home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add
fantasy
space fantasy
fantasy is horrors
heroic
prose
  military
  child
  russian
detective
  action
  child
  ironical
  historical
  political
western
adventure
adventure (child)
child's stories
love
religion
antique
Scientific literature
biography
business
home pets
animals
art
history
computers
linguistics
mathematics
religion
home_garden
sport
technique
publicism
philosophy
chemistry
close

реклама - advertisement



4

Одного вечора, коли вони посмакували смаженим цапом (Ходя таки вродився мисливцем), отаман помітив, що Вовкулака, позбиравши обгризені кістки, нищечком вислизнув із землянки. Ну, вийшов — то й вийшов, мало чого йому закортіло, однак минуло з півгодини, а Вовкулака не повертався. Ворон і собі виглянув надвір.

Сутеніло. Стояв такий мороз, що злипалися ніздрі. Сніг тріщав під ногами. Ворон, нагледівши слід, посунув підошвами, наче лижами. Але човгати довелося недовго — за першим же чагарником він остовпів. Там, де кінчалися людські сліди, отаман побачив великого попелясто-сірого вовка, який трощив кістки дикого цапа. Унюшивши небезпеку, звірюка перестав клацати щелепами й повів головою у бік кущів, за якими сховався Ворон.

Загривок його наїжачився, паща ошкірилась білими іклами.

Отаман відійшов до землянки, так і не побачивши Вовкулаку.

Чортівня! Якби Ворон вірив у забобони, то подумав би, що хлопець перекинувся у вовка… Він згадав вовчука, якого Вовкулака торік пригодував біля їхніх землянок. Невже сіроманець знайшов свого благодійника на новому місці? Але чому Вовкулака виходив до звіра потайки? І де він зараз?

Козаки після дичини смачно сьорбали чай, настояний на ожинових дубчиках, і хвалили мисливця Ходю. Коли до землянки вкотився Вовкулака, на його червоному, припеченому морозом обличчі блукала загадкова усмішка. Задоволено потираючи долонями, він сів поруч з отаманом, і той відчув, як у ніс йому вдарив кислувато-їдкий запах вовчатини.



* * * | Залишенець. Чорний ворон | * * *