home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



Справа бандита Туза

Відомий своїми кривавими звірствами бандитський отаман Туз 9 листопада постане перед Радянським судом. Цей суд мав відбутися в Черкасах, але на прохання трудящих Звенигородщини надзвичайна сесія ДПУ перенесла засідання до міста Звенигородки, оскільки саме в цьому повіті найбільше розгулював Туз. Разом із «батьком-отаманом» на лаву підсудних сядуть ще два його посіпаки — Босий із Журжинець та Гарасько із села Ганжалівка.

Згадаємо дещо з біографії бандита Туза. Він походить із села Журжинці Звенигородського повіту. Йому 26 років. Закінчив сільськогосподарську школу в Умані, під час імперіялістичної війни служив у царській армії, закінчив школу прапорщиків, вислужився перед царем до поручника. Називає себе самостійником. Воював проти Робітничо-Селянської Червоної Армії в петлюрівському війську, а після краху жовтоблакитників продовжив кривавий шлях у бандах Цвітковського, Гризла, Дерещука, поки не організував свою шайку.

Постійно займався терором органів Радянської влади, вбивав активістів та партійних працівників, грабував цукроварні, нищив народне добро, палив волвиконкоми, комнезами й сільради, наводив жах на мирне населення.

Не вистачить тут місця, щоб перелічити всі його злодіяння й невинні жертви, серед яких і командир полку, і начальник повітової міліції, і начальник карного розшуку, і ще дуже багато відповідальних працівників, червоноармійців та мирних громадян. Банда Туза робила нальоти на містечко Лисянку, на Почапинці, Верещаки, Майданівку, Хлипнівку, Ганжалівку та багато інших сіл, жителі яких тепер можуть прийти на цей суд і на власні очі побачити, як закінчується безславний шлях ворогів Радянської влади. А він, цей шлях, уже привів до загибелі Гризла, Цвітковського, Загороднього, Чорного Ворона…

Назавжди зайшов місяць лісових вовків. Усе вище здіймається сонце Жовтня на ясному небі Революції!

Каленик Груша

— Стривай, — Ворон відірвав клапоть «Червоного Жовтня» й заходився скручувати цигарку. — Але ж отамана Туза вбито ще позаторік.

— Еге, — кивнув Вовкулака. — Під Хлипнівським лісом. Але то був Степан Туз, а це інший. Теж із Журжинець, у тому селі що не чоловік, то й Туз. Це справжня фамилія. Так, як у Мурзинцях кожен другий — Момот, так у Журжинцях Туз.

— А ти не дуже високо замахуєшся? — навпростець спитав Ворон, здогадуючись, до чого хилить Вовкулака. — Там буде неабияка охорона. І робота випадає серед білого дня, на очах у стількох людей.

— Отож і добре, що комуна про нас забула. Можна серед білого дня таке зробити, що нікому й не снилося. Там буде стільки метушні, що про таких дорогих гостей, як ми, ніхто й гадки не матиме.

— От лицедій, — Ворон видихнув хмару диму. — Ти не можеш без публіки. Тобі місце в театрі. Прапор у руки — й на сцену!

— Може, й так, — погодився Вовкулака. — Але ти, пане отамане, забув, що ця вистава буде у Звенигородці, а мені туди не можна. По-перше, я це містечко й сам обминаю, а по-друге, вдень мене там упізнають.

— Дурниці! Щоб такий лицедій та не перекинувся в якогось чорта — не вірю. Я он сам і в жебрака виряджався, і в ченця, і в комісара. Пика в тебе, звичайно, ще та, але якщо не розтуляти рота там, де не треба, то можна замаскуватися. Ну-ну, не гнівайся, Вовкулако, я ж… Бо куди ж це воно годиться — замислив таку штуку, а сам у кущі. Ні, братику, так не вийде. Тепер сам бери в руки розвідку і доводь діло до кінця. Вивідайте все до дрібнички. Бо це така п'єса, де навіть мітла стріляє.

— Яка мітла? — не зрозумів Вовкулака.

— Та, на якій відьми літають, — моргнув йому Ворон.


предыдущая глава | Залишенець. Чорний ворон | cледующая глава