяк не виберешся, не лишивши слідів. Ухопитися за край отвору, щоб потім підтягнутися на руках, — не дострибнеш, а підсунеш діжку — хто її потім поставить на місце? Отже, діяти доведеться вранці.

Але що це? Птіцин нашорошив вуха.

За дверима почулися тихі кроки, потім заскреготав засув.

Птіцин зняв із безпечника парабелум і підніс його у витягнутій руці на рівень очей.


предыдущая глава | Залишенець. Чорний ворон | cледующая глава